Тхеравада — Вікіпедія

Ранній буддизм

Письмові джерела

Тапітака Агами Гандгара

собори

1-й буддійський собор 2-й буддійський собор 3-й буддійський собор 4-й буддійський собор

Школи

Досектантський буддизм └ Махасамґіка     ├ Екавіавахаріка[en]         └ Локоттаравада     ├ Кайтіка         ├ Апарашайла         └ Уттарашайла     └ Гокуліка         ├ Бахушрутія         ├ Праджняптівада         └ Четьявада └ Стхавіравада     ├ Сарвастівада         ├ Вайбхашики         ├ Саутрантіка         └ Муласарвастівада     ├ Вібгадж'явада         ├ Тгеравада         ├ Махішасака         ├ Каш'япія         ├ Дгармагуптака     └ Пуґґалавадін         └ Ватсіпутрія             ├ Дхармоттарія             ├ Бгадраянія             ├ Самматія             └ Шаннагаріка

переглянути обговорити редагувати

Тхеравада або Тгеравада^[1] (санскр. थेरवाद, трансліт. theravaad, дос. «вчення старійшин») — найстаріша зі шкіл буддизму, що збереглися до нашого часу. Вона будує вчення та практику на словах Будди, збережених в Палійському каноні — найстарішому з наявних буддійських канонів. Його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей.

Тхераваду помилково називають «малим транспортним засобом» (хінаяна), на відміну від «великого транспортного» або махаяни. Обидві буддійські течії співіснують, але є й інші форми буддизму. Введення терміну «хінаяна» походить з махаяни, де так називають школи, що не належать до махаяни. Хіна означає не тільки малий, але й нижчий. На Заході цей термін прийняли, не знаючи справжніх передумов. Історично термін Хінаяна відноситься до сарвастівадінів, однієї з 18 найдавніших шкіл.^[2]

Вважається, що Тхеравада склалася під час Третього буддійського собору, прибл. 250 до н. е., в Індії, за правління імператора Ашоки. Завдяки його прозелітичній діяльності Тхеравада стала відома також на елліністичному Заході (Александрія, Антіохія, Атени та ін). Деякі з едиктів Ашоки були написані давньогрецькою та арамейською мовами.

Нині це основна школа буддизму Шрі-Ланки (бл. 70 % населення) і більшості континентальних країн Південно-Східної Азії (Камбоджа, Лаос, М'янма, Таїланд). Буддизм школи Тхеравада також традиційно практикують деякі національні меншини Південно-Західного Китаю, В'єтнаму, Бангладеш, Малайзії. Порівняно недавно Тхеравада також набула поширення в Сінгапурі та Австралії.

У 1891 році Анагаріка Дхармапала заснував «Maha Bodhi Society», започаткувавши буддійське відродження в Індії.

У буддизмі тхеравади вважається, що зусиллями бхіккху і ченців (сангхи), які дотримуються заповідей Гусоку (заповідей висвячених ченців), і мирян, які їх підтримують, збережено раннє буддійське вчення, або вчення Будди, в його чистому вигляді. Однак відмінності між різними школами вважаються рівноцінними, і вчення племінних шкіл буддизму, записані в китайських і тибетських перекладах «Санцанґи», а також у більш пізніх також вважаються збереженими. З точки зору буддологів, які проводять порівняльні дослідження палійських писань Тхеравади з племінними буддійськими текстами, знайденими в Пакистані, Тхеравада оцінюється лише як єдина секта, що передала доктрини й практики періоду племінного буддизму до наших днів.

У той час як буддисти махаяни створили буддійське писання для кожної пізнішої буддійської теорії, буддисти тхеравади успадкували палійський сансанг, в якому той самий зміст записаний сингальською та іншими етнічними писемностями. Оскільки буддійські писання передаються в усній формі, то й настанови передаються шляхом запрошення ченців, які опанували настанови та вчення, а не шляхом пошуку письмових писань.^[3]

Вчення стверджує, що Життя в нескінченному повторенні сансари — це «страждання» (дукга). Причиною цього страждання є прив'язаність, спричинена оманами^[4]. І що найефективніший спосіб подолати невігластво і звільнитися від сансари — це практика Вісімкового шляху (патіпатті) через суворе дотримання заповідей і практику медитації. Буддійська традиція тхеравади заснована на чистому дотриманні та передачі заповідей і вчень, викладених Буддою, а також на практиці мудрості та співчуття, що ведуть до просвітлення. Традиція тхеравади відрізняється від розмаїття буддизму махаяни тим, що спирається на єдину тіпітаку, записану давньоіндійською світською мовою палі, і є доктринально єдиною в межах шрі-ланкійської школи махаяни.

Відносини між висвяченими й висвяченими мирянами не є односторонніми відносинами зверху вниз, як, наприклад, просвітлення живих істот згори про їхнє невігластво і просвітлення. Висвячений мирянин, який практикує для самоспасіння, є існуванням для мирянина, який присвячує себе практиці уникнення злих вчинків, стаючи тією людиною, якою він не є. Хоча вони не приносять користі з точки зору мирської вигоди чи втрат, практики дзендзюцу накопичують заслуги, стверджуючи й приносячи жертви посвяченим, які відреклися від мирського життя й уникають злих вчинків. Використовуються десять параміт, але порядок і назви відрізняються від буддизму Махаяни, оскільки параміти позиціонуються як щоденні практики для розвитку характеру.

Для Таїланду, де понад 90% населення є буддистами тхеравади,^[5] Міністерство закордонних справ випустило доктринальне попередження:^[6]

• Ченці ніколи не повинні торкатися жінок (в тому числі дітей) або дозволяти їм торкатися себе.
• На тілі голова вважається священною як місце, де мешкають духи, і торкатися до неї - табу.
• Погладжування дитини по голові також може спричинити неприємності.
• Ноги вважаються нечистими, тому уникайте сидіти так, щоб підошви ніг були звернені до третьої особи, або помилково вказувати ногами на когось.

Серед країн зі схожими поглядами належать В'єтнам, Лаос і М'янма.^[7]

Іноді тхераваду також називають «буддизмом Півдня», оскільки вона поширилася з Індії на південь (Шрі-Ланка). Тхераваду переважно сповідують у Шрі-Ланці, М'янмі, Таїланді, Камбоджі та Лаосі. Тхеравада також здавна практикується в Індонезії та Читтагонгу (Бангладеш), але там вона є рухом меншості. Сьогодні тхеравада все більше поширюється і в західних країнах.

Цифри зі Всесвітньої книги фактів^[8]

Округлено до найближчої сотні

Порядок	Країна	Кількість	% мирян	Кількість мирян	Значимість переконань
1	Таїланд	66 720 100	94,6 %	63 117 300	97 %
2	М'янма	60 280 000	89 %	53 649 200	96 %
3	Шрі-Ланка	20 277 500	70,2 %	14 222 800	100 %
4	Камбоджа	14 701 700	96,4 %	14 172 400	95 %
5	Лаос	6 477 200	67 %	4 339 700	98 %
6	В'єтнам	88 780 000	91%	1 260 600	n/a

Тхеравада у сестринських Вікіпроєктах
	Файли у Вікісховищі?

• Буддизм
• Ваджраяна
• Вісуддхімагга
• Махаяна
• Хінаяна

• Gombrich, Richard F. (1996), Theravāda Buddhism. A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo, London and New York: Routledge
• Kalupahana, David J. (1994), A history of Buddhist philosophy, Delhi: Motilal Banarsidass Publishers Private Limited
• Crosby, Kate (2013), Theravada Buddhism: Continuity, Diversity, and Identity, Wiley-Blackwell

• Тхера // Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав: Навч. посібник / Омельчук В. В., Ліснича В. М. — Київ : Персонал, 2011. — С. 572.
• Медитація Віпасани в Україні
• «Сухість і біль медитації»: традиція тгеравади в Україні 24.08.2022
• Колесо Дхамми. Сайт буддизму традиції Тхеравада ^{[недоступне посилання з червень 2024]}

Це незавершена стаття про буддизм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.