Сімоне Індзагі — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Індзагі.
Ф
Сімоне Індзагі
Особисті дані
Народження 5 квітня 1976(1976-04-05) (48 років)
  П'яченца, Італія
Зріст 185 см
Вага 82 кг
Прізвисько Альманах
Громадянство  Італія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1992-1994 Італія «П'яченца»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1994–1999 Італія «П'яченца» 30 (15)
1994–1995 →  Італія «Карпі» 9 (0)
1995–1996 →  Італія «Новара» 23 (4)
1996–1997 →  Італія «Лумеццане» 23 (6)
1997–1998 →  Італія «Брешелло» 21 (10)
1999–2010 Італія «Лаціо» 132 (28)
2005 →  Італія «Сампдорія» 5 (0)
2007–2008 →  Італія «Аталанта» 19 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1993–1994 Італія Італія (U-18) 4 (1)
2000–2003 Італія Італія 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2010–2014 Італія «Лаціо» (юн.)
2014–2016 Італія «Лаціо» (мол.)
2016 Італія «Лаціо» (в.о)
2016–2021 Італія «Лаціо»
2021– Італія «Інтернаціонале»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Сімоне Індзагі (італ. Simone Inzaghi, нар. 5 квітня 1976, П'яченца, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри став тренером.

Більшу частину ігрової кар'єри провів у «Лаціо», з яким виграв ряд національних трофеїв, а також Суперкубок УЄФА. Крім цього провів кілька матчів за національну збірну Італії.

У 2016—2021 був головним тренером ФК «Лаціо»,[1] з червня 2021 — головний тренер міланського «Інтернаціонале».

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

Народився 5 квітня 1976 року в місті П'яченца. Вихованець футбольної школи клубу «П'яченца». Не пробившись до основного складу, молодий форвард був відправлений в оренду в «Карпі»[2], в якому провів один сезон, взявши участь у 9 матчах Серії С1. Наступний сезон Сімоне Індзагі провів також на правах оренди у клубі «Новара»[2], який на той момент виступав в Серії С2. У цьому клубі Індзагі забив свій перший гол на дорослому рівні. Два наступних сезони Сімоне Індзагі провів в оренді у нижчолігових клубах «Лумеццане»[2] і «Брешелло».

У 1998 році він повернувся в «П'яченцу», сезон 1998/99 видався для Індзагі дуже вдалим. Сімоне в 30 іграх зумів відзначитися 15 разів і привернув увагу провідних італійських клубів. В підсумку влітку 1999 року Сімоне Індзагі підписав контракт з римським «Лаціо»[3], в якому майже одразу виграє свій перший трофей — Суперкубок УЄФА 1999 року[4]. Загалом перший сезон у складі «орлів» Сімоне провів вдало: Індзагі забив 7 м'ячів у 22 матчах чемпіонату, а також 9 м'ячів в 11 матчах розіграшу Ліги чемпіонів (в тому числі і чотири голи в одній грі проти «Марселя», тим самим повторивши досягнення Марко ван Бастена[5]). В сезоні 1999/00 Сімоне Індзагі у складі «Лаціо» став переможцем Серії А[6], Кубка та Суперкубка Італії[7]. У цьому ж сезоні Сімоне дебютував і в національній збірній Італії в матчі проти іспанців.

У наступні сезони Сімоне продовжував регулярно грати за римський клуб, проте не був головним голеадором команди[8], тому вигравши 2004 року другий у кар'єрі Кубок Італії[9], на початку 2005 року він був відправлений в оренду в «Сампдорію»[10], але його від'їзд був не довгим, і вже наступний сезон він знову почав у складі «Лаціо». Правда, грати він став все менше: за 2 наступних роки він з'явився на полі у матчах Серії А лише 12 разів. Настав час змінити обстановку, і Сімоне перебрався в «Аталанту»[11]. Індзагі намагався знову знайти свою гру, але це йому не вдалося: він з'являвся на полі в 19 іграх, але забитими голами не відзначився.

Влітку 2008 року Сімоне Індзагі знову повернувся в «Лаціо», незважаючи на те, що він не був в планах тренера Деліо Россі.[12] У цьому сезоні він забив свій перший м'яч в чемпіонаті з вересня 2004 року у ворота «Лечче»[13], вигравши знову з командою Кубок[14] та Суперкубок Італії[15]. В наступному сезоні 2009/10 він взагалі майже перестав виходити на поле і зігравши 17 січня 2010 року проти «Аталанти» останній матч за клуб[16], 23 травня 2010 року Індзагі вирішив завершити футбольну кар'єру[17]. Забивши в цілому 55 м'ячів, він став одинадцятим бомбардиром усіх часів в історії «Лаціо».[13]

Виступи за збірні

[ред. | ред. код]

1993 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 4 іграх на юнацькому рівні, відзначившись одним забитим голом.

29 березня 2000 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії під керівництвом Діно Дзоффа в товариській грі з Іспанією (0:2). Сімоне вийшов на 60-й хвилині замість Стефано Фйоре, зігравши разом зі своїм старшим братом Філіппо[18][19]. Згодом Сімоне зробив ще два виступи за збірну під керівництвом Джованні Трапаттоні, зігравши у товариських матчах Англією (1:0) 15 листопада того ж року[20] і Румунією (2:0) 16 листопада 2003 року.[21]

Кар'єра тренера

[ред. | ред. код]

Після завершення ігрової кар'єри, Сімоне залишився в «Лаціо»[22][23], де став працювати з юнацькими командами.[24]

7 січня 2014 року призначений головним тренером молодіжного складу «Лаціо»[25], з яким в тому ж сезоні виграв Кубок Італії Прімавери[26], який молодіжка «орлів» до того не вигравала протягом 35 років.[26] Того ж року виграв з командою і Суперкубок Прімавери, вперше в історії «Лаціо».[27] У сезоні 2014/15 він повторив успіх у Кубку[28], але програв Суперкубок «Торіно».[29]

3 квітня 2016 року, після звільнення Стефано Піолі, Індзагі став виконувачем обов'язків тренера першої команди «Лаціо»[30]. Через тиждень дебютував на тренерській лаві в матчі проти «Палермо» (3:0)[31]. З 12 очками в 7 матчах він привів «б'янкоселесті» до восьмого місця у чемпіонаті[32].

Перед сезоном 2016/17 тренером «Лаціо» був призначений Марсело Б'єлса. Однак, оскільки аргентинський спеціаліст залишив свою посаду через менш ніж тиждень після початку роботи, Індзагі був призначений головним тренером на постійній основі[33][1]. З командою в першому повноцінному сезоні Індзагі зайняв 5 місце, кваліфікувавшись у Лігу Європи, хоча і програв фінал кубка Італії «Ювентусу» (0:2).[34]

7 червня 2017 року він продовжив свій контракт до 2020 року[35]. Після цього Сімоне взяв реванш у «Ювентуса», вигравши Суперкубок Італії (3:2), ставши першим тренером клубу, який виграв трофей і як гравець, і як тренер.

Сезон 2017–18 років розпочалася з високої ноти, оскільки Лаціо переміг «Ювентус» у Суперкубку Італії з результатом (3:2).[36] Команда знову фінішувала п'ятою в Серії А, пропустивши кваліфікацію Ліги чемпіонів у останньому турі, після домашньої поразки «Мілану» з рахунком (2:3).[37]

У сезоні 2018–19 команда здобула Кубок Італії з рахунком (2:0) над «Аталантою», завоювавши сьомий загальний титул і автоматично пройшовши кваліфікацію до групового етапу Ліги Європи УЄФА.[38]

22 грудня 2019 року Індзагі здобув свій другий Суперкубок Італії з «Лаціо» після перемоги (3:1) над «Ювентусом».[39]

На початку квітня 2021 року, команда на невизначений термін залишилася без головного тренера.[40]

3 червня 2021 року очолив міланський «Інтернаціонале», замінивши на посаді його головного тренера Антоніо Конте.

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Симоне Індзагі є молодшим братом Філіппо Індзагі[18][41], який також був футболістом та гравцем збірної Італії, а по завершенні кар'єри став футбольним тренером.

Сімоне має двох дітей: Томмазо (нар. 29 квітня 2001 року) у стосунках з Алессією Маркуцці[it][42], з якою Сімоне згодом розійшовся) і Лоренцо (нар. 14 квітня 2013 року) у стосунках з Гайєю Лукаріелло[43].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів

[ред. | ред. код]
Сезон Клуб Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1993–94 Італія «П'яченца» A 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0
1994–95 B 0 0 КІ 0 0 - - - - 0 0
1994–95 Італія «Карпі» C1 9 0 КІ-C ? ? - - - - 9 0
1995–96 Італія «Новара» C2 23 4 КІ-C ? ? - - - - 23 4
1996–97 Італія «Лумеццане» C2 23 6 КІ-C ? ? - - - - 23 6
1997–98 Італія «П'яченца» A 0 0 КІ 1 0 - - - - 1 0
1997–98 Італія «Брешелло» C1 21 10 КІ+КІ-C ?+? 0+? - - - - 21 10
1998–99 Італія «П'яченца» A 30 15 КІ 0 0 - - - - 30 15
Усього за «П'яченцу» 30 15 1 0 - - 31 15
1999–00 Італія «Лаціо» A 22 7 КІ 6 3 ЛЧ 11 9 СК 1 0 40 19
2000–01 A 13 4 КІ 1 0 ЛЧ 9 3 СІ 0 0 23 7
2001–02 A 20 5 КІ 2 1 ЛЧ 6 0 - - 28 6
2002–03 A 18 4 КІ 3 1 КУЄФА 8 4 - - 29 9
2003–04 A 24 6 КІ 4 1 ЛЧ 5 3 - - 33 10
2004–05 A 12 1 КІ 1 0 КУЄФА 3 1 СІ 0 0 16 2
2004–05 Італія «Сампдорія» A 5 0 КІ 2 0 - - - - 7 0
2005–06 Італія «Лаціо» A 7 0 КІ 2 1 Інт 0 0 - - 9 1
2006–07 A 5 0 КІ 0 0 - - - - 5 0
2007–08 Італія «Аталанта» A 19 0 КІ 0 0 - - - - 19 0
2008–09 Італія «Лаціо» A 9 1 КІ 1 0 - - - - 10 1
2009–10 A 3 0 КІ 0 0 ЛЄ 0 0 СІ 0 0 3 0
Усього за «Лаціо» 132 28 20 7 43 20 1 0 196 55
Усього за кар'єру 162 63 23 7 43 20 1 0 329 90

Статистика виступів за збірну

[ред. | ред. код]
 Статистика матчів і голів за збірну — Італія Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
29-3-2000 Барселона Іспанія Іспанія 2 – 0 Італія Італія товариський матч - Вийшов на заміну на 60-ій хвилині 60'
15-11-2000 Турин Італія Італія 1 – 0 Англія Англія товариський матч - Вийшов на заміну на 61-ій хвилині 61'
16-11-2003 Анкона Італія Італія 2 – 0 Румунія Румунія товариський матч - Вийшов на заміну на 55-ій хвилині 55'
Усього Матчів 3 Голів 0

Тренерська статистика

[ред. | ред. код]

Станом на 25 грудня 2023

Team Nat. From To Record
М Пер Н П ГЗ ГП Різ Пер %
«Лаціо» Італія 3 квітня 2016 27 травня 2021 251 134 45 72 463 325 +138 53,39
«Інтернаціонале» Італія 1 липня 2021 донині 133 86 23 24 257 114 +143 64,66
Усього


384 220 68 96 720 439 — 57,29

Титули і досягнення

[ред. | ред. код]

Як гравця

[ред. | ред. код]
«Лаціо»: 1999–00
«Лаціо»: 1999–00, 2003–04, 2008–09
«Лаціо»: 2000, 2009
«Лаціо»: 1999

Як тренера

[ред. | ред. код]
«Інтернаціонале»: 2023–24
«Лаціо»: 2017, 2019
«Інтернаціонале»: 2021, 2022, 2023
«Лаціо»: 2018-19
«Інтернаціонале»: 2021–22, 2022–23

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Comunicato 08.07.2016 [Press release 08.07.2016] (Italian) . S.S. Lazio. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 8 липня 2016. Процитовано 8 липня 2016. [Архівовано 2016-07-08 у Wayback Machine.]
  2. ↑ а б в Lorenzo Mangini (11 gennaio 2005). Scudetto e nazionale: fu il 2000 l'anno d'oro. la Repubblica. с. 10.
  3. ↑ Germano Bovolenta (21 giugno 1999). Inzaghi fratelli d'Italia Filippo e Simone si dividono già le vittorie: "Scudetto alla Juve, coppa Campioni alla Lazio". La Gazzetta dello Sport.
  4. ↑ Trionfo biancoceleste. 27 agosto 1999.
  5. ↑ Lazio 5–1 Marseille. UEFA.com. 14 березня 2000. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 4 лютого 2016.
  6. ↑ La Lazio campione d'Italia. 15 maggio 2000.
  7. ↑ Corrado Sannucci (9 settembre 2000). Lopez, subito show: Inter ko. la Repubblica. с. 57.
  8. ↑ Ruggiero Palombo (2 ottobre 2003). L'UOMO PROVVIDENZA. La Gazzetta dello Sport.
  9. ↑ Il carattere della Lazio un pari che vale la Coppa. 12 maggio 2004.
  10. ↑ Inzaghi and Bazzani trade places [Архівовано 21 грудня 2017 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 10 January 2005
  11. ↑ Inzaghi handed fresh task at Atalanta [Архівовано 2 грудня 2015 у Wayback Machine.]; UEFA.com, 29 August 2007
  12. ↑ Lazio, Rossi: "Nulla contro Simone Inzaghi" [Lazio, Rossi: "Nothing against Simone Inzaghi"] (Italian) . Tutto Mercato Web. 24 жовтня 2006. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
  13. ↑ а б La Lazio a un passo dal tracollo Inzaghi rimedia in extremis. 4 ottobre 2008.
  14. ↑ Jacopo Manfredi (13 maggio 2009). Lazio, la Coppa servita ai rigori.
  15. ↑ Riccardo Pratesi (8 agosto 2009). Supercoppa alla Lazio Inter sorpresa 2-1.
  16. ↑ Stefano Cieri (18 gennaio 2010). Doni 100 L'Atalanta riparte con il capitano Lazio travolta. La Gazzetta dello Sport.
  17. ↑ Сімоне Індзагі завершив кар'єру. Архів оригіналу за 26 травня 2010. Процитовано 14 грудня 2017.
  18. ↑ а б E i fratelli Inzaghi si ritrovano in azzurro. la Repubblica. 26 marzo 2000. с. 43.
  19. ↑ Mezza Italia, tutta Spagna. 29 marzo 2000.
  20. ↑ Gattuso lancia l'Italia contro l'Inghilterra [Gattuso propels Italy against England]. La Repubblica (Italian) . 15 листопада 2000. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 24 липня 2017.
  21. ↑ Italia-Romania 1–0 [Italy-Romania 1–0] (Italian) . Italia 1910. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 24 липня 2017.
  22. ↑ Filippo e Simone Inzaghi, due carriere da allenatore che vanno avanti di pari passo: dagli Allievi alle Primavera di Milan e Lazio [Filippo and Simone Inzaghi, two coaching careers that go hand in hand: from the Allievi to the Primavera of Milan and Lazio] (Italian) . Goal.com. 5 лютого 2013. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 4 лютого 2016.
  23. ↑ Lazio, Simone Inzaghi è il nuovo allenatore della Primavera [Lazio, Simone Inzaghi is the new Primavera coach]. La Stampa (Italian) . 7 січня 2014. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 4 лютого 2016.
  24. ↑ Daniele Baldini (22 giugno 2010). Lalaziosiamonoi.it (ред.). Simone Inzaghi:"Sarò a capo degli allievi regionali".
  25. ↑ Comunicato (італ.). Sito ufficiale della SS Lazio. 7.01.2014. Архів оригіналу за 11 січня 2014. Процитовано 11 січня 2014. [Архівовано 2014-01-11 у Wayback Machine.]
  26. ↑ а б Francesco Oddi (9 aprile 2014). Battuta la Fiorentina, alla Lazio la Coppa Italia Primavera.
  27. ↑ Enrica Di Carlo (1 ottobre 2014). Supercoppa Primavera: la Lazio si aggiudica il trofeo.
  28. ↑ Francesco Oddi (1 maggio 2015). Trionfo, derby e ribaltone: la Lazio alza la Coppa Italia.
  29. ↑ Vincenzo D'Angelo (14 novembre 2015). Supercoppa Primavera, Torino-Lazio 2-1 decide Bortoluz ai supplementari.
  30. ↑ Marco Calabresi (3 aprile 2016). Lazio, esonerato Pioli: tocca a Simone Inzaghi.
  31. ↑ Marco Ercole (11 aprile 2016). Inzaghi, buona la prima "La reazione che volevo in corsa per l'Europa". la Repubblica. с. 4.
  32. ↑ Giulio Cardone (9 maggio 2016). Inzaghi vince ancora: "La squadra è con me, merito la conferma". {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |autore2= (можливо, |author2=?) (довідка)
  33. ↑ Lazio: Marcelo Bielsa quits as coach of Serie A side after two days. BBC Sport. 8 липня 2016. Архів оригіналу за 15 вересня 2016. Процитовано 20 вересня 2016.
  34. ↑ Andrea Ghislandi (17 maggio 2017). Juve-Lazio 2-0, i bianconeri vincono la Coppa Italia.
  35. ↑ Official: Inzaghi at Lazio until 2020. Football Italia. 7 червня 2017. Архів оригіналу за 11 червня 2017. Процитовано 7 червня 2017.
  36. ↑ Lazio beat Juve in dramatic Super Cup. BBC Sport (брит.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  37. ↑ Inzaghi: “La Lazio ha dominato. Inter in Champions senza far fare parate a Strakosha”. FC Inter 1908 (it-IT) . Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  38. ↑ Coppa Italia: Atalanta bow to Lazio | Football Italia. www.football-italia.net. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  39. ↑ Juventus vs. Lazio - Football Match Report - December 22, 2019 - ESPN. ESPN.com (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021.
  40. ↑ Симоне Индзаги и его семья заразились коронавирусом. football.ua. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 13 квітня 2021. Наставник Лацио не сможет управлять командой в ближайшем матче.
  41. ↑ NAZIONALE: FRATELLI INZAGHI, NON PENSIAMO A JUVE-LAZIO. Adnkronos. 27 marzo 2000.
  42. ↑ Simone Inzaghi papà: è nato Tommaso. La Gazzetta dello Sport. 30 aprile 2001.
  43. ↑ Simone Inzaghi papà! Gaia Lucariello gli ha donato Lorenzo. 17 aprile 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сімоне_Індзагі&oldid=43924208