Дитинець — Вікіпедія

Фрагмент гравюри панорами Львова 17-го століття із зображенням Замкової гори, на якій був споруджений дитинець — Високий замок.
Дитинець
Зображення

Дити́нець, також вишгород, днешній град або «Гора»[1] — центральна внутрішня[1] укріплена частина городища в Київській Русі,[2][1] центральна укріплена частина староруського міста, огороджена стінами; кремль, замок.[3] Город складався з двох частин — з внутрішньої, що звалася «дитинець», і зовнішньої — «острог», або «окольний городі»; обидві частини були обведені валами, на яких стояли дерев'яні стіни та заборола, а пізніше мури з каміння і цегли.[2]

Здебільшого займав площу кілька гектарів. В дитинці розташовувались світські будівлі та храми.[4] Княжі тереми — це будівлі світського призначення в дитинці.[5] Дитинець — те саме, що цитадель,[6] акрополь, у Стародавньому Римі — капітолій, на Русі — дитинець.[7] Термін дитинець вживають у давньоруських текстах XII ст. на позначення цитаделей у фортецях Палестини (Хождєніє ігумена Даниїла, переклад "Юдейської війни" Йосипа Флавія).[4]

Етимологія. Походження термінів

[ред. | ред. код]

Дитинець

[ред. | ред. код]

Дитинець (дѣтиньць, дитиньць, дѣтиниць) — у давньоруських джерелах — внутрішня укріплена частина міста/населеного пункту/фортеці, на протилежність зовнішній (окольному городу, передгороддю, острогу).[4] У Новгородському Першому літописі, Іпатієвському літописі та Лаврентієвському літописі, які фіксують події кінця XII–XIII століть, дитинці згадуються по всій території Київської Русі — у Новгороді Великому (1097), Чернігові (1152), Білгороді (1161), Владимирі (нині обласний центр РФ, 1194), а також у сусідніх землях — у Сандомирі (Польща, 1261), Новогрудку (1274).[4] Термін використовується у давньоруських текстах XII століття для позначення цитаделей у фортецях Палестини (Хождєніє ігумена Даниїла, переклад «Іудейської війни» Йосифа Флавія).[4]

У XIV–XV століттях новгородські та псковські літописи застосовують цей термін майже виключно для Новгорода і Пскова (нині обласний центр РФ).[4] В інших руських землях термін вийшов з ужитку у XIV столітті, у Північно-Східній Русі він був замінений терміном «кремль», у Західній Русі — «замок».[4]

У Білорусі слово дядинець було замінено на «замок», який часто поділявся на «Верхній» (або «горні») і «Ніжні» (або «дольні»).

Походження терміну є дискусійнии.[4] Найбільш переконливою є версія, яка пов'язує «дитинець" з прикметником «дънѣшнии» («внутрішній»), що походить від прислівника «дънѣ» («всередині»).[4] Пор. "дънѣшнии градъ" на позначення внутрішньої фортеці Чернігова (Повість временних літ, 1076).[4] У науковій літературі термін використовується на позначення центральної/внутрішньої частини давньоруського міста (переважно у працях істориків про соціально-топографічну структуру міст) або городища, якщо воно має кілька ліній укріплень (переважно у працях археологів). У типовому дитинці великого давньоруського міста розміщувалися двори князів, бояр, вищого духовенства, головні храми.[4] Водночас він слугував прихистком для населення всього міста під час зовнішньої загрози.[4]

У польській мові Dziedziniec — подвір'я, виділений відкритий простір у будівлі або групі будівель. Двір виконував репрезентативні та функціональні функції. Він міг бути закритим — оточений з усіх боків, або відкритим — де хоча б одна сторона не була закрита.

Походження терміна «дѣтиньць» остаточно не з'ясоване. В 1907 році в українських діалектах «дитинцем» також називалася підлога, дерев'яний ящик на дні криниці[8], а у російських діалектах детинец мав значення «верша», «ящик для збору смоли», а детёныш, детыш — «невеликий зруб на дні криниці, наповнений піском і вугіллям для очищення води». За однією з версій, слово може бути пов'язане з іменником дѣти («діти») і в такому разі має тлумачитися як «внутрішня, мала частина складного предмета». За іншою версією, іменник дѣтиньць може бути пов'язаний з дієсловом дѣти («діти, дівати, ставити»)[9].

Кремль

[ред. | ред. код]
Фрагмент стін і башт Московського кремля. У 1366-1368 рр. за великого князя Дмитра Донського дерев'яні стіни Московського Кремля були замінені стінами і вежами з місцевого білого каменю (згідно з археологічними даними, вежі і найважливіші частини стіни були кам'яними, де була найбільша небезпека штурму).

Походження слова «кремль» остаточно не з'ясоване, висунуто кілька версій:

  • Гіпотеза питомо слов'янського походження — кремль виводять від прасл. *kremiti («крушити», «дробити») і порівнюють з такими словами, як рос. кремь («найкраща частина заповіднику», «міцний будівельний ліс»), кремлёвый («міцний будівельний ліс»)[10], кроме, укр. окремий, відокремлювати, окрім, чеськ. krema, словац. krem, дав.-рус. крома («окраєць»)[11]. І це виглядає доволі дивним, щоб виводити назву від слова «кремінь» чи «крушити», «дробити», адже кам'яні споруди були великою рідкістю. Первісне значення слів крома, крем, кремінь, крім, кремсати — етимологічно пов'язане з каменем: прасловянське Kremiti — означало крушити, дробити, з яким повязані українські крім, крома, кремсати.[12] З ним же пов'язане слово «кремінь» — твердий, малопластичний і крихкий мінерал (крушиться на окремі частинки, окрайки). Крем — крім, окремий, чеське Krema, словацьке Krem, пов'язане з Крома.[12] Давньоруське «крома» — «окраєць».[12] Кремінь крихкий — крошиться на окремі частини. Деревина ж не підлягає крушінню. Укріплення з частоколу і інші укріплення на російських територіях зводились з деревини: Тверський Кремль, Коломненський Кремль, Новгородський Кремль, Московський Кремль. Окрім того, відомо, що в Центральній Росії (на територіях колишніх Московської, Владимирської, Ярославської, Костромської, Нижньогородської і ін. губерній) мало каменю[13]. Таким чином, слово кремль поширилось з частини заповіднику на «найкращі дерева», «найкращу деревину», «найкращий будівельний ліс», а надалі — на дерев'яні укріплення. Крім того, Макс Фасмер пов'язував кремль зі словом «кремінь».
  • Гіпотеза грецького походження: від грец. κρεµνός, кремнос — «крутизна, крутояр»[14].
  • Гіпотеза тюркського або монгольського походження: слово кремль пов'язують з тюрк. kärmän, «кермен» («фортеця»), монг. kerem, калм. kerɨ̥ — пор. «Керман», «Аккерман»[15].

Семітське походження від Кармель (Керем Ель) — буквально: «Божий виноградник»; за словником Ф. Л. Шапіро: 1) квітуча земля; 2) свіжі фрукти; 3) гора Кармель; інший переклад: «густий сад», «опасиста земля, що густо заросла деревами» (рос. тучная почва, густо заросшая деревьями)[16] — не розглядається. Відомо, що частина правлячої еліти Хазарії прийняла юдаїзм. Слово пиширене в російській мові,а в інших слов'янських мовах — відсутнє. В «Толковом словаре живого великорусского языка» Володимира Даля зазначається: кремь — «рос. лучшая часть заповедника», «рос. крепкий и крупный строевой лес в заветном бору». Наприкінці XV століття великий князь Іван ІІІ влаштував Великокнязівський сад, який згодом став називатися Царським. В Москві збереглись назви попередніх садових слобід: Малі, Средні і Великі Садовники (рос. Малые, Средние і Большые Садовники), Берснєєвка, Огороднікі.

Загальні відомості

[ред. | ред. код]

Зазвичай, дитинець споруджували на зручних для оборони місцях (на мисах річок, пагорбах) і оточували ровами, валами, мурами з баштами і брамами.

У дитинці розміщувалися князівські та боярські двори, житла військових та духовенства, міські собори. Навколо дитинця розташовувалися ремісничі та торгові квартали околишнього міста.

Замість терміна «дитинець» з XIV століття у Великому князівстві Московському стали вживати термін «кремль».[17]

Дитинці давніх міст

[ред. | ред. код]

Дитинець давнього Києва складався з трьох укріплень (городів): «города Володимира» (включив у свій склад і «городок Кия»), «города Ярослава» і «города Святополка»; займав площу близько 80 га на Старокиївській горі.[18]

Дитинець Чернігова був розташований на пагорбі над Десною.

Дитинець давнього Галича знаходився на Крилоській горі в сучасному с. Крилос, що розташоване за 5 км від нинішнього м. Галич.

На Замковій горі був дитинець давнього Львова — Високий замок.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в 9.12. Архітектура: дерев'яна і кам'яна (Ю.С. Асєєв, В.О. Харламов) / Історія української культури. У 5 т. / за ред. Ю.С. Асеєва. Київ: Наукова думка, 2001. Т. 1. Джерело: http://izbornyk.org.ua/istkult/ikult12.htm
  2. а б Город // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 272. — 1000 екз.
  3. Дитинець // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. а б в г д е ж и к л м н Вортман Д.Я. ДИТИНЕЦЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во "Наукова думка", 2004. — 688 с.: іл.. Дитинець
  5. Вечерський В.В. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: АРХІТЕКТУРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — Доступ
  6. Цитадель // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7. (стор.: 209)
  8. Дитинець // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  10. В. І. Даль Толковый словарь живого великорусского языка
  11. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  12. а б в Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В.Т. Коломієць, О.Б.Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1983. ISBN 5-12-001263-7 Том третій: Кора-М / Укл.: Р.В.Болдирєв та ін. — 1989. — 552 с. ISBN 5-12-001263-9 (сторінки: 82-83)
  13. проф. Д.Крынин. Типы дорог в СРСР в ближайшем будущем // «За рулем» — 1928. — № 3 (сторінки: 28-29)
  14. Кремль, городская цитадель // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  15. Шипова Е. Н. Словарь тюркизмов в русском языке. — Алма-Ата: «Наука», 1976
  16. Б.М. Гранде. Введение в сравнительное изучение семитских языков. Москва. РАН. 1998 г., стр. 15.
  17. Секретарь Л. А., Трояновский С. В. Детинец в градостроительной терминологии Древней Руси //Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2003. № 4 (14). С. 64.
  18. Толочко П. П. Стародавній Київ — К.: Наукова думка, 1966. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 11 вересня 2021.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]