Сірко Василь Петрович — Вікіпедія
Василь Петрович Сірко | |
---|---|
Народився | 5 березня 1899 с. Кінашів (Галичина, Австро-Угорщина) |
Помер | 3 листопада 1937 (38 років) Сандармох (Карелія, РРФСР) ·розстріляний |
Поховання | Сандармох |
Громадянство | ЗУНР→ УРСР→ СРСР |
Національність | українець |
Діяльність | політик |
Відомий завдяки | учасник комуністичного руху в Західній Україні |
Партія | КПЗУ, КП(б)У |
Васи́ль Петро́вич Сірко́ (нар. 5 березня 1899 р., с. Кінашів, нині Галицького району Івано-Франківської області — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВД СРСР в урочищі Сандармох, нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — український комуністичний діяч у Західній Україні, член КПЗУ.
Жертва більшовицького терору[1].
Народився 1899 року в сім'ї незаможного селянина в тогочасному Рогатинському повіті Галичини (Австро-Угорщина). Під час Першої світової війни, перебуваючи у війську Австро-Угорщини, восени 1916-го потрапив у російський полон. Член РСДРП(б) з грудня 1917 року, вступив до секції іноземних комуністів при Самарській організації РСДРП(б). Згодом член Комуністичної партії Західної України, з 1919-го — на нелегальній партійній роботі в Західно-Українській Народній Республіці. Був серед організаторів комуністичного підпілля в Станіславі (нині Івано-Франківськ) та 1-ї нелегальної крайової конференції комуністичних організацій і груп Східної Галичини (лютий 1919), на якій була заснована КПСГ (з 1923-го — Комуністична партія Західної України).
У 1919—1920 служив ув Українській Галицькій армії, потім у ЧУГА і РСЧА. У 1920-му — голова Теребовлянського повітового революційного комітету (Галичина), згодом до 1921-го — викладач 2-ї Київської школи червоних старшин. З квітня 1921-го — уповноважений Галицького бюро ЦК КП(б)У, потім працював у Київському губернському комітеті КП(б)У.
У 1923—1924 роках був заступником голови Київського губернського суду, згодом у Київському окрузі — відповідальний секретар Миронівського райкому КП(б)У (1926—1927). У 1927—1928 роках — секретар Закордонного бюро допомоги Комуністичній партії Західної України при ЦК КП(б)У. Член Політбюро КПЗУ.
У 1928—1929 роках — прокурор Сталінського округу (нині Донецька область), потім відповідальний секретар Макіївського міського комітету КП(б)У (1929—1930, Сталінський округ). Далі на партійній роботі в ЦК КП(б)У, з 1932-го — завідувач Агітаційно-масового відділу ЦК КП(б)У. У 1932—1933 роках працював секретарем Криворізького міського комітету КП(б)У, був членом бюро Дніпропетровського обкому партії.
Репресивну політику московського Кремля, що спричинила Голодомор в Україні (1932—1933), Василь Сірко не схвалював: «…на Украине такое положение, что хоть брось партийный билет»[2].
Заарештований 17 травня 1933-го у сфабрикованій справі «Української військової організації» («УВО»). Судова трійка при Колегії ДПУ УСРР 10 листопада 1933-го ухвалила присуд за ст. 54-11 КК УСРР — 10 років виправно-трудових таборів.
Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох, що лежить поблизу Повенецької затоки Онезького озера, більш як за 15 км від робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Реабілітований посмертно 21 жовтня 1960 року.
- ↑ Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 21 січня 2016.
- ↑ Із заяви соловецького політв'язня Петра Солодуба. Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 425
- Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.
- Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 320.
- Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991 [Архівовано 6 січня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)
- Сирко Василий Петрович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]. (рос.)