Стовпник — Вікіпедія

Стовпник (грец. στυλιτης, лат. stylita) — святий преподобний, що обрав для себе особливий подвиг — стояння на стовпі вдень та вночі^[1], на якому він проводив більшу частину свого життя.

Причиною сходження християнських подвижників на стовп було прагнення до більшого усамітнення для безперестанного молитовного з'єднання з Богом^[2], це як спосіб віддалення від світу та зосередження на постійній молитві. Хоча невизначена згадка про пустельника, який обрав собі цей подвиг, є вже в словах Єфрема Сирина, епоха стовпників починається лише в V ст., коли до цього подвигу звертається св. Симеон Стовпник. Св. Симеон спочатку подвизався як чернець, потім як відлюдник в Північній Сирії, а в 423 р. зійшов на стовп, де проводив час в безперервній молитві. Стовп спочатку був невисоким, але потім добудовувався, поки не досяг приблизно 20 метрів в висоту. Св. Симеон користувався винятковим авторитетом в християнському світі, до нього стікалися натовпи віруючих за порадою та повчанням, писали листи імператори, шанування його як святого поширилося ще за його життя, особливо в сирійських громадах. В V-X ст. приклад св. Симеона отримав багатьох послідовників, в тому числі преп. Даниїла (V ст.), преп. Іоанна та преп. Симеона Стовпника Молодшого (VI ст.), преп. Аліпія (VII ст.) та інших.

Ікони із зображенням стовпників, які приносили з собою паломники, повертаючись після відвідин цих подвижників (які, мабуть, могли благословляти ці образки), зіграли істотну роль у розвитку іконошанування.

Подвиг стовпництва був відомий і на Русі, на стовпі рятувалися, наприклад, преп. Микита Стовпник переяславський (пом.. 1186), преп. Сава Вішерський (пом. 1461)^[3].