Чорний Потік (Берегівський район) — Вікіпедія

село Чорний Потік
Герб
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район Берегівський район
Тер. громада Вилоцька селищна громада
Код КАТОТТГ UA21020090100042821 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1251
Колишня назва Фекете Поток
Населення 1074
Площа 2552 км²
Густота населення 0,42 осіб/км²
Поштовий індекс 90323
Телефонний код +380 03143
Географічні дані
Географічні координати 48°10′51″ пн. ш. 22°54′24″ сх. д. / 48.18083° пн. ш. 22.90667° сх. д. / 48.18083; 22.90667
Середня висота
над рівнем моря 		122 м
Місцева влада
Адреса ради 90322, с.Вербовець, вул.Миру, 66
Карта
Чорний Потік. Карта розташування: Україна
Чорний Потік
Чорний Потік
Чорний Потік. Карта розташування: Закарпатська область
Чорний Потік
Чорний Потік
Мапа
Мапа

CMNS: Чорний Потік у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Чорний Потік.

Чорний Поті́к (угор. Feketepatak) — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України.

Колишня назва — Фекете Поток.

Герб

[ред. | ред. код]

У лазуровому щиті зелений дуб, що проростає із золотої корони. У зеленій горбкуватій базі, завершеній сріблом, чорна хвилеподібна балка, що зображає чорний потік (герб є промовистим).[1]

Історія

[ред. | ред. код]

За усними переказами, вуглярі шукали таке місце для випалювання вугілля, аби і ліс добрий, і вода близько. Там, де тепер село – давно був ліс. На роки було з чого вугілля випалювати. А від вугілля вода у потоці, який протікав через ліс, була чорною, і назвали потік Чорним. Вуглярі на зрубах біля потоку стали будувати собі хижі – помалу виникло село. Назвали його Чорним Потоком.

Першими жителями села були Нірі, Йоно, Потокі. Їх імена носять окремі частини села і тепер. І зараз через село звивається потічок, який часто висихає, оголюючи і показуючи своє чорне дно, хоч вугілля вже давно не випалюють.

Деякі історики, в тому числі Ботлік Йожеф і Дупко Дєрдь, вказують, що в древні часи околиці села зайняло плем’я вождя Тугутума, а один його рід, а саме Форкоша Ігманда, утворив тут хутір. Під час татаро-монгольської навали в 1241-1242-х роках поселення було повністю спустошене.

Вперше в історичних документах село згадується в 1260 році. Зустрічаємося з його назвою, коли король Іштван У передав село у власність сину Тібо – Мікловшу з роду Гуткеледів.

Землевласники в 1567 році Імре Кун, Міклош і вдова Яношней Кун мали чотири цілі кріпацькі наділи та 6 желярських, Кун Ласло – 4 цілі кріпацькі наділи та 8 желярських. В 1775 році вже є 14 власників, серед яких – найбільші сім’ї Будаї, Уйгеї.

Під час турецької навали в 1717 році село постраждало відносно менше за інші – було взято в полон 3-х чоловік, всі вони повернулися додому.

Під час реформації село приєдналося до реформатської віри. Стара церква була побудована приблизно в 1670 році. Теперішня церква побудована в 1848 році, має 300 місць. Непридатні тепер для вживання, два дзвони виготовив майстер Егрі Ференц із Малих Геєвців. Куплена в 1930 році фісгармонія не функціонує, богослужіння проводять під акомпонемент електрооргану.

Останній великий ремонт був зроблений в 1997 році. У власності громади є стара споруда школи з 1800-х років. Зараз у ній знаходиться приміщення для проведення навчання основ релігії та Біблії. В ХХ столітті в церкві служили душпастирі: Корокної Іштван, Боднар Ласло, Сюк Шандор, Бочі Дюла, Ореймус Янош, Сабо Елемир, Горкої Борно, Гомокі Габор. Зараз громаду обслуговує пастор Гомокі Павло.


До села належали хутори: Громадський, Тігора і Гараста.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 992 особи, з яких 478 чоловіків та 514 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1073 особи.[3]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
угорська 95,25 %
українська 3,45 %
російська 0,56 %
молдовська 0,09 %
інші 0,65 %

Туристичні місця

[ред. | ред. код]

- Боржавська вузькоколійка

- на території села є два каштани, яким за 160 років.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Герб села
  2. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019. [Архівовано 2014-07-31 у Wayback Machine.]

Див. також

[ред. | ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чорний_Потік_(Берегівський_район)&oldid=44814564