Шкіль Андрій Васильович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шкіль.
Шкіль Андрій Васильович
Народився26 листопада 1963(1963-11-26) (60 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Країна Україна
 СРСР
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьжурналіст, політик
Alma materЛьвівський національний медичний університет імені Данила Галицького і ЛНУ ім. І. Франка
Знання мовукраїнська
ЧленствоВерховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
ПартіяВсеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і Українська національна ассамблея — Українська народна самооборона
Нагороди
орден «За заслуги» III ступеня
Андрій Шкіль
у соціальних мережах
Андрій Шкіль на сайті Facebook
Андрій Шкіль на сайті Twitter
Андрій Шкіль на сайті YouTube
Україна Народний депутат України
4-го скликання
УНА-УНСО (БЮТ) 14 травня 2002 — 25 травня 2006
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 — 12 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Андрі́й Васи́льович Шкі́ль (нар. 26 листопада 1963(19631126), Львів, УРСР) — український політик і журналіст. Член партії ВО «Батьківщина», входив до політради. Народний депутат України IV, V, VI скликань. Колишній голова «УНА-УНСО», президент «Фонду українсько-європейських ініціатив».

Біографія

[ред. | ред. код]

Загальний життєпис

[ред. | ред. код]

У 1981 році Шкіль закінчив львівську середню школу № 1. З 1981-го по 1989-й був студентом Львівського медичного інституту. Протягом 1983—1984 років він працював вантажником готової продукції виробничого об'єднання «Прогрес». З 1992 по 1997 — здобув другу вищу освіту, журналістську, у Львівському державному університеті імені Івана Франка. У 1992 році одружився із Зоряною Гарбар.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

19 серпня 1991 року Шкіль разом з однодумцями розробляв у своїй львівській квартирі план захисту Львова від радянських танків[4]. Пізніше з цього наміру самому боронити власну державу, ідею і мету народилася УНСО — Українська народна самооборона.[джерело?]

Андрій Шкіль брав активну участь у створенні Спілки незалежної української молоді (СНУМ), яка потім переросла в Українську міжпартійну асамблею (УМА), а згодом — в Українську національну асамблею (УНА).

1990-ті роки були для нього надзвичайно плідні як для журналіста, він брав участь у заснуванні газети «Молода Україна», пізніше заснував і став головним редактором газети «Голос нації» та керівником Інформаційної агенції «УНА-Захід», у яких тісно співпрацював з українським філософом Олегом Гуцуляком). З квітня 1996 року був автором і ведучим телевізійної програми «Наша справа», «Табачук TV».

1992 року разом з іншими членами УНА-УНСО брав участь у Придністровському конфлікті на боці сепаратистів, нагороджений медаллю «За оборону Придністров'я»[5][6][7]. Десять років по тому медаль була вилучена під час обшуку Службою безпеки України[8]. За словами Андрія Шкіля, у Придністров'ї він ставив перед собою завдання витиснути Росію з процесу переговорів[9].

Андрій Шкіль (крайній зліва) під час акції «Україна без Кучми»

Після подій Україна без Кучми 9 березня 2001 року Шкіль потрапив за ґрати за звинуваченням «в організації масових безпорядків» (саме так СБУ охрестила протестні антикучмівські виступи опозиції). Його тюремні ходіння по муках включають дев'ять місяців одиночного ув'язнення в слідчому ізоляторі СБУ та ще чотири місяці в Лук'янівському СІЗО.

Під час затримання в одному з міліцейських райвідділів Шкіля піддали тортурам — за ґрати він потрапив вже з надзвичайно тяжкими травмами голови і хребта. Протестуючи проти закритості судового процесу, Шкіль разом з іншими обвинуваченими розпочав голодування. Без їжі він протримався 39 діб, однак цей протест мало не став для нього останнім — у стані коми Шкіль потрапив до тюремного шпиталю.

31 березня 2002 року за політв'язня Андрія Шкіля віддали голоси 34 150 виборців 121-го Городоцького округу. Перемога Шкіля на тодішніх парламентських виборах супроводжувалася значним відривом від суперників — представників партії «За єдину Україну!» та «Нашої України». Тим часом владу в УНА-УНСО перебирали заангажовані для цієї місії особи[ненейтрально], що призвели до її розколу на багато дрібних відгалужень, а відтак — до повного руйнування. У 2002 році депутат Шкіль ввійшов до опозиційної фракції «Блок Юлії Тимошенко», став членом партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і був обираний до складу її політради. Був головою підкомітету з питань підготовки законопроєктів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Активно долучався до масштабних протестних акцій «Повстань, Україно!» у 2002—2003 рр.

На парламентських виборах 2006 року Андрій Шкіль займав тринадцяту позицію у виборчому списку «Блоку Юлії Тимошенко», вдруге став народним депутатом України. Був заступником голови Комітету у закордонних справах. 12 червня 2007 року достроково припинив свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної ради.

На дострокових Парламентських виборах 2007 року Андрій Шкіль був чотирнадцятим у виборчому списку «Блоку Юлії Тимошенко», став народним депутатом України втретє. Був головою підкомітету з питань євроінтеграції та євроатлантичного співробітництва Комітету у закордонних справах та членом Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації.

Зробив значну пожертву на спорудження у 2010 році меморіалу «Борцям за волю України» у селі Зміївка на Херсонщині[10][11].

Голова постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській асамблеї НАТО[коли?].

Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Тунісом, Малайзією, Бразилією, Хорватією, Францією, Панамою.

На початку 2013 року Шкіль подав заяву на отримання політичного притулку в Чехії. Йому відмовили, оскільки він в'їхав до Чехії за візою, отриманою у французькому посольстві, а за візовою політикою Шенгенської зони розв'язувати питання про надання притулку має саме та країна, яка видала візу. У травні 2013 року Шкіль переїхав до Франції і мав намір прохати про політичний притулок там[12][13].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Мати Марія Василівна (1930) — головний інженер МК-21, пенсіонер.

Дружина Зоряна Зіновіївна (1968) — художник-модельєр.

Володіє українською, польською, російською, французькою та англійською мовами. Захоплюється тенісом, хокеєм, класичною музикою.

Відзнаки й нагороди

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  4. ↑ Бабій, Олег (4 квітня 2020). Путін, Макрон і наслідки пандемії для України: інтерв’ю Андрія Шкіля. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 1 червня 2021.
  5. ↑ Герасимчук, С., ред. (2009). Придністровська проблема: погляд з України. Київ: Істина. с. 18. ISBN 978-966-8909-52-8. Архів (PDF) оригіналу за 22 грудня 2018.
  6. ↑ Рахманін, Сергій (2 грудня 2006). Гість “Дійової особи” – Андрій Шкіль, народний депутат від фракції “Блоку Юлії Тимошенко”, заступник голови парламентського Комітету у закордонних справах. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 11 листопада 2019.
  7. ↑ Шкіль Андрій Васильович. Довідник українських мас-медіа. К.І.С. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 21 січня 2020.
  8. ↑ Біографія. Офіційний вебсайт Народного Депутата України Андрія Шкіля. Архів оригіналу за 20 вересня 2008.
  9. ↑ Білозерська, Олена (4 жовтня 2008). Інтерв'ю з Андрієм Шкілем. Олена Білозерська: Знаю, як треба!. Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 21 січня 2020.
  10. ↑ На Херсонщині з'явився меморіал «Борцям за волю України». Український Херсон. — 24 серпня 2010[недоступне посилання з серпня 2019]
  11. ↑ Подобєд, Павло Костянтинович (2012). Історико-меморіальні практики українських православних церков (PDF). Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 22. Київ: Видавництво Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (8): 70. Архів (PDF) оригіналу за 11 квітня 2020.
  12. ↑ Тепер Шкіль шукає притулку у Франції. ТСН.ua. 21 травня 2013. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  13. ↑ Вісім українців отримали притулок за кордоном, ще п’ятеро – на черзі. Щоденний Львів. 13.08.2013. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  14. ↑ Указ Президента України від 26 червня 2006 року № 578/2006 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 10-ї річниці Конституції України»
  15. ↑ Гість “Дійової особи” – Андрій Шкіль, народний депутат від фракції “Блоку Юлії Тимошенко”, заступник голови парламентського Комітету у закордонних справах. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 2 січня 2020. Процитовано 11 листопада 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шкіль_Андрій_Васильович&oldid=39971500