French
DeutschЧемпіонат світу зі снукеру — Вікіпедія
| Чемпіонат світу зі снукеру | |
| Дата створення / заснування | 1927[1] |
|---|---|
 | |
| Спонсор | Betfredd[2], Betfredd[2], Betfair і Dafabetd |
| Вид спорту | снукер |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Місце розташування | Театр Крусібл[1] |
| Період події | 1 рік |
| Організатор | World Professional Billiards and Snooker Associationd |
| Кількість учасників | 32 |
 | |
| Офіційний сайт(англ.) | |
 Чемпіонат світу зі снукеру у Вікісховищі | |
53°22′52″ пн. ш. 1°28′00″ зх. д. / 53.3811° пн. ш. 1.4667° зх. д.
Чемпіона́т сві́ту зі сну́керу (англ. World Snooker Championship) — головний професійний рейтинговий турнір зі снукеру.
Починаючи з сезону 1973/74 він включений в список рейтингових змагань. З 1977 року чемпіонат постійно проводиться у Театрі Крусібл (англ. Crucible Theatre) в Шеффілді, Англія. Цей турнір є найважливішим за престижністю, рейтинговими очками і призовими грошима, і проходить щорічно в кінці сезону[3][4].
Хоча в снукер почали грати приблизно в 1870-х роках, офіційно його правила були затверджені організацією більярду Billiard Association & Control Club (пізніше — Billiard Association & Control Council (BA & CC)) в 1919 році. Англійський більярд у той час був домінуючом різновидом більярдних ігор, і тому ідеї про організацію регіональних снукерних турнірів з'явилися тільки на початку 1920-х років. Багато професійних гравців розуміли потенціал гри і наполягали на проведенні чемпіонату світу. Зрештою, цим безпосередньо зайнявся Білл Камкін, власник мережі більярдних клубів в Бірмінгемі. Разом Білл і його друг Джо Девіс розробили і запропонували план проведення першості BA & CC. Їх пропозиція була прийнята.
Перший чемпіонат світу було проведено з листопада 1926 по травень 1927 році в Бірмінгемі, Англія. У ньому взяли участь 10 гравців. Перший матч був зіграний між Мельбурном Інменом і Томом Ньюменом [5], а переможцем всієї першості став англієць Джо Девіс. Він же був одним з організаторів турніру. За перемогу Девіс отримав £ 6.10 (близько трьохсот фунтів стерлінгів за сьогоднішніми розцінками) [6], а кубок чемпіона він купив за свої гроші. Вищий брейк турніру зробив Альберт Коуп, 60 очок.
У наступні кілька років чемпіонат переносився в різні міста, проте країна проведення залишалася однією і тією ж. Всі розіграші, аж до 1940 року вигравав Девіс, крім того, в 1936 році він зробив перший офіційно зареєстрований сенчурі-брейк (безперервна серія в 100 і більше очок). Єдиним серйозним суперником був його ж молодший брат Фред, у якого Джо виграв в 1940 році у вирішальному фреймі.
У більшості випадків формат турніру в той час був однаковим: він проводився за системою «Челлендж», тобто чемпіон одного року автоматично виходив у фінал наступного, а противник визначався в серії матчів на вибування.
З 1941 по 1945 чемпіонат не проводився через Другу світову війну. Відновився він лише в 1946 році, і знову переможцем став Джо Девіс. Йому ж належав і вищий брейк чемпіонату в 136 очок, який він зробив у фінальному матчі проти Гораса Ліндрума. За цю перемогу англієць отримав 1000 фунтів стерлінгів. До того моменту Девіс став вже 15-кратним чемпіоном світу (всі титули були виграні поспіль), але після чемпіонату 1946 року він припинив участь у турнірі. Після відходу старшого брата Фред Девіс був готовий продовжити сімейну традицію, однак, його перша спроба завоювати титул виявилася невдалою. У фінальному матчі його зупинив шотландець Волтер Дональдсон. Тим не менш, наступні 10 років на чемпіонаті домінував саме Девіс-молодший: з 1948 по 1957 роки він виграв вісім титулів, в той час як його головний суперник Дональдсон — всього один.
У 1952 році в проведенні всесвітніх чемпіонатів з снукеру почалася криза. Початок їй поклали великі розбіжності між гравцями та управлінської організацією, BA & CC. У результаті було проведено два чемпіонати: організований ВА & CC і організований самими гравцями-професіоналами. У першому взяло участь всього два снукеристи, і переможцем став австралієць Горас Ліндрум, а в другому (офіційно турнір називався World Matchplay) грали всі інші професіонали, і там чемпіоном став Фред. World Matchplay і стали вважати «справжньою» першістю світу. Однак, довго він не протримався і в 1958 році перестав проводитися через непопулярність і катастрофічну нестачу грошей. Останнім чемпіоном World Matchplay став англієць Джон Палм, який виграв свій титул 1957 року.
У 1964 році турнір все ж відродився у форматі Челлендж, багато в чому завдяки старанням Рекса Вільямса, який досяг угоди з BA & СС роком раніше. Але чемпіонати проводилися нерегулярно, іноді — кілька разів на рік, завдяки чому Палм виграв за чотири року сім челленджів.
У 1969 році формат чемпіонату світу змінився, і була прийнята система гри на вибування [7]. Першим переможцем став Джон Спенсер, однак наступне десятиріччя на чемпіонаті перемагав інший гравець, валлієць Рей Ріардон, який виграв з 1970 по 1978 шість титулів.
У 1973 році чемпіонат був включений до списку рейтингових змагань, через що зріс його престиж. А в 1976 році на першість прийшов відомий спонсор, сигаретний бренд Embassy, що залишився з турніром майже на тридцять років. Через рік чемпіонат знайшов і новий будинок, Театр Крусібл в Шеффілді, а канал Бі-бі-сі почав трансляції ігор [8]. Саме 1977 і можна вважати роком народження сучасної ери снукеру.
З початку 1980-х років було вирішено допускати до участі в турнірі 32 гравці. Приблизно тоді ж, у 1980 було затверджено і остаточну кількість фреймів фіналу: 35, гра до 18 перемог.
У 1980 році першість світу вперше виграв неєвропеець (канадець Кліфф Торбурн). А через рік титул отримав новий гравець — Стів Девіс (не родич Джо і Фреда Девіса). Він став абсолютним лідером, вигравши в 1980-х шість вищих титулів з восьми зіграних ним фіналів. Не без участі Стіва пройшов і фінал ЧС-1985, найзнаменитіший з усіх, коли-небудь зіграних в історії Крусіблу[9]. Тоді Денніс Тейлор виграв у англійця 18:17, вирвавши перемогу на останній кулі. Цей 35-фреймовий поєдинок, що закінчився в 00-19 в понеділок, довгий час тримав рекорд тривалості снукерного матчу (890 хвилин чистого часу).
Девіс міг домінувати у чемпіонатах і далі, однак, наприкінці 1980-х у мейн-турі (своєрідній вищій лізі снукеру) з'явився ще більш обдарований гравець — Стівен Хендрі. У ті часи багато експертів почали називати Хендрі наступником Девіса[10], оскільки як один, так і інший вже на початку своєї кар'єри ставали практично непереможними на всіх змаганнях. Але в підсумку шотландець залишив позаду Стіва за всіма показниками, і перш за все по головному — кількості виграних чемпіонатів світу. 90-ті роки належали саме Стівену Хендрі. Свій перший титул він взяв у рекордні 21 рік і 106 днів, а останній, сьомий за рахунком, завоював у 1999 році. Стівен Хендрі по праву вважається найуспішнішим гравцем в історії чемпіонату світу: ніхто так не домінував на першості за весь час проведення турніру в Крусіблі.
Але на початку 2000-х років повністю розкрився потенціал нового покоління снукеристів, до якого належали насамперед Ронні О'Салліван (Англія), Джон Хіггінс (Шотландія) і Марк Вільямс (Уельс). Саме ці три снукеристи завойовували головний трофей чемпіонату вісім разів на трьох: у 1998, 2000—2001, 2003—2004, 2007—2009 роках.
У зв'язку зі змінами в законодавстві Великої Британії, пов'язаними з обмеженнями реклами тютюнових виробів, компаніям-виробникам було заборонено спонсорувати спортивні змагання на території Сполученого Королівства. Але Embassy отримали спеціальний дозвіл на продовження спонсорства чемпіонату світу до 2005 року. Останнім чемпіоном «EmbassySnooker World Championship» став англієць Шон Мерфі, що виграв у Меттью Стівенса, 18:16. Перемога Мерфі запам'яталася не стільки, як остання під спонсорством Embassy, скільки тим, що сам переможець завоював титул, вийшовши з кваліфікаційних раундів. Це був всього другий випадок за історію чемпіонату після перемоги Террі Гріффітса у 1979 році.
Під час проведення турніру 2005 року головою WPBSA було оголошено, що чемпіонат буде проводитися в Театрі Крусібл як мінімум ще п'ять років, а його новим спонсором незабаром стала найбільша мережа онлайнових казино — 888.com — з нею в січні 2006 був підписаний 5-річний контракт[11]. Саме з приходом 888.com пов'язано багато змін в стилі оформлення першості, наприклад, традиційно червоний колір арени Крусібл був змінений на зелений, а гравцям, як вже було написано вище, було заборонено палити і пити алкоголь у залі.
Першим переможцем турніру при новому спонсорі став 28-річний шотландець Грем Дотт, що обіграв у драматичному фіналі англійця Пітера Ебдона, 18:14. Цікаво, що сам Дотт, хоча і входив до числа 16 найсильніших снукеристів, на думку букмекерів був найменш вірогідним чемпіоном. Але його перемозі явно посприяло як емоційне виснаження суперника в півфіналі, так і його власний, «захисний» стиль гри[12]. У результаті Грем Дотт отримав £ 200 000 і трофей чемпіонату в оновленому дизайні.
На чемпіонаті світу 2007 року був здійснений ювілейний, 1000-й сенчурі-брейк в історії Крусібл. Автором цього досягнення став Джон Хіггінс, він же став згодом чемпіоном. А попередній переможець, Дотт, програв уже в першому колі не дуже сильному суперникові — Яну Маккалоху — 7:10. Але захистити титул на наступний рік не вдалося і Хіггінсу: на першості 2008 року він програв у другому раунді. Цього разу чемпіоном став Ронні О'Салліван, який переміг у фіналі Алістера Картера, 18:8[13].
Після цього чемпіонату головний спонсор, 888.com, так і не виконавши свої зобов'язання за контрактом, припинив його спонсорувати[14]. У 2009 букмекерська компанія Betfred.com стала головним спонсором чемпіонату світу на наступні чотири роки. Таким чином, головний з снукерних турнірів змінив офіційну назву на «Betfred.com World Snooker Championship». А місце проведення чемпіонату, за заявою колишнього голови WPBSA сера Родні Вокера, швидше за все, залишиться тим самим до 2015 року — Театр Крусібл в Шеффілді[15].
За останній час помітно зросла якість гри (як у снукері в цілому, так і на чемпіонаті світу зокрема) — для порівняння, на турнірі 1983 набралося всього 18 серій понад сто очок, а на чемпіонаті 2009 року — 83 сенчурі-брейка. Показник ЧС-2009 є наразі рекордним.
За 83 роки своєї історії чемпіонат світу побував у 13 містах і в 3 країнах світу (Велика Британія (Англія), Південно-Африканська Республіка, Австралія). Серед найуспішніших гравців як раніше, так і зараз домінують британці, проте останнім часом стали з'являтися учасники з традиційно «неснукерних» країн. З початку 90-х в основній сітці турніру грали представники Англії, Шотландії, Уельсу, Північної Ірландії, Ірландії, Китаю, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Канади, Нідерландів, Ісландії, Норвегії, Фінляндії, Таїланду, Пакистану, Бельгії і Мальти.
Серед найуспішніших небританського снукеристів, які ще не закінчили свою кар'єру, можна назвати Ніла Робертсона з Австралії (переможця ЧС-2010), голландця Стефана Мазроціса, який на ЧС-1997 потрапив в 1 / 8 фіналу, Дін Цзюньхуея і Лян Веньбо з Китаю і Тоні Драго з Мальти.
Останнім часом періодично з'являлася інформація про те, що чемпіонат світу може бути перенесений до Китаю, але не раніше, ніж закінчиться чинний контракт з Шеффілдським Крусібл. Бажання перенести турнір пов'язано в тому числі з високою популярністю снукеру в цій країні [16].
- Найбільш титулованим гравцем за всю історію чемпіонату світу досі залишається Джо Девіс: з 1927 по 1946 рік він вигравав першість 15 разів поспіль. А найуспішнішим снукеристом сучасної епохи є Стівен Хендрі, який перемагав в Крусібл 7 разів.
- Перший максимальний брейк на чемпіонаті був зареєстрований в 1983 році. Автором цього досягнення став канадський гравець Кліфф Торбурн, який згодом дійшов до фіналу. Брейк був зроблений на стадії 1 / 8 фіналу.
- Єдиним снукеристом, якому вдалося зробити сенчурі-брейк у своєму дебютному матчі на чемпіонатах світу, є ірландець Фергал О'Браєн. Він зробив це в 1994 році.
- Чемпіонат світу зі снукеру 2008 — перший і поки єдиний офіційний турнір, на якому було зроблено два максимуми: один у Ронні О'Саллівана, інший у Алістера Картера[17]. У підсумку призові за це досягнення були розділені між ними порівну.
- Першість 2007 відома найдовшим фреймом за всю історію турніру. Він тривав 1 годину і 17 хвилин і був зіграний у фіналі між Джоном Хіггінсом і Марком Селбі.
- Наймолодшим переможцем чемпіонату став Стівен Хендрі, що виграв його в 1990 у віці 21 року. Другим за цим показником є Шон Мерфі, третім — Алекс Хіггінс. Обидва вони перемагали на чемпіонаті в 22 роки, але з різницею в кілька місяців[18][19]. А найстарішим переможцем першості став Рей Ріардон, який виграв турнір в 45 років і 203 дні (чемпіонат світу 1978 року). Але ще більш вражаючим виглядає вік фіналіста турніру 1966 Фреда Девіса — 53 роки.
- Найнесподіванішим чемпіоном є Террі Гріффітс (1979), який виграв турнір, будучи гравцем з кваліфікації; крім того, чемпіонат був усього другим професійним турніром, в якому він грав. Джо Джонсон став чемпіоном в 1986, хоча ставки на нього перед початком турніру приймалися як 150-1; Шон Мерфі у 2005 повторив досягнення Гріффітса і виграв титул, вийшовши з кваліфікаційних раундів.
- Джиммі Вайт шість разів досягав фіналів світової першості (в 1984 і 1990—1994 рр.), Однак, жодного разу не вигравав його. Останній фінал він зіграв із Хендрі і програв йому, 17:18.
- Так зване «Прокляття Крусіблу» полягає в тому, що ні один чемпіон, який виграв вперше на цій арені, не може захистити свій титул на наступний рік. Джон Спенсер, Террі Гріффітс, Стів Девіс, Денніс Тейлор та Грем Дотт програли в першому раунді, інші пройшли далі. Ближче всіх підійшов Джо Джонсон, який виграв чемпіонат в 1986 році і на наступний рік дістався до фіналу. Але і він поступився своєму супротивникові, 14:18.
- Кен Догерті — єдиний, кому підкорилися три різні версії чемпіонату світу. У різний час він перемагав на юніорському, любительському та професійному чемпіонатах[20].
- Ронні О'Салліван та Стівен Хендрі є абсолютними рекордсменами за кількістю максимальних серій на турнірі. Салліван перший 147 зробив у 1997 році за 5 хвилин і 20 секунд. У 2003 він повторив це досягнення в матчі першого кола проти Марко Фу, але в підсумку програв, 6:10 (В середньому за секунду серії О'Салліван заробляв по 433 фунта)[21]. Втретє О'Салліван зробив максимум на чемпіонаті світу 2008 в 1 / 8 фіналу проти Марка Вільямса, причому в останньому фреймі. Максимальні брейки на чемпіонатах світу на рахунку Стівена Хендрі (1995, 2009, 2012), Джиммі Вайта (1992), Марка Вільямса (2005), Кліффа Торбурна (1983) та Аллістера Картера (2008)[22].
- Джон Перрот — єдиний, кому вдавалося виграти у свого суперника всуху: це сталося в матчі першого кола чемпіонату світу 1991 року проти Едді Чарльтона.
- Горас Ліндрум та Ніл Робертсон (Австралія), Кліфф Торбурн (Канада) та Кен Догерті (Ірландія) є єдиними чемпіонами світу, що мешкають (не є громадянами) не у Великій Британії.
- Чемпіонати світу 1931 і 1952 років цікаві тим, що в кожному з них брало участь всього 2 гравця.
- За всю історію на чемпіонатах світу було зроблено дванадцять максимальних брейків, при цьому два з них — у кваліфікаційних раундах та обидва зробив (Роберт Мілкінс, 14 березня 2006 року та 11 квітня 2012 року).
- Найтриваліший нефінальний матч чемпіонату світу був зафіксований в 1983 році в 1 / 8 фіналу між Кліффом Торбурном і Террі Гріффітсом[23] . Він закінчився в 03-51 ранку, і перемогу здобув Торбурн з рахунком 13:12. Він же, як уже згадувалося вище, зробив у цьому матчі 147.
- Найбільше сенчурі-брейків на одному чемпіонаті світу зробив Стівен Хендрі (2002 рік, 16 сотенних серій).
- Найшвидший матч до 13 перемог на чемпіонаті світу був зафіксований в 1997 році. Ронні О'Салліван тоді виграв у Тоні Драго, 13:4. Варто зауважити, що ці гравці мають прізвиська «Ракета» і «Торнадо» відповідно, тому що відомі як найшвидкісніші за всю історію гри.
- З найвідоміших камбеків (матч, де один гравець, програючи іншому дуже багато фреймів, виграє зрештою матч) можна виділити чотири матчі:
- ЧС-1995, Найджел Бонд — Кліфф Торбурн. З рахунку 2:9 Бонд виграв матч, 10:9[24];
- ЧС-2003, Кен Доерті — Пол Хантер. З рахунку 9:15 Доерті виграв матч, 17:16, і пройшов у фінал[25];
- ЧС-2007, Шон Мерфі — Меттью Стівенс. З рахунку 5:11, а потім і 7:12 Мерфі виграв матч, 13:12[26];
- ЧС-2010, Ніл Робертсон — Мартін Гоулд. З рахунку 5:11 Робертсон врятував матч, вигравши його з рахунком 13:12, а потім став чемпіоном світу[27].
- Стівен Хендрі є снукеристом, який заробив більше всіх призових грошей на окремому чемпіонаті світу ( £ 190 000 за перемогу та £ 163 000 за найвищий брейк у 147 очок, 1995 рік)[28].
- Найрозгромніший рахунок на чемпіонатах світу був зафіксований в 1989 році, коли Стів Девіс переміг Джона Перрота, 18:3. Інші великі перемоги були на ЧС-1993 (18:5, Стівен Хендрі — Джиммі Вайт), ЧС-1983 (18:6, Стів Девіс — Кліфф Торбурн) і ЧС-1965 (39:12, Джон Пульман — Фред ван Ренсбург).
- Найтривалішими фіналами до 18 перемог є фінали ЧС-1985, ЧС-2006 і ЧС-2007. Усі три матчі завершилися після опівночі.
- Найбільший рахунок був зафіксований на ЧС-1952, коли Горас Ліндрум переміг Кларка Макконекі, 94:49.
- Місцем, де найбільш часто проводився чемпіонат світу (і його фінал), є Театр Крусібл у Шеффілді. За цим показником йому немає і, можливо, не буде рівних: чемпіонат постійно проходить з 1977 року.
- Перемоги у вирішальній партії на чемпіонатах світу фіксувалися 6 разів. Вперше фінал, де були зіграні всі можливі партії, відбувся в 1940 році. Востаннє це сталося в 2002 році. Той фінальний фрейм був дуже напруженим і запам'ятався численними помилками обох суперників[29].
- В останній раз фінал, де обидва гравці представляли одну країну (не Англію), відбувся в 2000 році між валлійцями Марком Вільямсом і Метью Стівенсом.
- Найнапруженішим визнаний фінал 1985 року між Стівом Девісом і Деннісом Тейлором. Той матч розпочався під диктовку Девіса, і він повів 8:0. Потім Тейлор зробив рахунок 11:11, а за рахунку 17:17 зробив кілька дійсно видатних ударів, завдяки чому і виграв першість. Рахунок в останньому фреймі був 66-62 на користь Тейлора[30].
Чемпіонат світу за всю історію проведення тільки кілька разів грався протягом більше одного року. Взагалі ж терміни проведення цього турніру встановлені вже досить давно — це приблизно середина квітня — початок травня. Приміром, ЧС-2008 проводився щодня з 19 квітня по 5 травня.
Раунд кваліфікації гравців в основну частину турніру зазвичай проводиться в два етапи. Перший грають снукеристи, що займають найнижчі позиції у офіційному рейтингу. Проводиться перший етап зазвичай взимку, на початку-середині січня. Другий етап кваліфікації проводиться навесні, за два-три місяці до початку чемпіонату [31].
Рейтингові очки на чемпіонаті світу завжди були і залишаються найціннішими серед усіх снукерних турнірів. Хоча до 2005 року переможці першості отримували 8000 балів [32], цього їм вистачало, щоб різко виправити або зміцнити становище у світовому рейтингу, так як очки на інших змаганнях були вдвічі менше. Нерідко саме перемога на чемпіонаті приносила снукеристам з недостатньо високим рейтингом перше місце за підсумками сезону. Наприклад, в 1990 році Стівен Хендрі став першим саме завдяки перемозі на першості, хоча до цього він сильно відставав від Стіва Девіса.
Очки розподіляються між гравцями в різній мірі залежно від їх положення в офіційному рейтингу і турнірним результатом. Гравці з нижчим рейтингом за вихід в основну сітку (раунд 32 найсильніших, або 1 / 16 фіналу) отримують більше очок, ніж ті, хто має більш високий рейтинг, але не зуміли пробитися через кваліфікацію.
- Переможець: 330000
- Фіналіст: 137500
- Півфіналісти: 66000
- Чвертьфіналісти: 33000
- 1 / 8 фіналу: 22000
- 1 / 16 фіналу: 13250; 0 для тих, хто програв перший матч
- Другий кваліфікаційний раунд: 9900
- Перший кваліфікаційний раунд: 6600
Призові на чемпіонаті світу зі снукеру з'явилися з першого ж року його проведення і склали 6 фунтів і 10 центів. До 1946 році призові збільшилися до 1000 фунтів за перемогу і фінал[33], і хоча в перекладі на нинішній курс ця сума збільшується в кілька разів, грошей весь цей час було явно недостатньо. Ситуація поліпшилася на початку 1970-х рр., коли снукерні турніри почали показувати по телебаченню, а грою зацікавились відомі спонсори (в основному ті, що рекламують сигарети і алкогольні напої).
Хоча чемпіонат світу став спонсоруватиметься ще в 1969 році, матеріальна підтримка турніру сильно не зросла, натомість самі спонсори змінювалися за наступні 10 років тричі. Доленосним для турніру став прихід в 1976 році сигаретного бренду Embassy, який і почав активно збільшувати призовий фонд. На першому чемпіонаті світу при спонсоруванні Embassy призові склали в загальному £ 15 300; чемпіон же гарантував собі 6000 фунтів стерлінгів. Але вже до 1995 року фонд був встановлений у розмірі £ 578 250, а на чемпіонаті 2003, рекордному за призовими грошима, тільки переможець отримав £ 270 000. Загальний же фонд тієї першості склав 1 378 920 фунтів. Крім того, з початку 1990-х гравців, які зробили максимальний брейк, також отримували солідну винагороду в розмірі від 157 000 до 167 000 фунтів стерлінгів (147 000 за сам максимум і ще до 20 000 як за вищий брейк турніру).
- Загальний призовий фонд турніру £ 1500100
- Переможець: £ 330000
- Фіналіст: £ 137500
- Півфіналісти: £ 66000
- Чвертьфіналісти: £ 33000
- 1 / 8 фіналу: £ 22000
- 1 / 16 фіналу: £ 13250
- 1 / 32 фіналу: £ 9900
- 1 / 40 фіналу: £ 6600
- Приз за максимальний брейк: £ 20000
- Приз за вищий брейк в основній сітці: £ 20000
- Приз за вищий брейк у кваліфікації: £ 1000
Формат чемпіонату світу на ранніх стадіях його розвитку (1920—1960 рр.) був нестійким і змінювався практично кожного разу. В основному снукеристи грали довгі, іноді багатоденні матчі. Пік таких «марафонських» розіграшів припав на 1950-ті, коли фінали гралися як мінімум до 50 перемог. 1952 рік став рекордним за цим показником — тоді Горас Ліндрум і Кларк Макконекі розіграли матч з 143 фреймів. Перемогу в тому фіналі з рахунком 94:49 здобув Ліндрум (для порівняння — зараз фінали чемпіонату граються до 18 перемог).
Однак у 1970-х роках WPBSA (нова організація управління снукеру) була змушена скоротити кількість фреймів для перемоги. Це сталося з простої причини: снукерні матчі стали транслюватися по телебаченню, а час трансляції було обмежено. Так, з 1980 року максимально можливу кількість фінальних партій скоротилося до 35. До речі, приблизно тоді ж, завдяки приходу нових гравців-професіоналів, розширилася турнірна сітка: тепер матчі основної частини чемпіонату починалися з 1 / 16 фіналу. Інші ж матчі гралися по добре відпрацьованій системі, яка за без малого 30 років зазнала мінімальні зміни: 1 / 16 фіналу — матчі до 10 перемог, 1 / 8 фіналу — до 13 перемог, 1 / 4 фіналу — до 13 перемог і півфінали — до 17 перемог (до 1997 року до 16[34]).
За традицією, перший матч кожного чемпіонату світу відкриває діючий переможець. Відповідно, при посіві на турнір він отримує перший номер незалежно від того, яке місце в рейтингу посідає. Другий номер зазвичай отримує фіналіст попереднього чемпіонату, хоча на його посів може вплинути рейтинг. Решта (14 снукеристів із топ-16) отримують номер відповідно до офіційного рейтингу.
- Матчі першого кола — 1 / 16 фіналу: матчі до 10 перемог
- 1 / 8 фіналу: матчі до 13 перемог
- 1 / 4 фіналу: матчі до 13 перемог
- 1 / 2 фіналу: матчі до 17 перемог
- Фінал: матч до 18 перемог
.svg){kind=small}
| Гравець | Всього | Рік |
|---|---|---|
 Джо Девіс | 15 | 1927—1940, 1946 |
| Фред Девіс | 8 | 1948, 1949, 1951, 1952—1956 |
| Джон Пульман | 1957, 1964 (двічі), 1965 (тричі), 1966, 1968 | |
 Стівен Хендрі | 7 | 1990, 1992—1996, 1999 |
| Ронні О'Салліван | 2001, 2004, 2008, 2012—2013, 2020, 2022 | |
 Рей Ріардон | 6 | 1970, 1973—1976, 1978 |
| Стів Девіс | 1981, 1983—1984, 1987—1989 | |
| Джон Хіггінс | 4 | 1998, 2007, 2009, 2011 |
| Марк Селбі | 2014, 2016, 2017, 2021 | |
| Джон Спенсер | 3 | 1969, 1971, 1977 |
| Марк Вільямс | 2000, 2003, 2018 | |
| Волтер Дональдсон | 2 | 1947, 1950 |
.svg){kind=small} Алекс Гіггінс | 1972, 1982 | |
.svg){kind=small} Горас Ліндрум | 1 | 1952 |
| Террі Гріффітс | 1979 | |
.svg){kind=small} Кліфф Торбурн | 1980 | |
| Денніс Тейлор | 1985 | |
| Джо Джонсон | 1986 | |
| Джон Перрот | 1991 | |
 Кен Догерті | 1997 | |
| Пітер Ебдон | 2002 | |
| Шон Мерфі | 2005 | |
| Грем Дотт | 2006 | |
| Ніл Робертсон | 2010 | |
| Стюарт Бінгем | 2015 | |
| Джадд Трамп | 2019 | |
.svg){kind=small} Лука Бресель | 2023 |
| Країна | Гравці | Всі чемпіонати |
|---|---|---|
| Англія | 13 | 55 |
| Шотландія | 4 | 14 |
| Уельс | 4 | 9 |
| Північна Ірландія | 2 | 3 |
| Австралія | 2 | 2 |
| Канада | 1 | 1 |
| Ірландія | 1 | 1 |
| Бельгія | 1 | 1 |
- Гравці, чиї імена виділені сірим кольором, більше не виступають в мейн-турі.
Головною управлінської організацією як чемпіонату світу, так і всього професійного снукеру в цей час[коли?] є Всесвітня асоціація професійного більярда і снукеру (скор. WPBSA). Ця організація відповідальна за підготовку та проведення чемпіонату, крім того, її представники ведуть співпрацю зі спонсорами та укладають контракти на показ першості з різним телеканалам [35]. Штаб-квартира WPBSA знаходиться в Бристолі, Англія.
Спочатку розвитком снукеру (і більярду в цілому) займалася Асоціація більярду і Рада / Клуб Контролю (BA & CC). Саме ця організація затвердила правила снукеру і просувала розвиток регіональних турнірів на початку 20 століття. Під її керівництвом проходили чемпіонати світу з снукеру з 1927 до 1952 року включно, поки розбіжності між гравцями-професіоналами і представниками BA & CC не призвели до розриву співпраці майже на 10 років. Тим не менш, в 1964 році асоціація більярду та снукеру за угодою з Рексом Вільямсом відновила чемпіонат світу у форматі Челлендж. Остаточно ж BA & CC перестала керувати чемпіонатом світу (і снукером узагалі) на початку 1970-х, коли вона припинила існування. Її замінила Всесвітня асоціація професійного більярду та снукеру[en] (англ. World Professional Billiards and Snooker Association, WPBSA). Відтоді світова першість відбувається під керівництвом WPBSA.
Найрозвиненіший снукер у Великій Британії, там же знаходяться і основні джерела інформації про чемпіонат світу. З 1960-х років першість стали показувати по телебаченню (канали BBC, ITV). Зараз чемпіонат світу висвітлюють в повному обсязі телеканали BBC і Євроспорт, а також газети Гардіан і Бі-бі-сі Спорт. Турнір є головною снукерною подією сезону, і, відповідно, найпопулярнішим змаганням по цій грі на телебаченні — наприклад, за фіналом чемпіонату світу 1985 року, який транслювався на каналі BBC 2, стежили більше 18 мільйонів телеглядачів.
- Чемпіонат світу зі снукеру серед любителів
- Чемпіонат світу зі снукеру серед жінок
- Чемпіонат світу зі снукеру серед ветеранів
- ↑ а б History of Snooker – a Timeline
- ↑ а б Betfred: Sponsorship
- ↑ Сезон 2008/2009 (англійською) . Snooker. 4 березня 2009. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Сезон 2009/2010 (англійською) . Snooker. 4 травня 2010. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Коротка історія професійного чемпіонату світу (англійською) . Архів Кріса Тернера. 2008. Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Призові Джо Девісу склали 300 фунтів за сьогоднішніми розцінками (російською) . Sports.ru. 21 листопада 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Історія чемпіонату (російською) . Top-snooker. 2009. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ BBC sports host David Vine dies (англійською) . BBC Sport. 12 січня 2009. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Taylor still on song as he relives past glory (англійською) . The Daily Telegraph. 13 квітня 2005. Архів оригіналу за 21 липня 2008. Процитовано 9 квітня 2022.
- ↑ Стівен Хендрі (російською) . Top-Snooker. 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ 888.com буде спонсором чемпіонату світу з снукеру (англійською) . PR Leap. 25 січня 2006. Архів оригіналу за 12 квітня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Late dash of Dott pulls Ebdon's revival up short (англійською) . The Guardian. 3 травня 2006. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Другим фіналістом чемпіонату вже традиційно став «аутсайдер» - Алістер Картер (російською) . Top-Snooker. 2008 год. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011. [Архівовано 2011-10-21 у Wayback Machine.]
- ↑ «Великий фінансовий удар по снукеру» (англійською) . BBC Sport. 6 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Чемпіонат світу залишається в Шеффілді (російською) . Евроспорт. 19 жовтня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Китай може прийняти чемпіонат світу (англійською) . BBC Sport. 8 жовтня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Carter’s 'pure adrenaline rush' takes him to a maximum (англійською) . The Guardian. 30 квітня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Shea, Julian (3 травня 2005). Злет Мерфі (англійською) . BBC Sport. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Легенда снукеру Алекс Хіггінс помер (англійською) . Евроспорт. 24 липня 2010. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Профіль гравця: Кен Доерті (англійською) . Global Snooker. 2009. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Ронні О'Салліван зробив свій шостий максимум (російською) . Pro-Billiard. 23 квітня 2003. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Світові рекорди в снукері (англійською) . Snooker. 6 грудня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Книга рекордів снукеру (частина 1) (російською) . Sport.rbc. 25 березня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Найджел Бонд (російською) . Top-Snooker. 2008 год. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Yates, Phil (4 травня 2008). Доерті наважується мріяти (англійською) . The Guardian. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Мерфі йде від смерті (англійською) . The Guardian. 2 травня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Робертсон чудесним чином врятувався у матчі з Гулд (російською) . Євроспорт. 24 квітня 2010. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Чемпіонат світу 1995 року (англійською) . Snooker. 4 лютого 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Ебдон виграє матч-трилер у Крусібл (англійською) . BBC Sport. 18 лютого 2003. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ «1985: фінал на чорному » (англійською) . BBC Sport. 18 квітня 2003. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Результати кваліфікації на чемпіонат світу 2008 (англійською) . Global Snooker. 2009. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 1 січня 2012.
- ↑ Світовий рейтинг 2003/2004 (англійською) . Snooker. 2003. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ British News (англійською) . Youtube. травень 1946 (знято). Архів оригіналу за 30 жовтня 2014. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ Відмінності формату ЧС 1996 і 1997 рр (англійською) . Snooker. 25 серпня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 13 квітня 2011.
- ↑ The WPBSA (англійською) . World Snooker. 21 грудня 2008. Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 13 квітня 2011.
- Історія чемпіонату світу на Top-Snooker (рос.)
- Історія чемпіонату на Global Snooker (англ.)
- Усі дані та статистика чемпіонату світу 2010 року на Global Snooker (англ.)
- Відеофрагменти чемпіонатів світу на Youtube [Архівовано 28 квітня 2005 у Wayback Machine.] (англ.)
- Деякі відомості про історію чемпіонату світу на World Snooker [Архівовано 24 вересня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Весь список рекордів і статистика турніру в Архіві снукеру Кріса Тернера (англ.)
- Архів снукеру Кріса Тернера (англ.)
- О’Салліван - найшвидший снукерист усіх часів [Архівовано 20 липня 2012 у Wayback Machine.] (укр.)
- Фінал найвідомішого чемпіонату світу (1985 рік, Денніс Тейлор - Стів Девіс) - відео [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- Якнайшвидший максимальний брейк у виконанні Ронні О'Саллівана - відео [Архівовано 12 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Вирішальна партія чемпіонату світу 1994 року, Стівен Хендрі - Джиммі Вайт - відео [Архівовано 30 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Перший максимальний брейк на чемпіонаті світу у виконанні Кліффа Торбурна - відео [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Брейк у 69 очок Алекса Хіггінса на чемпіонаті 1982 року - відео [Архівовано 20 вересня 2012 у Wayback Machine.]