Ініго Кампйоні — Вікіпедія

Ініго Кампйоні італ. Inigo Campioni
Генерал-губернатор Італійських островів Егейського моря
14 липня 1941 — 18 вересня 1943
Попередник:	Етторе Бастіко
Наступник:	Іджиніо Уго Фараллі
Член Сенату Італії
23 березня 1939 — 5 серпня 1943
Ім'я при народженні:	італ. Inigo Campioni
Народження:	14 листопада 1878(1878-11-14) В'яреджо, Тоскана, Королівство Італія
Смерть:	22 травня 1944(1944-05-22) (65 років) Парма, Емілія-Романья, Італійська соціальна республіка
Причина смерті:	вогнепальне поранення
Поховання:	Барі
Національність:	італієць
Країна:	Королівство Італія
Освіта:	Italian Naval Academyd[1]
Партія:	Національна фашистська партія
Військова служба
Роки служби:	1896–1943
Приналежність:	Королівство Італія
Рід військ:	військово-морські сили
Звання:	Адмірал флоту
Битви:	Італійсько-турецька війна Перша світова війна  • Середземноморський театр Друга італо-ефіопська війна Друга світова війна  • Битва за Середземне море ** Мальтійські конвої ** Бій біля Калабрії ** Напад на Таранто ** Операція «Уайт» ** Бій біля мису Спартівенто ** Додеканеська кампанія
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Ініго Кампйоні (італ. Inigo Campioni; нар. 14 листопада 1878, В'яреджо, Королівство Італія — пом. 22 травня 1944, Парма, Італійська соціальна республіка) — італійський державний та військовий діяч, адмірал ескадри (1936), член Національної фашистської партії, учасник італійсько-турецької, італо-ефіопської, Першої та Другої світових воєн. На початку Другої світової війни обіймав посаду генерал-губернатора Італійських островів Егейського моря, а також командував більшою частиною надводних сил італійського флоту під час військової кампанії, що розгорілася в Середземному морі.

Ініго Кампйоні народився 14 листопада 1878 року у В'яреджо, що в регіоні Тоскана, де з часом і пішов до середньої школи, по завершенню якої 14 листопада 1893 року вступив до Королівської військово-морської академії в Ліворно, що поклало початок його військовій кар'єрі. 1896 року Кампйоні випустився та в званні мічмана почав службу на флоті. 1898 року він був підвищений до молодшого лейтенанта, а 1905 року — до лейтенанта. У цьому званні він брав участь у війні з турками, проходячи службу на броненосному крейсері Амальфі.

Після вступу Італії в Першу світову війну Кампйоні служив на борту лінійних кораблів Конте ді Кавур та Андреа Доріа. 1916 року він отримав звання капітата III рангу та отримав у своє командуання ескадрений міноносець Ардіто, на його чолі здійснював супровід великої кількості конвоїв Антанти, охороняючи їх від атак німецького, австрійського та турецького флотів. У вересні 1917 року Кампйоні відзначився в боях у північній частині Адріатичного моря, за що отримав бронзову медаль «За військову доблесть». Вже по завершенню війни Ініго отримав ще декілька нагород за проявлену в бояв відвагу.

1919 року Кампйоні, продовжуючи службу на флоті, отримав звання капітана II рангу, а 1926 року — капітана I рангу. Спершу він обіймав посаду військового аташе Італії у Парижі, але 1929 року повернувся додому та 3 квітня прийняв командування лінкором Кайо Дуйліо. 25 жовтня того ж року Кампйоні очолив штаб 1-ї ескадри італійського флоту. 10 травня 1930 року він став командиром важкого крейсера Тренто.

У 1932 році капітан Ініго Кампйоні отримав перше адміральське звання, ставши контрадміралом. Вже 1934 року він був підвищений до дивізійного адмірала та прийняв командування 5-ю дивізією надводного флоту Італії, на чолі якої брав участь у війні в Ефіопією, по завершенню якої отримав звання адмірала ескадри. Через два роки він став заступником начальника штабу Королівських військово-морських сил Італії.

1939 року Кампйоні обійняв посаду командира 1-ї ескадри, обравши своїм флагманом лінкор Джуліо Чезаре, та став сенатором Королівства Італія.

10 червня 1940 року фашистська Італія вступила у Другу світову війну. Кампйоні на той час командував головним угрупованням надводних сил італійського флоту та активно брав участь у військовій кампанії, що розгорялася в Середземному морі. На чолі цих сил адмірал взяв учать у низці битв проти британського флоту, а саме у битвах біля Калабрії, Таранто, в операції «Уайт», бою біля мису Спартівенто.

Проте адмірал був підданий нищівній критиці з боку керівництва за провальну операцію, коли італійський флот двічі не зміг зірвати спроби британських сил провести конвої по Середземному морю, попри перевагу італійців у силах. А після зіткнення біля мису Спартівенто, коли Кампйоні проявив надмірну обережність і не доклав максимуму зусиль, щоб розгромити сили противника, які поступалися чисельно, 8 грудня 1940 року його відсторонили від командування, замінивши на Анджело Якіно. Сам же Ініго отримав призначення на попередній пост — заступника начальника штабу військово-морських сил. Однак, така критика за невдачі в боях не завадили йому отримати нагороду й стати командором Військового Савойського ордену за свої досягнення.

15 липня 1941 року Кампйоні отримав призначення на посаду генерал-губернатора та командувача усіма італо-німецькими силами на Італійських островах Егейського моря та в регіоні. У листопаді 1941 року йому виповнилося 65 років і офіційно він був переведений до допоміжного резерву флоту, хоча водночас Ініго залишався на активній військовій службі, продовжуючи очолювати італійську окупаційну адміністрацію та островах Егейського моря та розташовані там війська.

8 вересня 1943 року, після таємних переговорів із союзниками, Італія оголосила про свій вихід з війни. Ця новина застала адмірала Кампйоні у його штаб-квартирі на острові Родос. Він одразу зрозумів, що німці спробують захопити владу над островами, та наказав своїм підлеглим не чинити активного спротиву німцям у випадку, якщо ці передбачення справдяться. Тому вже 11 вересня 1943 року італійські війська на острові Родос капітулювали німцям, які висадилися тут, а сам Ініго Кампйоні потрапив до полону.

Спочатку німці розмістили полоненого Кампйоні у таборі для військовополонених у Шкоккені на території німецької провінції Позен. У січні 1944 року його перевезли на північ Італії, яка перебувала тоді під контролем новоствореної пронацистської Італійської соціальної республіки Беніто Муссоліні. Там колишнього адмірала помістили до в'язниці у Вероні.

Ініго Кампйоні неодноразово відмовлявся від співпраці з нацистами, мотивуючи це тим, що уряд новоствореної держави Муссоліні є незаконним, адже існує офіційний уряд Королівства Італія на чолі з Бадольйо, а також є король Віктор Емануїл III, якому сам адмірал присягав на вірність. Розлючені нацисти шляхом проведення військового трибуналу засудили його до смертної кари за звинуваченням у державній зраді. Згодом представники Муссоліні запропонували скасувати цей вирок за умови, що Кампйоні визнає законність його уряду та Італійської соціальної республіки. Проте Ініго вкотре відмовився від цього.

24 травня 1944 року Ініго Кампйоні разом із контрадміралом Луїджі Маскерпа був розстріляний прибічниками Муссоліні у міському сквері Парми.

У листопаді 1947 року уряд Італійської республіки нагородив Ініго Кампйоні золотою медаллю «За військову доблесть» посмертно. Тіло страченого адмірала було поховане на військовому цвинтарі міста Барі.

• Карло Бергаміні
• Антоніно Тоскано
• Ендрю Браун Каннінгем
• Альберто да Зара
• Родольфо Граціані
• Анджело Якіно

• Gianni Rocca, «Fucilate gli ammiragli, la tragedia della marina italiana nella seconda guerra mondiale», Oscar Storia Mondadori, Cles (TN), 2009
• Autori vari (tra cui Massimo Infante), Vita e morte del soldato italiano nella guerra senza fortuna, Edizioni Ferni — Ginevra, 1973.
• Arrigo Petacco, Le battaglie navali nel mediterraneo nella Seconda guerra mondiale, Arnoldo Mondadori Editore, 1976.
• Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. — Москва, 2003

• Inigo CAMPIONI Ammiraglio di Squadra [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](італ.)
• Inigo Campioni [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
• [1]

1. ↑ Donne e Uomini della Resistenza — Associazione Nazionale Partigiani d'Italia.
   d:Track:Q3626661d:Track:Q19129279