Павлова Алла Євгенівна — Вікіпедія

Алла Євгенівна Павлова (народилася 13 липня 1952, Вінниця, УРСР, СРСР) — радянська і російська композиторка українського походження. Здобула широку популярність завдяки своїм симфонічним роботам. В даний час проживає в Брукліні, Нью-Йорку.

Під час радянської епохи сім'я Алли Павлової з 1961 року жила в Москві. У 1971 році Павлова вступає до Московського музичного училища Іпполітова-Іванова.

У 1972 році одружилась і народила дочку Ірину, яка стала російською критикинею і прозаїкинею.

У 1972 році Павлова пише свій перший музичний твір «Колискову для Ірини» для фортепіано, скрипки (або флейти) і вібрафона.

У 1975 році Алла Павлова завершила Московське музичне училище Іпполітова-Іванова. Після цього вступає до Державного музичного училища ім. Гнєсіних. В Державному музичному училищі ім. Гнєсіних вчилася у композитора Армена Шахбагяна. У роки навчання в Державному музичному училищі ім. Гнєсіних Павлова знайомиться з творчістю Ахматової, яка значно вплинула на багато її творів.

У 1983 році, після завершення Державного музичного училища ім. Гнєсіних, Павлова переїхала до столиці Болгарії Софії, де працювала в Спілці болгарських композиторів. У 1986 році, через три роки повернулася до Москви. З 1986 року, до переїзду в Нью-Йорк, працювала в Музичному товаристві Ради Росії. У 1990 році Алла Павлова їде в Нью-Йорк.

Після переїзду до Нью-Йорку, протягом першої половини 1990-х Алла Павлова працює над невеликими за обсягом творами для фортепіано і створює для своєї дочки Ірини збірку п'єс для фортепіано за казками Ганса Християна Андерсена. У 1994 році Павлова створює свій перший визначний твір, Симфонія № 1 «Прощавай, Росія» для скрипки, віолончелі, фортепіано, флейти, і піколо^[1]. У 1994 році Симфонія № 1 «Прощавай, Росія» була виконана в Росії солістами Симфонічного оркестру Московської філармонії.

Над Симфонією № 1 «Прощавай, Росія» Павлова працювала протягом чотирьох років. 11 вересня 2001 року, Павлова, вражена терористичними нападами на Нью-Йорк, пише пісню в пам'ять про жертви терактів.

У 1998 році Павлова створює Симфонію № 2 Для нового тисячоліття, яка залишається найамбітнішим її твором. Симфонія № 2 Для нового тисячоліття стала переломним етапом у музичній кар'єрі Павлової. Після цього вона починає займатися великими оркестровими творами.

У 2000 році створює монументальну Симфонію № 3, що характеризується яскравою виразністю і вважається шедевром Павлової. У Симфонії № 3 Павлова до традиційних оркестрових інструментів додає гітару як барвистий елемент.

У 2002 році створює Симфонію № 4 і концерт для скрипки зі струнним оркестром. Наступні два роки працює над симфонічною сюїтою для балету Суламіф^[en] по сюжету оповідання Олександра Купріна.

У 2006 році Павлова створює Симфонію № 5. У 2008 році створює Симфонію № 6. У 2008—2009 роках працює над балетною сюїтою «Дюймовочка». У 2011 році створює Симфонію № 7 і Симфонію № 8.

Вплив на музику Алли Павлової зробили російські майстри ХХ століття (Сергій Прокоф'єв, Дмитро Шостакович, Сергій Рахманінов та ін.) Кожна з її робіт переплітається з російськими національними традиційними мотивами.

• 1972 — «Колискова для Ірини» для фортепіано, скрипки (або флейти) і вібрафона.
• 1974 — дві пісні на вірші Ахматової для сопрано та фортепіано.
• 1974 — «Ми любов» на вірші Алли Павлової для (меццо-сопрано) і квартету фортепіано.
• 1979 — «Сон» на вірші Анни Ахматової для сопрано та фортепіано.
• 1990 — п'єси для фортепіано за мотивами казок Ганса Християна Андерсена
• 1993 — «Зимовий ранок» на вірші Олександра Сергійовича Пушкіна для сопрано, віолончелі та флейти.
• 1994 — прелюдія для фортепіано «Для моєї матері».
• 1994 — «Літні замальовки» для фортепіано.
• 1994 — Симфонія № 1 «Прощавай, Росія» для камерного оркестру.
• 1995 — «Старий Нью-Йорк. Ностальгія» сюїта для фортепіано.
• 1997 — «Мені потрібен ти. Але я повинна піти» для скрипки, віолончелі, двох гітар і меццо-сопрано.
• 1998 — «Я вас любив», шедеври російської поезії для мецо-сопрано, скрипки та фортепіано.
• 1998 — елегія для фортепіано та струнного оркестру.
• 1998 — Симфонія № 2 «Для нового тисячоліття».
• 1998 — «Старий Нью-Йорк. Ностальгія» сюїта для струнного оркестру, перкусії альт-саксофона, тенор-саксофона і труби.
• 2000 — Симфонія № 3.
• 2002 — Симфонія № 4.
• 2002 — концерт для скрипки та струнного оркестру.
• 2003 — 2004 — сюїта для балету «Суламіф».
• 2003 — 2005 — «Суламіф», балет.
• 2006 — Симфонія № 5.
• 2008 — Симфонія № 6.
• 2008 — 2009 — сюїта для балету «Дюймовочка».
• 2011 — Симфонія № 7.
• 2011 — Симфонія № 8 (2011).

• Наксос — Алла Павлова [Архівовано 13 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• Членство в Нью -Йоркському союзі жінок композиторів [Архівовано 5 грудня 2006 у Wayback Machine.]
• Алла Павлова [Архівовано 17 травня 2014 у Wayback Machine.]
• Горюнова Ірина Стоянівна — дочка Алли Павлової, відомий російський критик і прозаїк
• Сайт Алли Павлової [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]

• Музичні композиції Алли Павлової
• Дискографія Алли Павлової
• Дискографія Алли Павлової [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Музика Алли Павлової [Архівовано 31 березня 2014 у Wayback Machine.]

• Марки із зображенням Алли Павлової до 60-річчя композитора^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Державний музичний коледж ім. Гнєсіних [Архівовано 19 березня 2017 у Wayback Machine.]