Фейгін Марк Захарович — Вікіпедія

Марк Захарович Фейгін
рос. Марк Захарович Фейгин
Депутат Державної думи Російської Федерації I скликання
1994 — 1995
Народився	3 червня 1971(1971-06-03) (53 роки) Куйбишев, РРФСР, СРСР
Відомий як	політик, адвокат, головний редактор, радіоведучий, правник, редактор, депутат Державної Думи РФ
Країна	СРСР і Росія
Alma mater	Самарський державний університет (1995) і Дипломатична академія МЗС РФ (2002)
Політична партія	Солідарність[d], Демократичний союз, Демократичний вибір Росіїd і Народно-трудовий союз російських солідаристів
Нагороди
advokat-feygin.ru
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Ма́рк Заха́рович Фе́йгін (рос. Марк Захарович Фейгин; нар. 3 червня 1971(19710603), Куйбишев, РРФСР, СРСР) — російський політичний і громадський діяч, колишній адвокат, блогер^[1], кандидат юридичних наук (1999), депутат Державної думи РФ (1994—1995), віцемер Самари (1997—2007).

Троюрідний племінник організатора ВЛКСМ Герасима Фейгіна.

Фейгін ще студентом почав брати активну участь у політичному житті Самари. 1989 року він вступив до «Демократичного союзу», де залишався до 1991 року. 1990 року працював головним редактором незалежної самвидавничої газети «Третя сила». З 1992 року Фейгін — співголова Самарської обласної організації «Демократична Росія».

На початку 1990-х років Фейгін був членом правого Народно-трудового союзу російських солідаристів і створив його самарське відділення. У 1993 році Фейгін служив у Війську Республіки Сербської в Боснії^[2].

У 1993 році перед виборами до Державної думи I скликання Фейгін очолив у Самарській області відділення виборчого блоку «Вибір Росії» і був другим у регіональному списку на виборах. Блок виступав на підтримку реформ президента Бориса Єльцина. «Вибір Росії» отримав 15 % голосів виборців. Цього було недостатньо, щоб Фейгін пройшов до думи, але 4 січня 1994 ЦВК припинила повноваження восьми депутатів, які не надали письмових зобов'язань про припинення несумісної зі статусом діяльності, і Фейгін зайняв місце одного з них, ставши, таким чином, наймолодшим депутатом^[3][2]. У думі Фейгін працював до 1995 року. Він перебував у фракції «Вибір Росії» і був членом комітету з питань місцевого самоврядування Державної думи. Фейгін був одним з розробників першої редакції Федерального закону «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування у РФ». У 1995 році під час Першої чеченської війни Фейгін брав участь у гуманітарних місіях з порятунку російських військовополонених^[2].

У 1995 році Фейгін закінчив юридичний факультет Самарського державного університету. Він не пройшов до Державної думи другого скликання і в 1996—1997 роках обіймав пост головного редактора щоденної самарської газети «Числа». Після обрання мером Самари Георгія Лиманського, давнього знайомого Фейгіна, останній отримав роботу в мерії. Фейгін у статусі віцемера з 1997 по 2007 рік очолював представництво Самари в Москві. Цього часу він переважно жив у Москві. Він закінчив Інститут бізнесу і ділового адміністрування при Академії народного господарства при Уряді РФ (2000), Дипломатичну академію МЗС Росії (2002) і захистив кандидатську дисертацію «Конституційні основи місцевого самоврядування у РФ». У 1998 році Фейгін став лауреатом премії року журналу «Новий світ» у розділі публіцистики за цикл статей із національно-політичної проблематики взаємовідносин держав колишнього СРСР^[2].

У 2007 році, після перемоги на мерських виборах Віктора Тархова Фейгін втратив пост в адміністрації міста. Він повернувся в політику і був обраний членом президії Російського народно-демократичного союзу^[ru] Михайла Касьянова^[2]. Перед президентськими виборами 2008 року Фейгін був довіреною особою Касьянова як кандидата у президенти Росії (йому було відмовлено в реєстрації).

У грудні 2008 року на установчому з'їзді руху «Солідарність»^[ru] Фейгін був обраний членом федеральної політради. З грудня 2010 року по липень 2011 року член бюро ФПС ОДР «Солідарність». У 2013 році він вийшов з її складу.

Статус адвоката Фейгін отримав у 1990-х роках під час роботи в Москві, але адвокатською практикою почав займатися в 2000-х роках. Серед його перших справ були захист звинувачуваного в екстремізмі ісламського публіциста Гейдара Джемаля (справа розвалилася) та учасниці захоплення приймальні МЗС активістки «Іншої Росії» Ольги Комарової (засуджена до штрафу)^[2]. Широку популярність Фейгін отримав як один з адвокатів у резонансній справі гурту «Pussy Riot». Також Фейгін захищав Леоніда Развозжаєва, Аркадія Бабченка, лідера «Російського образу» Іллю Горячова, обвинуваченого у справі «Arctic Sunrise» активіста Дмитра Литвинова, казахського політика і підприємця Мухтара Аблязова, українську військову Надію Савченко^[4], главу Меджлісу кримських татар Мустафу Джемілєва, українського журналіста Романа Сущенка^[5] та інших.

Автор понад 20 опублікованих наукових робіт у галузі муніципального права. Автор книг: «У пастці», монографій — «Конституційні засади місцевого самоврядування у РФ», «Кодифікація законів про місцеве самоврядування в Російській Федерації», підручника «Державна влада і місцеве самоврядування» та ін. Кандидат юридичних наук.

У 2012 році увійшов до числа «20 найменш впливових чоловіків року» в Росії за версією журналу «GQ» (трохи раніше він входив до рейтингу «GQ» найбільш впливових юристів Росії)^[6].

24 квітня 2018 року адвокатська палата Москви позбавила статусу адвоката Марка Фейгіна за нецензурні висловлювання в соціальних мережах на адресу колег-адвокатів та їхніх клієнтів^[7].

Веде на Лібертаріанській радіостанції RLN.FM передачу «Точка зору з Марком Фейгіним».

Веде власний інформаційно-аналітичний канал «Фейгін Live» на «YouTube», що на 2024 рік налічує понад 1,97 млн підписників та 345 млн переглядів, а також має облікові записи в основних соцмережах^[8].

13 липня 2017 року в ефірі програми «Своя правда» на радіостанції «Говорить Москва» Фейгін заявив: «Він [Шарій] проходить у справі про педофілію, я думаю, що ним є кому займатися. Так що цього товариша, сподіваюся, рано чи пізно притягнуть до відповідальності»^[9]. «Педофіли чомусь кучкуються навколо Кремля»^[10]. На заперечення ведучого, що інформація про кримінальну справу проти блогера є недостовірною, Фейгін у стверджувальній формі заявив: «Щодо Шарія? Цілком достовірна»^[10].

18 липня 2017 року адвокати Анатолія Шарія звернулися в Хамовничеський суд Москви та Слідчий комітет Російської Федерації у зв'язку з заявою Фейгіна^[10]. Шарій зажадав спростувати поширені Фейгіним відомості. Фейгін відмовився просити вибачення: «Ніколи. Нехай розбираються з цією заявою, а які проблеми, я не бачу тут проблем. (…) З цього приводу є всі рішення судів в Україні, так що я думаю, немає сенсу зовсім на нього реагувати»^[9].

25 жовтня 2017 року Анатолій Шарій виграв позов щодо Фейгіна. Хамовничеський суд Москви задовольнив позов проросійського блогера, зобов'язавши Марка Фейгіна спростувати поширені ним відомості та стягнувши з нього 66 000 рублів на покриття судових витрат^[11]. 20 квітня 2018 року рішення вступило в законну силу^[12].

У 2022 році міністерство юстиції РФ визнало Марка Фейгіна «іноагентом»^[13], а наступного року МВС Росії оголосило його в розшук^[14].

На початку 2024 року Басманний суд Москви ухвалив рішення про заочний арешт Фейгіна за звинуванням у поширенні «фейків» про російську армію^[15]. 16 липня 2024 р. юрист та блогер заочно засуджений до 11 років колонії загального режиму. Фейгіну на чотири роки заборонено адмініструвати інтернет-ресурси, а також призначено штраф у 4,5 мільйона рублів^[16].

Марк Фейгін розповідав, що під час Боснійської війни служив у сербських військах добровільно, але не зміг відповісти на питання про те, чи вбивав він когось під час своєї служби^[17]. У 2012 році, в інтерв'ю російському виданню «Фонтанка», Марк Фейгін, який у 1993 році служив снайпером у сербських військах, заявив, що не вважає керівника Військ Республіки Сербської та воєнного злочинця Ратка Младича винним в організації різанини в Сребрениці^[18].

Розлучений, має сина^[19][20].