Франческо Ґаспаріні — Вікіпедія

Франческо Ґаспаріні
італ. Francesco Gasparini
Основна інформація
Дата народження19 березня 1668(1668-03-19), 1661[1], 1665[2] або 1668[3][1]
Місце народженняКамайоре, Провінція Лукка, Тоскана, Італія
Дата смерті22 лютого 1727(1727-02-22), 22 березня 1727(1727-03-22)[4] або квітень 1737[3]
Місце смертіРим, Папська держава[3]
Професіїкомпозитор, диригент, музикознавець, теоретик музики, музичний режисер
ВчителіБернардо Пасквіні, Антоніо Лотті, Джованні Легренці і Арканджело Кореллі
Відомі учніБенедетто Марчелло, Доменіко Скарлатті і Йоганн Йоахім Кванц
Інструментиорган[d]
Жанриопера
CMNS: Файли у Вікісховищі

Франческо Гаспаріні (італ. Francesco Gasparini, 5 березня 1668(16680305), Камайоре, Лукка, Італія — 22 березня 1727, Рим, Італія) — італійський композитор епохи бароко.

Життя і творчість

[ред. | ред. код]

Франческо Ґаспаріні був другим з п'яти дітей Ніколао Ґаспаріні і Елізабетта Бельфіоре. Про його дитинство і початкову музичну освіту мало відомо. Імовірно, він навчався у Римі у Бернардо Паскуіні і Арканджело Кореллі. З 1682 року Ф. Ґаспаріні служив органістом у римській церкві Мадонна-дель-Монті. У 1684 році він був запрошений як співак до Болоньї, в Академію Філармоніка, а з 1685 року він починає працювати там вже як композитор. Перша опера, написана ним, Olimpia vendicata, була поставлена у 1686 році в Ліворно. Всього Ф. Ґаспаріні є автором 61 опери. Найбільш успішною вважається його опера Ambleto (також Amleto) - перша музична варіація на гамлетівську тематику, що базується, втім, не на шекспірівській п'єсі.

1701 року Ф. Ґаспаріні переїжджає до Венеції, де займає місце капельмейстера в Оспедале-делла-П'єта. Тут він до 1713 року поставив 24 своїх музичних п'єси, в тому числі в Театрі Трон (Teatro Tron). У 1716 році Ф. Ґаспаріні повертається до Рима, де працює на замовлення маркіза Франческо Марія Русполі диригентом і композитором. У 1718-1724 роках Гаспаріні займається майже виключно оперною творчістю, його твори ставляться у всіх найбільших музичних театрах Італії - в тому числі в Римі і Турині. Наприкінці життя, в 1725-1727 роках Ф. Ґаспаріні служив капельмейстером при церкві Сан-Джовані-ін-Латерано в Римі.

Ф. Ґаспаріні був відомий також як музичний педагог і теоретик. Серед його учнів слід відзначити Доменіко Скарлатті, Джованні Порта і Бенедетто Марчелло. У 1708 році він видав у Венеції теоретичну працю з бас-школи, яка перевидавалася аж до 1839 року.

Опери

[ред. | ред. код]
  • Olimpia vendicata (dramma per musica, 1686, Livorno)
  • Roderico (dramma per musica, libretto di GB Bottalino, 1686, Livorno)
  • Bellerofonte (dramma per musica, libretto di GM Conti, Roma, 1690)
  • Amor vince lo sdegno ovvero L'Olimpia placata (dramma per musica, libretto di Aurelio Aureli, 1692, Roma)
  • La costanza nell'Amor Divino (dramma sacro per musica, libretto di Pietro Ottoboni, 1695, Roma)
  • Totila in Roma (dramma per musica, libretto di Matteo Noris, № 1696, Palermo)
  • Aiace (dramma per musica, libretto di Pietro d'Averara, 1697, Napoli)
  • Gerone tiranno di Siracusa (dramma per musica, libretto di Aurelio Aureli, 1700, Genova)
  • Tiberio imperatore d'Oriente (dramma per musica, libretto di GD Pallavicini, 1702, Venezia)
  • Gli imenei stabiliti dal caso (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1702, Venezia)
  • Il più fedel tra i vassalli (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1703 Venezia)
  • Il miglior d'ogni amore per il peggiore d'ogni odio (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1703 Venezia)
  • La fede tradita e vendicata (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1704, Venezia)
  • La maschera levata al vizio (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1704, Venezia)
  • La fredegonda (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1704, Venezia)
  • Il principato custodito alla frode (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, 1705, Venezia)
  • Alarico ovvero L'ingratitudine gastigata (dramma per musica, libretto di Francesco Silvani, in collaborazione con Tomaso Albinoni, 1705, Palermo)
  • Antioco (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1705, Venezia)
  • Ambleto (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1706, Venezia)
  • Statira (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1706, Venezia)
  • Taican re della Cina (tragedia, libretto di Urbano Rizzi, 1707 році, Venezia)
  • Anfitrione (tragicomedia con prologo, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1707 році, Venezia)
  • L'amor generoso (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1707 році, Venezia)
  • Flavio Anicio Olibrio (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1708 році, Venezia)
  • Engelberta (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1709, Venezia)
  • Alcide ovvero L'eroico amore (La violenza d'amore) (opera tragicomica, libretto di M. Gasparini, 1709, Bergamo)
  • La principessa fedele (dramma per musica, libretto di Agostino Piovene, 1709, Venezia)
  • L'oracolo del fato (componimento per musica da camera, libretto di Pietro Pariati, 1 709, Vienna)
  • Sesostri, re d'Egitto (dramma per musica, libretto di Pietro Pariati, 1710 Venezia)
  • La ninfa Apollo (scherzo scenico pastorale, libretto di Francesco de Lemene, in collaborazione con Antonio Lotti, 1710 Venezia)
  • L'amor tirannico (dramma per musica, libretto di Domenico Lalli, 1710 Venezia)
  • Tamerlano (tragedia, libretto di Agostino Piovene, da Jacques Pradon, 1711, Venezia)
  • Costantino (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno e Pietro Pariati, 1711, Venezia)
  • Nerope (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1712, Venezia)
  • Eraclio (dramma per musica, libretto di Pietro Antonio Bernadoni, in collaborazione con Carlo Francesco Pollarolo, 1712, Roma)
  • Il comando non inteso ed ubbidito (dramma per musica, libretto Francesco Silvani, 1713, Milano)
  • L'amore politico e generoso della regina Ermengarada (dramma per musica, in collaborazione con Giovanni Maria Capelli, 1713, Mantova)
  • Lucio Papirio (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1714, Roma)
  • Eumene (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1714, Reggio Emilia)
  • Amor vince l'odio ovvero Timocrate (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1715, Firenze)
  • Il tartaro nella Cina (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1715, Reggio Emilia)
  • Ciro (dramma per musica, libretto di Matteo Noris, 1716, Roma)
  • Vincislao (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1716, Roma)
  • Il gran Cid (dramma per musica, libretto di J. Alborghetti e N. Serino, 1717, Napoli)
  • Intermezzi in derisione della setta maomettana (dramma per musica, libretto di Girolamo Gigli, 1717, Roma)
  • Pirro (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1717, Roma)
  • Il trace in catena (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1717, Roma)
  • Democrito (dramma per musica, 1718, Torino)
  • Nana francese e Armena (Mirena e Floro) (intermezzo, 1718, Dresda)
  • Astinatte (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1719, Roma)
  • Lucio Vero (dramma per musica, libretto di Apostolo Zeno, 1719, Roma)
  • Tigranes (dramma per musica, in collaborazione con Francesco Bartolomeo Conti, Giuseppe Maria Orlandini e Antonio Vivaldi, 1719, Amburgo)
  • Amore e maestà (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi 1720, Roma)
  • Faramondo (dramma per musica, da Apostolo Zeno 1720, Roma)
  • La pace fra Seleuco e Tolomeo (dramma per musica, libretto di Adriano Morselli, revisionato di A. Trabucco 1720, Milano)
  • L'avaro (intermezzo, libretto di Antonio Salvi 1720, Firenze)
  • Nino (dramma per musica, libretto di Ippolito Zanelli 1720, Reggio Emilia)
  • Dorinda (favola pastorale, libretto di Benedetto Marcello, 1723, Roma)
  • Silvia (dramma pastorale, libretto di Enrico Bissari, один тисячі сімсот двадцять три, Foligno)
  • Gli equivoci d'amore e d'innocenza (dramma per musica, libretto di Antonio Salvi, 1 723, Venezia)
  • Tigresa (favola pastorale con intermezzi, 1724, Roma)

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119011778 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ М. П. Гаспарини, Франческо // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1892. — Т. VIII. — С. 166.
  3. ↑ а б в Г. Риман Гаспарини // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 301.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франческо_Ґаспаріні&oldid=38043038