Ян Гінча з Роґова — Вікіпедія

Ян Гінча з Роґова
пол. Jan Hińcza z Rogowa
Ян Гінча з Роґова
Родовий герб Дзялоша
Каштелян розпшанський
1443 — 1452
Монарх: Владислав III Варненчик, Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Пшедбор із Конецполя
Наступник: Дзєрслав з Ритв'ян[pl]
Підскарбій королівський
1447 — 1460
Монарх: Казимир IV Ягеллончик
Попередник: Анджей із Любіна
Наступник: Якуб з Дембна
Каштелян сєрадзький
1453 — 1460
Попередник: Вавжинець Заремба з Калінової
Наступник: Ян Заремба з Калінової
Каштелян сандомирський
1460 — 1474
Попередник: Пшедбор із Конецполя
Наступник: Ян Ритв'янський
 
Народження: 1405 Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть: 1473 Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:  Королівство Польське Редагувати інформацію у Вікіданих
Рід: Роґовськіd Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько: Гінчка з Роґова Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати: Офка
Шлюб: Дорота Козєґловська

Ян Гінча з Роґова гербу Дзялоша (нар. бл. 1400 — пом. 4 лютого 1474) — військовий і державний діяч, дипломат Королівства Польського, каштелян розпшанський (1443—1453), підскарбій королівський (1447—1460), каштелян сєрадзький (1453—1460), сандомирський (1460—1474); староста радомський (1440—1461), іновроцлавсько (1452—1463—?1474)-нешавський (1452—1456), ґолюбський (1472—1474), хенцинський (1442?–1472–1474); тенутарій бжезьницький (початок 1430-х?—1435—1438), пиздрський (1447/1448—1474), кшепицький (між 1452 і 1457—1474), клобуцький (1457—1474), паєнчанський (1457—1474), кольський (1463—1474).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Ян близько 1400 року[1]. Був другим сином підскарбія королівського Гінчки з Роґова та його дружини Офки. Мав двох братів і двох сестер[2].

Вперше згадується в документах у березні 1423 року в зв'язку з укладенням передшлюбної умови з чорштинським старостою Абрамом Чорним з Ґощиців[pl] про шлюб з його донькою Маґдаленою. Як віно, батько мав передати Чорштинське староство своєму зятеві, проте цей шлюб не відбувся й староство Гінча не обійняв[3].

У 1420—х роках Ян Гінча був королівським придворним, перебував серед близького оточення четвертої дружини Владислава Яґайла Софії Гольшанської. 1427 року, разом із Пйотром Куровським[pl], Вавжинцем Зарембою, Яном Краскою з Любниці, Пйотром і Добєславом зі Щекоцинів та Яном Конецпольським, був звинувачений у перелюбі з королевою[4]. За реляцією Яна Длуґоша, на Яна падали найбільші підозри, він був заарештований, утік із в'язниці, проте був знову спійманий і ув'язнений у Хенцинській фортеці[5]. В історіографії усталилася думка, що висунуті звинувачення щодо цього лицаря були правдивими й між ним і королевою існував певний «любовний» зв'язок[6][7]. Проте, наразі цьому не знайдено будь-яких достовірних підтверджень[8].

Після складання того ж року королевою перед краківським єпископом Збіґнєвом Олешніцьким очищувальної присяги[9], усі звинувачення були зняті. Ян Гінча був звільнений, імовірно, близько 5 січня 1429 року[10]. У наступному звинуваченні проти Софії, висунутому 1431 року Яном Страшем із Бялачова, він уже не був підозрюваним, до того ж, справа була розглянута дуже швидко, а покараним був лише її привідця[11].

Орієнтовно на початку 1430-х років він міг отримати в спадок від матері Бжезьницьку тенуту, якою вона володіла від 1426 року[12]. Влітку 1433 року взяв участь у війні з Тевтонським орденом[13].

4 липня 1435 року Ян Гінча в Легниці склав присягу князеві бжезькому та легницькому Людвіку II[pl]. Можливо, він перебував у Сілезії за доручення Владислава III Варненчика для налагодження тісніших контактів із цим князем. Імовірно також, що він вирішував свої маєткові справи, зокрема — щодо продажу належних йому Карловиців (нім. Ketzerdorff)[14]. У документі вжито титулування нім. Heyncze von Rogaw hewptmann zur Bresnicz auff Ketzerdorff. До документу привішена печатка з видозміненим гербом Дзялоша та написом готичними мініатюрними літерами[15]:

sigillu(m) / heyncze / de r[oga]we /

З початком правління Владислава III Ян Гінча зблизився з угрупованням, яке Ян Длуґош назвав «юніорами» (лат. iuniores). Окрім нього, туди входили Спитек із Мельштина, Анджей із Тенчина, Абрам Ґловач зі Збоншиня[pl], Дзєрслав із Ритв'ян[pl]. Це угруповання всіляко підтримувало королеву Софію Гольшанську, схвалювало чеську політику Владислава III (у зв'язку з чим воно вважалося прогуситським) й протистояло впливовому краківському єпископу Збіґнєву Олешніцькому[16]. Після укладення 3 травня 1439 року власної конфедерації[pl], Спитек із Мельштина вирішив напасти на Нове Місто Корчин і викрасти представників партії Олешніцького, зокрема його брата Яна Ґловача. Двоє його количніх прибічників, імовірно, Ян Гінча з Роґова та Добєслав зі Щекоцинів, повідомили короля та, мабуть, королеву про його плани. Незважаючи на це, Спитек напав на місто, але присутні там учасники зборів встигли сховатися в замку. Мельштинський через деякий час переніс свій табір до вигину річки Ніда, біля села Ґротники. В битві під Ґротниками 6 травня війська Спитка з Мельштина були розбиті королівським військом на чолі з Яном Гінчею та Добєславом зі Щекоцинів, а сам Спитек загинув[17][18].

Відтоді Ян Гінча з Роґова наблизився до оточення короля Владислава Варненчика. Можливо, як нагороду за попередні дії Ян Гінча в червні того ж року отримав два записи на тенуті бжезьницькій на загальну суму 700 гривень[19]. У березні 1440 року Ян Гінча з Роґова став старостою радомським[20]. У травні того ж року він увійшов до когорти польських лицарів, які супроводжували короля під час його поїздки до Угорщини[21]. У травні 1442 року разом із Яном зі Щекоцинів був поранений біля Егера, в листопаді повернувся до Польщі[22]. Цього ж року він отримав запис на 400 гривень на ключі радошицькому, який входив до староства хенцинського. Ймовірно, саме тоді Роґовський отримав все староство, оскільки попередній староста Стефан з Опорова востаннє згадується 1441 року. Власне, як староста хенцинський Ян Гінча згадується лише 1472 року[23][24].

9 січня 1443 року вперше згадується в документах на посаді каштеляна розпшанського[25]. У травні 1444 року разом із Яном «Ташкою» Конецпольським, Міколаєм Шарлейським[pl] і Вінцентієм Шамотульським у переговорах з тевтонськими лицарями[26].

25 червня 1447 року Ян Гінча взяв участь у коронації Казимира IV Ягеллончика[27]. У серпні новий монарх призначив Яна підскарбієм королівським[28]. Останній з часом став одним із найближчих соратників короля. Під час каденції Яна Гінчі на посаді підскарбія нагальною потребою стало наповнення скарбниці, особливо під час Тринадцятирічної війни. З цим пов'язане збирання надзвичайного податку в 1447, 1453, 1454, 1455, 1456, 1457, 1458 і 1459 роках[29]. Приблизно в 1447 чи 1448 році отримав тенуту пиздрську[30].

У березні 1452 року Ян Гінча з Роґова отримав староство іновроцлавсько-нешавське (останнє 1456 року було виділене зі староства іновроцлавського й надане Янові Кошцєлецькому[pl][31]). Через нього та інших прикордонних старостів король підтримував контакти з Прусським союзом[pl][32][33]. Наприкінці червня 1453 року Ян отримав посаду каштеляна сєрадзького[34].

На рубежі 1453/1454 років Ян Гінча з Міколаєм Шарлейським активно виконували дипломатичну місію Казимира IV серед керівництва Прусського союзу, готуючи майбутній збройний виступ проти тевтонців та інкорпорацію Пруссії до складу Королівства Польського[35]. Гінча в Дибовському замку[pl] таємно зустрічався з членами міської ради Старого Торуня, приймав представників Прусського союзу, серед яких — його лідера Яна Бажинського[pl][36].

Здебільшого як дипломат, він узяв участь у Тринадцятирічній війні. Зокрема, входив до складу польських делегацій на безрезультатних переговорах з тевтонцями 25 вересня 1455 року в Пеньонжковому та червні-липні 1464 року в Торуні[37], а також, у переговорах 14 жовтня 1457 року в Прабутах, на яких було підписане 9-місячне перемир'я[38]. 1 травня 1457 року супроводжував короля під час його урочистого в'їзду до Ґданська, пізніше, ймовірно, був присутнім при переговорах Казимира Ягеллончика з шведським королем-вигнанцем Карлом VIII[39]. Зрештою, він став гарантом другого Торунського миру 1466 року, яким закінчилася Тринадцятирічна війна[40]. До договору Гінча привісив свою печатку з гербом Дзялоша[41][42]. У полі печатки розміщено родовий герб Дзялоша — ріг оленя з п'ятьма зубцями та крило орла в древку. Герб оточений тристоронньою стрічкою, переплетеною з трьохарковою розеткою, на якій готичним мінускулом вирізьблено напис[43]:

+ s ◦ hincza ◦ de ◦ rogow ◦

У вересні 1457 року Ян Гінча відрікся на користь короля від усіх сум, записаних йому на тенутах бжезьницькій, кшепицькій, клобуцькій і паєнчанській, зберігши їх у своєму пожиттєвому володінні[44]. На з'їзді в Пйотркуві в січні 1459 року йому був переданий нагляд за соляними жупами. Швидше за все, Ян відмовився, оскільки ніколи не виступав у документах їхнім адміністратором[45]. У грудні 1460 року король позбавив Яна Гінчу від урядів королівського підскарбія та каштеляна сєрадзького[46], призначивши його натомість каштеляном сандомирським[47].

У січні 1463 року він отримав пожиттєво тенуту кольську з замком та містом Брдув і навколишніми селами[48]. Близько 1472 року він отримав староство ґолюбське[49].

Ян Гінча з Роґова помер бездітним 4 лютого 1474 року[50]. Був похований у збудованій ним каплиці у Вавельській катедрі.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Гінча був одружений із Доротою Козєґловською гербу Лис[51], донькою каштеляна сондецького Кристина з Козєґловів[pl]. Подружжя не мало дітей, маєток успадкували внуки сестри Гінчі, Малґожати — Ієронім, Ян і Якуб Кобилянські[52].

Маєтності та фундації

[ред. | ред. код]

Після смерті батька та обох братів він успадкував родинний маєток[53]. На початку своєї кар'єри він володів лише кількома селами у Велюнській, Сєрадзькій і Краківській землях. 1438 року Ян Гінча продав, імовірно, залишок родинних сілезьких маєтностей, зокрема Карловиці[54].

Протягом свого життя та діяльності він став власником двох міст (Козьмін і Дзялошин), двох замків (Козьмінського[pl] і Міровського), близько 50 сіл, у тому числі трьох маєткових ключів — Дзялошинського, Козьмінського та Міровського[pl], численних поселень навколо Кола, Пиздрів і Сєрадза, а також будинки в Кракові, Новому Місті Корчині та Торуні. Його магнатський маєток доповнювався староствами, королівськими тенутами та селами, а також орендою церковних маєтків. Завдяки своїй службі монархії він, безсумнівно, був одним із найбагатших людей свого часу[55][36].

Володіючи великими маєтностями та не маючи нащадків, Ян Гінча здійснив багато фундацій. 1459 року він збудував новий Костел Святої Аґнєшки в Кракові[pl] й кляштор, де оселилися черниці-бернардинки[56]. В Колі він заснував 1466 року костел і монастир бернардинів, а також, 1471 року заснував колегіум з семи монахів-мансіонарів при фарному костелі[57]. У Кшепицях він відбудував спалений костел і заклав 1466 року кляштор каноніків регулярних Святого Августина[58][59]. Він був фундатором костелів у багатьох належних йому селах — у родинному Роґові, Пажимєхах[pl], Щитах, Дзялошині та Трембачові. Був жертводавцем і благодійником костелу Святого Бернардина в Кракові[pl] й монастиря при ньому, монастирів домініканців у Кракові, каноніків Гробу Господнього в Мєхові та каноніків регулярних Латеранських у Мстові. Він здійснив пожертви костелам у Колі, Козьміні, Кракові, Познані, Шамотулах і Торуні, а також краківським шпиталям і лепрозоріям[55][60].

У липні 1471 року записав 200 гривень Краківському університету[61].

1459 року розпочав будівництво родової усипальниці — каплиці Гінчі з Роґова у Вавельській катедрі[pl][62]. Каплиця під назвою Святих Невинних немовлят була освячена єпископом Яном Лютеком 1 липня 1465 року[63]. У ній були перепоховані батько Гінчка з Роґова, брат Генрик, а після смерті — й сам Ян Гінча[64]. Розписи виконані фресками з відчутним русько-візантійським стилем[65]. У заповіті записав срібний посуд Вавельській катедрі[66]. Каплиця була ліквідована 1773 року.

  • Залишки фресок колишньої каплиці Гінчі з Роґова

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 195.
  2. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 56, 259.
  3. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 57, 143, 200—201.
  4. ↑ Bożena Czwojdrak Jan Hińcza z Rogowa — rycerz królowej Zofii [w:] Faworyci i opozycjoniści. Król a elity polityczne w Rzeczpospolitej XV—XVIII wieku / Pod red. Mariusza Markiewicza i Ryszarda Skowrona, Kraków, Zamek Królewski na Wawelu, Państwowe Zbiory Sztuki, 2006.
  5. ↑ Wioletta Zawitkowska, Niewierność małżeńska królowej Zofii Holszańskiej w 1427 r. — prawda, pomówienie czy plotka polityczna? Próba rekonstrukcji wydarzeń na tle oskarżeń innych żon Jagiełły, [w:] Kwartalnik Historyczny Rocznik CXXIII, 2016, 1, s. 22.
  6. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 59—60.
  7. ↑ Wioletta Zawitkowska, Niewierność małżeńska królowej Zofii Holszańskiej w 1427 r. — prawda, pomówienie czy plotka polityczna? Próba rekonstrukcji wydarzeń na tle oskarżeń innych żon Jagiełły, [w:] Kwartalnik Historyczny Rocznik CXXIII, 2016, 1, s. 28—29.
  8. ↑ Wioletta Zawitkowska, Niewierność małżeńska królowej Zofii Holszańskiej w 1427 r. — prawda, pomówienie czy plotka polityczna? Próba rekonstrukcji wydarzeń na tle oskarżeń innych żon Jagiełły, [w:] Kwartalnik Historyczny Rocznik CXXIII, 2016, 1, s. 29—31.
  9. ↑ Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 322—323.
  10. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 59.
  11. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 60.
  12. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 142, 193.
  13. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 61.
  14. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 62.
  15. ↑ Marek L. Wójcik, Śląska pieczęć Jana Hinczy z Rogowa z 1435 r. Przyczynek do dziejów herbu Działosza, [w:] Studia Źródłoznawcze, t. LIX, 2021, s. 43—44, 45.
  16. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 62-63.
  17. ↑ Bożena Czwojdrak, Czy istniało stronnictwo królowej Zofii Holszańskiej, [w:] Średniowiecze Polskie i Powszechne 4 (8), 2012, s. 258.
  18. ↑ Bożena Czwojdrak, Kilka uwag o konfederacji Spytka z Melsztyna z 1439 roku, [w:] Średniowiecze polskie i powszechne. T. 2, 2002, s. 208—209.
  19. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 66.
  20. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 300.
  21. ↑ Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 323.
  22. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 70.
  23. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 283—284.
  24. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 137—138.
  25. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II, Urzędnicy Łęczyccy, Sieradzcy i Wieluńscy XIII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak [et al]; Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985, s. 98.
  26. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 72.
  27. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 73.
  28. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 123.
  29. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 115—117.
  30. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 143.
  31. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. VI, Kujawy i Ziemia Dobrzyńska, Zeszyt 1. Urzędnicy kujawscy i dobrzyńscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak i Sobiesław Szybkowski; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 2014, s. 220.
  32. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 76.
  33. ↑ Zbigniew Zyglewski, Regionalni zwycięzcy walk z zakonem krzyżackim o wolność pogranicza kujawskiego w XIV i XV w., [w:] Ludzie wolności w regionie kujawsko-pomorskim / Pod redakcją: Michała Białkowskiego Zdzisława Biegańskiego Wojciecha Polaka, Toruń 2014, s. 43.
  34. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II, Urzędnicy Łęczyccy, Sieradzcy i Wieluńscy XIII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak [et al]; Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985, s. 106.
  35. ↑ Zbigniew Zyglewski, Regionalni zwycięzcy walk z zakonem krzyżackim o wolność pogranicza kujawskiego w XIV i XV w., [w:] Ludzie wolności w regionie kujawsko-pomorskim / Pod redakcją: Michała Białkowskiego Zdzisława Biegańskiego Wojciecha Polaka, Toruń 2014, s. 44.
  36. ↑ а б Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 324.
  37. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 83, 92.
  38. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 87.
  39. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 138.
  40. ↑ Antoni Gąsiorowski, Polscy gwaranci traktatów z Krzyżakami XIV—XV wieku, w: Komunikaty Mazursko-Warmińskie, Nr. 2—3, 1971, s. 259.
  41. ↑ Analiza dyplomatyczno-sfragistyczna dokumentów traktatu toruńskiego 1466 r, Tom 75, Część 1. «Roczniki Towarzystwa Naukowego w Toruniu, Towarzystwo Naukowe w Toruniu», 1970, s. 116.
  42. ↑ Sławomir Górzyński, Jerzy Kochanowski, Adam Jońca: Herby szlachty polskiej". Warszawa: Wyd. Uniwersytetu Warszawskiego i Wyd. Alfa, 1990, s. 54.
  43. ↑ Marek L. Wójcik, Śląska pieczęć Jana Hinczy z Rogowa z 1435 r. Przyczynek do dziejów herbu Działosza, [w:] Studia Źródłoznawcze, t. LIX, 2021, s. 41.
  44. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 86.
  45. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 87, 149.
  46. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 88.
  47. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV, Urzędnicy małopolscy XII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Janusz Kurtyka [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1990, s. 180.
  48. ↑ Antoni Gąsiorowski, Kolskie starostwo i kolscy starostowie w czasach jagiellońskich, [w:] Królewskie miasto Koło. Studia w 650. rocznicę lokacji miasta, red. I. Skierska, Koło 2012, s. 37.
  49. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 138.
  50. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 97.
  51. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. II, Urzędnicy Łęczyccy, Sieradzcy i Wieluńscy XIII—XV wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego; oprac. Janusz Bieniak [et al]; Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985, s. 154.
  52. ↑ Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 327.
  53. ↑ Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 321.
  54. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 122.
  55. ↑ а б Marek L. Wójcik, Śląska pieczęć Jana Hinczy z Rogowa z 1435 r. Przyczynek do dziejów herbu Działosza, [w:] Studia Źródłoznawcze, t. LIX, 2021, s. 40.
  56. ↑ Marceli Nałęcz-Dobrowolski, Kościół i klasztor Św. Agnieszki w Krakowie, Kraków, Druk. «Czasu», 1906, s. 9.
  57. ↑ Antoni Gąsiorowski, Kolskie starostwo i kolscy starostowie w czasach jagiellońskich, [w:] Królewskie miasto Koło. Studia w 650. rocznicę lokacji miasta, red. I. Skierska, Koło 2012, s. 38.
  58. ↑ Bogdan Napieraj, Parafia św.Jakuba w Krzepicach. Parafia św.Jakuba w Krzepicach.
  59. ↑ Krzepice. Słownik historyczno-geograficzny ziem Polskich w Średniowieczu. Edycja elektroniczna.
  60. ↑ Janina Kalinowska, Jan Hińcza z Rogowa i jego działalność fundacyjna na dworze pierwszych Jagiellonów [w] «Analecta Cracoviensia» t. 19 (1987), s. 325.
  61. ↑ Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002, s. 95-96.
  62. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 135.
  63. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 142.
  64. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 151.
  65. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 134.
  66. ↑ Janina Kalinowska, Kaplica Jana Hinczy w Katedrze na Wawelu i jej malowidła ścienne, [w:] Studia do Dziejów Wawelu, Nr. 5, 1991, s. 139.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bożena Czwojdrak, Rogowscy herbu Działosza, podskarbowie królewscy: studium z dziejów możnowładztwa w drugiej połowie XIV i w XV wieku, Katowice, Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2002.
  • Jerzy Senkowski i Tadeusz Słowikowski, Hincza z Rogowa (zm. 1473), [w:] Polski słownik biograficzny, T.9: Gross Adolf — Horoch Kalikst, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961, s. 521—523.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Гінча_з_Роґова&oldid=44486197