Хаютіна Євгенія Соломонівна — Вікіпедія

Хаютіна Євгенія Соломонівна
Ім'я при народженнірос. Евге́ния Соломо́новна Фейгенберг
Народилася1904
Гомель, Могильовська губернія, Російська імперія
Померла21 листопада 1938(1938-11-21)
Москва, СРСР
·отруєння
ПохованняНове Донське кладовище
Країна СРСР
Діяльністьгосподиня літературного салону
У шлюбі зЄжов Микола Іванович

Євгенія Соломонівна Хаютіна (уроджена Фейгенберг[1][2] нар. 1904, Гомель, Російська імперія — пом. 21 листопада 1938, Москва, СРСР) — радянська видавнича працівниця.

У 1930-ті роки — офіційно — заступник головного редактора, а де-факто — головний редактор журналу «СРСР на будівництві»[3] (офіційними головними редакторами в ці роки були Георгій П'ятаков, Валерій Межлаук, Олександр Косарев[4]). Господиня літературного салону, який відвідували відомі письменники, а також видатні сценічні та кінематографічні діячі: Ісаак Бабель, Михайло Шолохов, Михайло Кольцов, Сергій Ейзенштейн, Леонід Утьосов та інші. Частими гостями на цих вечорах були і представники радянської номенклатури[5]. Відома як дружина Миколи Єжова. Вчинила самогубство (за іншою версією, убита своїм чоловіком).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Гомелі, наймолодшою дитиною в багатодітній купецькій родині Соломона (Залмана) Лейбовича Фейгенберга[6] та Есфірі Михайлівни[7] (Мейлахівни), уродженої Кримської[8].

В Одесі

[ред. | ред. код]

Вперше вийшла заміж у сімнадцять років за Лазаря Хаютіна (?-1948)[9][7], з яким переїхала 1921 року до Одеси, де працювала в редакції місцевого журналу. В цей період вона познайомилася з одеськими письменниками Валентином Катаєвим, Юрієм Олешею, Ісааком Бабелем[10]. Ймовірно, вони й допомогли їй пізніше вже в Москві знайти роботу в газеті «Гудок».

Москва-Лондон-Берлін-Москва

[ред. | ред. код]

Вдруге була одружена з колишнім червоним командиром, директором видавництва «Економічне життя» Олександром Федоровичем Гладуном[11], з яким переїхала 1924 року до Москви. З ним познайомилася під час його відрядження до Одеси (коли він обіймав посаду директора московського видавництва «Економічне життя»). 1927 року Гладуна направлено на дипломатичну роботу в Лондон другим секретарем повпредства СРСР у Великій Британії.

Протягом 1926—1927 років — у Лондоні разом з чоловіком, потім через шпигунський скандал Гладуна відкликано до Москви, а Євгенію відряджено до Берліна, де вона працювала друкаркою в радянському торгпредстві; до Москви повернулася в кінці 1928 року.

Дружина Єжова

[ред. | ред. код]

Їй була властива легковажність[12], її улюбленим танцем був фокстрот[13].

Відомо про її близькі відносини з письменником Ісааком Бабелем, дослідником Арктики Отто Шмідтом, та й сам Єжов здобув прихильність майбутньої дружини задовго до офіційного оформлення їх союзу.
Оригінальний текст (рос.)
Известно о её близких отношениях с писателем Исааком Бабелем, исследователем Арктики Отто Шмидтом, да и сам Ежов сумел расположить к себе будущую супругу задолго до официального оформления их союза.

— [14]

У вересні 1929 року в Сочі у відомчому санаторії познайомилася з Миколою Єжовим. У цей період Єжов обіймав посади завкадрами ВРНГ і завідувача розподвідділом ЦК ВКП(б)[10]. 1931 року вийшла за нього заміж. Саме на московській квартирі і дачі до того часу наркома Єжова Євгенія Соломонівна вела літературні та музичні вечори, які відвідували відомі письменники та діячі культури: Ісаак Бабель, Михайло Шолохов, Михайло Кольцов, Сергій Ейзенштейн, Леонід Утьосов, редактор «Селянської газети»[ru] Семен Урицький[15] та інші. Частими гостями на цих вечорах були й представники радянської номенклатури[5][16].Деякий час працювала в газеті « Гудок», « Селянській газеті», потім до травня 1938 року працювала редактором журналу « СРСР на будівництві». До цього періоду відноситься її роман з Михайлом Шолоховим[14]. Зв'язки і захоплення Євгенії Соломонівни не залишилися без уваги Сталіна, який двічі казав Єжову про необхідність розлучення з дружиною[14]. Сталіна насторожив її зв'язок із заступником голови правління Держбанку СРСР Григорієм Аркусом (1896—1936)[17], репресованим у справі «троцькістів»[14]. В останні роки шлюб з Єжовим був лиш номінальним.

Минуло небагато часу, і Єжов став думати про необхідність розлучення. 18 вересня 1938року він повідомив про своє рішення Євгенії. Та зовсім розгубилася і наступного дня звернулася до Сталіна по «допомогу і захист»… Сталін не відповів на лист.
Оригінальний текст (рос.)
Прошло немного времени, и Ежов стал думать о необходимости развода. 18 сентября 1938 года он сообщил о своем решении Евгении. Та совершенно растерялась и на следующий день обратилась к Сталину за «помощью и защитой»… Сталин не ответил на письмо.

— [16]

Смерть

[ред. | ред. код]

Ще в травні 1938 року психічне здоров'я Євгенії Єжової погіршився настільки, що вона була змушена залишити свій пост у журналі «СРСР на будівництві». Разом з подругою Зінаїдою Глікіною вона поїхала до Криму. Їх відпочинок перервав дзвінок Єжова, який наказав їм терміново повернутися в Москву. Єжов поселив дружину разом з Зінаїдою Глікіною на дачі. 29 жовтня 1938 року з діагнозом «астено-депресивний стан» (циклотимія)[16] Євгенію поміщено до санаторію ім. Воровського для хворих з важкими формами психоневрозів на околиці Москви[18].Однак не негаразди в стосунках з чоловіком привели Євгену Єжову до трагічного кінця. Восени 1938 року один за одним були заарештовані багато людей з її оточення, зокрема, 15 листопада 1938року, — дві її найближчі подруги — Зінаїда Глікіна (1901—25.01.1940)[19][20], співробітниця Іноземної комісії Спілки письменників (референт по США) і Зінаїда Коріман (1899—25.01.1940)[21], що працювала технічним редактором у журналі"СССР на стройке"[5]. Сама Євгения, як потім казала сестра Єжова — Євдокія[22], отримала анонімного листа зі звинуваченнями в шпигунстві. Євгенія написала другого листа до Сталіна, який, як і перший, залишився без відповіді. Тоді вона написала чоловікові й у відповідь 8 листопада 1938 року отримала снодійне, яким регулярно користувалася вже деякий час,[23] і дрібничку. На початку 2000-х років була висловлена думка, що саме ця дивна дрібничка була умовним знаком — «це кінець»[16], але документальних підтверджень вона не отримала.

Через два дні після арешту своїх подруг Євгенія Соломонівна прийняла снодійне, і ще через два дні — 19 листопада 1938 року — не приходячи до тями, померла через отруєння психотропною речовиною люміналом[7]

В акті про «розтин тіла» записано: «Труп жінки, 34 років, середнього зросту, правильної статури, гарного харчування … Смерть настала внаслідок отруєння люміналом».
Оригінальний текст (рос.)
В акте о «вскрытии тела» записано: «Труп женщины, 34 лет, среднего роста, правильного телосложения, хорошего питания… Смерть наступила в результате отравления люминалом

— [12]

Похована на Донському кладовищі Москви[4]. Чоловік на похороні не був присутній, його розстріляно через рік.

Приймачка

[ред. | ред. код]

Своїх дітей подружжя Єжових не мало, і 1933 року вони взяли на виховання п'ятимісячну дівчинку Наталю з дитячого будинку[24]. Після арешту батька 6-річну Наталю 1939 року помістили в дитячий будинок № 1 у Пензі, вона отримала прізвище матері — Хаютіна, під яким і жила[7]. У Пензі Наталія Хаютіна прожила близько 19 років. Після закінчення 1958 року Пензенського музичного училища[ru] її направлено за розподілом у Магаданську область, де вона й проживала до розпаду СРСР у селищі Ола. В роки перебудови безуспішно намагалася добитися реабілітації свого названого батька[25]. Померла Н. М. Хаютіна у січні 2016 року.

Родина

[ред. | ред. код]

В Євгенії Фейгенберг були брати Ілля Соломонович (Еліас Залманович, 1893—1940, розстріляний)[26], Ісаак і Мойсей Залманович (Соломонович, 1890—1965)[4][7], автор праць з бухгалтерського обліку, зокрема «Збірника чинних постанов і розпоряджень по роботі споживчої кооперації» (М.: Червона зірка, 1948)[27]. Племінник — психіатр і психофізіолог Йосип Мойсейович Фейгенберг[ru] (1922—2016), доктор медичних наук, професор Центрального інституту удосконалення лікарів[ru][6][28]. Двоюрідний брат — Лев Меєрович Фейгенберг (Leo Feigenberg, 1887—1961), юрист, був одружений з дочкою письменника Шолом-Алейхема Еммі Соломонівні Рабинович (1889—1955); їхні сини — данський театральний режисер і театрознавець Меїр Фейгенберг (дан. Meïr Feigenberg, 1923—2006) і шведський психіатр Лома (Шолом-Герц) Фейгенберг (швед. Loma Feigenberg, 1918—1988), автор наукових праць у галузі психоонкології і танатології, професор Каролінського інституту[29][30].

Племінниця першого чоловіка, Лазаря Хаютіна — мистецтвознавчиня Вікторія Борисівна Вольпіна (мати Хаютіна-Писак Фаїна Володимирівна, батько Писак Борис Якович), протягом 1962—1972 років була одружена з математиком і правозахисником Олександром Сергійовичем Єсеніним-Вольпіним.

У літературі й кіно

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Надгробный памятник Евгении Соломоновны Хаютиной. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 липня 2020.
  2. ↑ Интервью с И. М. Фейгенбергом. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  3. ↑  
  4. ↑ а б в Хаютина Евгения Соломоновна (1904—1938)
  5. ↑ а б в Спецсообщение Лаврентия Берии Иосифу Сталину с приложением протокола допроса А. Н. Бабулина. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  6. ↑ а б Тарадай Александр. Ветви одного дерева : [арх. 2 березня 2014] // Мишпоха : журнал. — 2011. — № 28.
  7. ↑ а б в г д Ханелис Владимир. «Единственный мой братик...» : [арх. 3 липня 2020] // Мы здесь : интернет-газета. — Нью-Йорк, 2011. — № 311 (16 червня).
  8. ↑ Тарадай Александр (30 червня 2020). Дядя Миша. Мастерская (рос.). Архів оригіналу за 30 червня 2020. Процитовано 30 червня 2020.
  9. ↑ Лазар Хаютін працював начальником відділу в наркоматі легкої промисловості, 1938 році репресований, звільнений 1947 року і після смерті Сталіна посмертно реабілітований. Похований на Донському кладовищі в Москві.
  10. ↑ а б Домиль В. Путь в высшее общество [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.]
  11. ↑ Александр Фёдорович Гладун (1894—1939) [Архівовано 10 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — С. 124. — ISBN 5-94850-408-5
  12. ↑ а б Макаревич Эдуард, Оазисы чувственности под оком спецслужб «Журналист» № 12 2003 с. 87
  13. ↑ стр. 281 [Архівовано 1 серпня 2020 у Wayback Machine.] у книзі Саймон Себаг-Монтефиоре Сталин. Двор Красного монарха. — М.: Олма-Пресс, 2006. — ISBN 5-224-04781-1
  14. ↑ а б в г Алексей Павлюков Неизвестный роман Шолохова [Архівовано 2013-01-24 у Wayback Machine.] «Огонёк». — 2007. — N 9. — С. . 58-60.
  15. ↑ Игорь Абросимов У, Ф — Свод персоналий [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.]:
    УРИЦЬКИЙ Семен Борисович (1893—1940) Парт. діяч, журналіст. Член ВКП(б). В 1918-25 відп. ред. газ. „Гудок“, в 1925-38 гол. ред. „Селянської газети“. Одночас. від 1928 кер. відд. хроніки ж. „Наші досягнення“. Пізніше директор Всес. книжної палати. Арештовано (1938), розстріляно.
    Оригінальний текст (рос.)
    УРИЦКИЙ Семен Борисович (1893—1940) Парт. деятель, журналист. Член ВКП(б). В 1918-25 отв. ред. газ. „Гудок“, в 1925-38 гл. ред. „Крестьянской газеты“. Одноврем. с 1928 рук. отд. хроники ж. „Наши достижения“. Позднее директор Всес. книжной палаты. Арестован (1938), расстрелян.
  16. ↑ а б в г Н. Петров, М. Янсен Нежелезный нарком [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.] Новое время С.42-45, N 44, 2007
  17. ↑ Аркус Г. М. (1896—1936). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  18. ↑ Лечебница для алкоголиков врача А. М. Коровина. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  19. ↑ Гликина Зинаида Фридриховна. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.]:
    Глікіна Зінаїда Фрідріхівна: 1901 року народження; Місце народження: Одеса; єврейка; б/п; референт по США в іноземній комісії Спілки раданських письменників.; місце проживання: Москві: вул. Арбат, буд. 45, кв. 18.; Арешт: 15.11.1938; Засудж. 24.01.1940 Воєнна колегія Верховного суду СРСР. Звин. за звинуваченням у шпигунстві.; Розстріл 25.01.1940. Місце розстрілу: Москва, Донське кладовище; Реабілітація 01.06.1993 ГВП РФ., підстава: Реабілітована; Джерело: Москва, розстрільні списки — Донський крематорій.
    Оригінальний текст (рос.)
    Гликина Зинаида Фридриховна: 1901 года рождения; Место рождения: Одессе; еврейка; б/п; референт по США в иностранной комиссии Союза советских писателей.; место проживания: Москве: ул. Арбат, д. 45, кв. 18.; Арест: 15.11.1938; Осужд. 24.01.1940 Военная коллегия Верховного суда СССР. Обв. по обвинению в шпионаже.; Расстрел 25.01.1940. Место расстрела: Москва, Донское кладбище; Реабилитиация 01.06.1993 ГВП РФ., основание: Реабилитирована; Источник: Москва, расстрельные списки — Донской крематорий
  20. ↑ Виталий Шенталинский Охота в ревзаповеднике [Архівовано 22 червня 2019 у Wayback Machine.] «Новый Мир» 1998, № 12
  21. ↑ Кориман Зинаида Авельевна. Книга Памяти Жертв Коммунистического Террора [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.]:
    Коріман Зінаїда Авелівна: 1899 року народження; Місце народження: Кременці; єврейка; б/п; технічний секретар редакції журналу „СССР на стройке“.; місце проживання: Москві: вул. Герцена, буд. 22, кв. 25.; Арешт: 15.11.1938; Засудж. 24.01.1940 Воєнна колегія Верховного суду СРСР. Звин. за звинуваченням у шпигунстві.; Розстріл 25.01.1940. Місце розстрілу: Москва, Донське кладовище; Реабілітація 22.11.1991 ГВП СССР., підстава: Реабілітована; Джерело: Москва, розстрільні списки — Донський крематорій.
    Оригінальний текст (рос.)
    Кориман Зинаида Авельевна: 1899 года рождения; Место рождения: Кременце; еврейка; б/п; технический секретарь редакции журнала „СССР на стройке“.; место проживания: Москве: ул. Герцена, д. 22, кв. 25.; Арест: 15.11.1938; Осужд. 24.01.1940 Военная коллегия Верховного суда СССР. Обв. по обвинению в шпионаже.; Расстрел 25.01.1940. Место расстрела: Москва, Донское кладбище; Реабилитиация 22.11.1991 ГВП СССР., основание: Реабилитирована; Источник: Москва, расстрельные списки — Донской крематорий.
  22. ↑ Ежова Евдокия Ивановна (?-1958) [Архівовано 6 липня 2020 у Wayback Machine.] стр. 121 в кн. Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — ISBN 5-94850-408-5
  23. ↑ Фейгенберг-Ноткина Суламифь Израилевна (Евгения Соломоновна)(1904-21.11.1938) [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.] стр. 122 в кн. Зенькович Н. А. Самые секретные родственники. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2005. — 512 с. — ISBN 5-94850-408-5
  24. ↑ Елена Косова Последняя жертва наркома Ежова [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.] еженедельник «Киевский ТелеграфЪ»
  25. ↑ Муромский В. «Дочь наркома» // Наша Пенза (газета) — 1998 — № 47
  26. ↑ Жертвы политического террора в СССР [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.]:
    Фейгенберг Ілля Соломонович (Еліас Залманович). Народився 1893 р., в Гомелі; єврей; освіта середня; б/п; зав. торгово-постачальною частиною видавництва „Відомості Верховної Ради РРФСР“. Мешкав: Москва, вул. Горького, буд.26, кв.10. Арештовано 18 червня 1939 р. Засуджений: ВКВС СРСР 2 лютого 1940 р., звин. в участі в к.-р. організації. Розстріляно 3 лютого 1940 р. Місце поховання — Москва, Донське кладовище. Реабілітовано 23 травня 1957 р. ВКВС СРСР.
    Оригінальний текст (рос.)
    Фейгенберг Илья Соломонович (Элиас Залманович). Родился в 1893 г., в Гомеле; еврей; образование среднее; б/п; зав. торгово-снабженческой частью издательства „Ведомости Верховного Совета РСФСР“. Проживал: Москва, ул. Горького, д.26, кв.10. Арестован 18 июня 1939 г. Приговорён: ВКВС СССР 2 февраля 1940 г., обв. в участии в к.-р. организации. Расстрелян 3 февраля 1940 г. Место захоронения — Москва, Донское кладбище. Реабилитирован 23 мая 1957 г. ВКВС СССР
  27. ↑ Тарадай Александр. Старые фотографии : [арх. 4 березня 2016] // Заметки по еврейской истории : сетевой журнал. — 2009. — № 20 (123) (грудень).
  28. ↑ Владимир Ханелис «Дорогой мой, единственный братик!». Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  29. ↑ Meïr Feigenberg. Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 5 квітня 2022.
  30. ↑ Børn og døden: Loma Fejgenberg. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 3 липня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хаютіна_Євгенія_Соломонівна&oldid=42828876