Акомпанемент — Вікіпедія

Акомпанеме́нт (фр. Accompagner — супроводити) або музичний супровід — зазвичай означає музику, яка виконується разом з іншим видом мистецтва, наприклад, читанням або танцями, — інструментальний супровід. Це музичний супровід до сольної партії голосу або інструмента, а також до основної теми, мелодії музичного твору.^[1] Тобто, це сукупність допоміжних голосів, акордів або фігурацій, що служать гармонічною і ритмічною опорою основному мелодичному голосу.^[2][3] Акомпанемент виконує багато виразних функцій: доповнює висказане солістом, підкреслює і поглиблює психологічний зміст музики, створює образотворчий фон. В переносному значенні вказує на дії, події, явища, що супроводять що-небудь, утворюють тло чого-небудь.^[1]

Для серенади характерним є акомпанемент лютні, мандоліни, гітари, для співу псалмів — акомпанемент струнного інструменту.^[4] При категоризації за крупнішими групуючими елементами, акомпанементом є партія інструмента або ансамблю інструментів (в хорі — ансамблю співочих голосів), що супроводжують сольну партію співака або інструмента. Це музичний супровід основної партії (солістів) або головної мелодії (соло) вокального чи інструментального твору.^[5] Виконується оркестром, ансамблем, хором або на окремому інструменті (фортепіано, бандурі, баяні тощо).

Сольний спів з інструментальним супроводом був поширений при дворах фараонів Стародавнього Єгипту у III і II тисячолітті до н.е. Під власний акомпанемент на кіфарі, лірі, арфі у Стародавній Греції співали мандрівні професійні співаки-рапсоди, поети-композитори (грецька поетеса Сапфо, що грає на кіфарі), міфічні герої Аполлон і Орфей. В середні віки це були народні співаки–оповідачі.

У цей же час в Європі поширюється мистецтво мандрівних артистів-універсалів, серед яких вихідці з народу. У Франції та Англії — це менестрелі, в Німеччині — шпільмани, а серед виконавців лицарського походження це — трубадури у Франції, мінезингери в Німеччині. Приблизно XIII століття є часом появи перших професійних акомпаніаторів — менестрелів.

До XVII століття в області акомпанементу домінували струнні інструменти (арфа, ліра, кіфара, лютня), а в кінці XVI доповнюються органом і клавесином. Акомпанемент не виписувався повністю, для запису його застосовували генерал-бас (яким позначався акомпанемент) або цифрований бас. Генерал-бас існував до середини XVIII століття, його використовували багато композиторів, в тому числі Г. Ф. Гендель, Й. С. Бах і інші, а потім втратив своє попереднє значення, і ним користуються лише для музичного скоропису в ролі музичної стенографії.

Розвиток акомпанементу, пов'язаний із загальним прогресом в музиці, внаслідок чого акомпанемент виріс з примітивної ритмічної підтримки голосу до найскладнішої за своїм змістом і технічним засобам викладу музики, став предметом навчання в музичних навчальних закладах. Соліст і акомпаніатор виконують один і той же твір, фактура якого розділена на дві складові частини. Акомпанемент має на меті гармонійне оздоблення основної мелодійної теми або ритмічної підтримки. Акомпанемент підкреслює і поглиблює психологічний і драматичний зміст музики, створює образотворчий фон. У сучасному музичному мистецтві прийнято виписувати увесь акомпанемент.

• Акомпаніатор
• Музика до фільму