Анджело Якіно — Вікіпедія

Анджело Якіно Angelo Iachino
Народження	4 квітня 1889(1889-04-04) Санремо, Імперія, Лігурія, Королівство Італія
Смерть	3 грудня 1976(1976-12-03) (87 років) Рим, Італія
Національність	італієць
Країна	Королівство Італія  Італія
Приналежність	Королівство Італія  Італія
Рід військ	військово-морські сили
Освіта	Військово-морська академія Ліворно
Роки служби	1904–1954
Звання	Адмірал флоту
Війни / битви	Італійсько-турецька війна Перша світова війна  • Середземноморський театр Громадянська війна в Іспанії Друга Світова війна  • Середземномор'я ** Мальтійські конвої ** Бій біля мису Спартівенто ** Бій біля мису Матапан ** Битва у затоці Сидра (1941) ** Битва у затоці Сидра (1942) ** Операція «Вігорос»
Нагороди

Анджело Якіно (італ. Angelo Iachino; 4 квітня 1889, Санремо, Королівство Італія — 3 грудня 1976, Рим, Італія) — італійський військовий діяч і флотоводець, адмірал флоту (1943) Королівських військово-морських сил Італії та Військово-морських сил Республіки, учасник Першої та Другої світових воєн.

Анджело Якіно народився 4 квітня 1889 року у Санремо, що в регіоні Лігурії, у родині звичайного вчителя середньої школи. Закінчивши навчання в школі, він вступив до Військово-морської академії Ліворно у 1904 році, тим самим розпочавши кар'єру моряка. У 1907 році Якіно завершив академію та отримав своє перше призначення на флот.

У 1911 році молодий Якіно відправився до Лівії, де з часом брав участь у війні з Османською імперією.

На момент вступу Італії у Першу світову війну на боці Антанти, старший лейтенант Якіно проходив службу на лінкорі «Джуліо Чезаре». У липні 1917 року він був призначений командиром міноносця «66 PN», очолюючи який відзначився в серії морських боїв проти австрійців і німців. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року брав участь в спеціальній операції, коли два італійські бойові плавці Рафаеллі Роззетті і Рафаеллі Паолучі прикріпили до корпусу австрійського лінкора «Вірібус Унітіс» 8-метрову магнітну міну Rossetti, від вибуху якої корабель затонув. Під час операції загинуло близько 400 матросів та офіцерів ворога, у тому числі командувач австрійським флотом.

Після завершення Першої світової війни продовжив службу в королівському флоті. З 1923 до 1928 року він служив військово-морським аташе посольства Італії в Тяньцзіні (Китай). У 1928 році Якіно прийняв командування канонерським човном «Ermanno Carlotto», а згодом був призначений командиром крейсера «Армандо Діац». 17 серпня 1936 року Якіно було присвоєно звання контрадмірала, а вже 1 січня 1938 року він став дивізійним адміралом. За часів війни в Іспанії Анджело очолював дві легкі групи надводних сил.

У квітні 1939 року брав участь в окупації Італією Албанії, командуючи 1-м дивізіоном крейсерів.

1 липня 1939 року Якіно очолив Військово-морську академію Ліворно, а вже у 1940 році отримав під своє командування 2-у ескадру надводних сил, в якій були найновіші італійські важкі крейсери.

27 листопада 1940 року адмірал ескадри вів свою ескадру у битві біля мису Спартівенто.

9 грудня 1940 року він змінив Ініго Кампйоні на посаді командувача усіма надводними силами Королівських ВМС Італії. 9 лютого 1941 року він намагався наздогнати групу британських літаків, які здійснювали бомбардування Генуї, проте марно.

Після битви біля мису Матапан, коли ескадра Італійського флоту втратила у результаті сутички з британським флотом 5 італійських кораблів, серед яких 3 важких крейсери^[1] та 2 есмінці були потоплені^[2], а лінкор «Вітторіо Венето» отримав великі пошкодження, на адмірала Якіно опустилася хвиля звинувачень у некомпетентності та неспроможності керувати військово-морськими силами.

У квітні та липні 1941 року він очолював спроби італійського флоту переходити британські конвої, що прямували на Мальту. В обох битвах у затоці Сидра Якіно не зміг завдати великих втрат ворогу, адже, боячись повторити помилки Матапану, він не атакував британців занадто завзято, хоча й мав значну чисельну перевагу. Натомість операція «Вігорос» стала тріумфом адмірала, коли він, перебуваючи у більш скрутному, порівняно з союзниками, становищі, зміг повністю блокувати ворожий конвой та завдати силам Сомервілля нищівних втрат.

5 квітня 1943 року Анджело Якіно був відсторонений від виконання обов'язків командувача надводним флотом Італії. На цій посаді його змінив Карло Бергаміні.

6 квітня 1943 року Якіно отримав звання адмірала флоту і продовжив службу на другорядних посадах в італійських збройних силах. Після капітуляції Італії у війні у вересні 1943 року він залишився вірним присязі і не перейшов на бік фашистів. Після завершення Другої світової війни продовжував військову службу до 1954 року, коли остаточно вийшов у відставку.

Займався громадською діяльністю, публікував спогади про події світової війни на Середземномор'ї.

3 грудня 1976 року адмірал Анджело Якіно помер у Римі у віці 87 років.

• Карло Бергаміні
• Антоніно Тоскано
• Ендрю Браун Каннінгем
• Альберто Да Зара
• Родольфо Граціані
• Ініго Кампіоні

• Angelo Iachino. Operazione Mezzo Giugno. Arnoldo Mondadori Editore, 1955.

• Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul mare. La Marina tra vittoria e sconfitta, 1940–1943, Milano, Mondadori, 2001;
• Gianni Rocca, Fucilate gli ammiragli. La tragedia della marina italiana nella seconda guerra mondiale, Milano, Mondadori, 1987.
• Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. Москва, 2003

• ANGELO IACHINO [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](італ.)
• Angelo Iachino [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
• Angelo Iachino [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)