Молитва — Вікіпедія

23 Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули́ й сповістили, про що́ первосвященики й старші до них говорили. 24 Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога підне́сли й промовили: „Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! 25 Ти уста́ми Давида, Свого слуги́, отця нашого, сказав Духом Святим: „Чого люди бунтуються, а наро́ди задумують ма́рне? 26 Повстають царі зе́мні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його“. 27 Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та По́нтій Пилат із поганами та з наро́дом Ізраїлевим, 28 учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збуло́ся. 29 І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміли́вістю слово Твоє повіда́ти, 30 коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоро́влення, і щоб знаме́на та чуда чинились Ім'я́м Твого Святого Отрока Ісуса“.

31 Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і перепо́внилися всі Святим Духом, — і зачали говори́ти Слово Боже з сміли́вістю!

14 та й сказав: „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небі та на землі! Ти стереже́ш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.

15 Ти спо́внив Своєму рабові Давидові, батькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю ви́повнив, як цього дня.

16 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, спо́вни для Свого раба Давида, мого батька, те, що говорив Ти йому, кажучи: Не переведе́ться з-перед лиця Мого ніхто з тих, що мають сидіти на Ізраїлевому троні, якщо тільки сини твої будуть доде́ржувати своїх доріг, щоб ходити в Зако́ні Моїм, як ти ходив перед лицем Моїм.

17 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові.

18 Бо чи ж справді Бог сидить з люди́ною на землі? Ось небо та небо небе́с не обіймають Тебе, — що́ ж тоді храм цей, що я збудував?

19 І Ти зве́рнешся до молитви Свого раба та до його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути по́клик та молитву, якою раб Твій мо́литься перед лицем Твоїм,

20 щоб очі Твої були відкриті на цей храм удень та вночі, на те місце, про яке Ти сказав, що покладе́ш Ім'я́ Своє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці.

21 І Ти бу́деш прислуха́тися до блага́нь Свого раба та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. І Ти почуєш із місця Свого пробува́ння, із небе́с — і почуєш, і пробачиш.

22 Якщо згрішить люди́на проти свого бли́жнього, і буде примушена прине́сти клятву, щоб присягнути, і клятва при́йде перед Твоїм же́ртівником у цьому храмі,

23 то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — обвинува́тиш несправедливого, щоб дати його дорогу на його го́лову, й усправедли́виш справедливого, щоб дати йому за його справедливістю.

24 А якщо Твій наро́д, Ізра́їль, бу́де вда́рений ворогом, бо прогрішив Тобі, і коли вони зве́рнуться, і бу́дуть хвалити Ім'я́ Твоє, і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,

25 то Ти почуєш із небе́с, і про́стиш гріх народу Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їм та їхнім батькам!

26 Коли затримається небо, і не буде дощу, бо прогріша́ться Тобі, то вони помоляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і з гріха́ свого наве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, —

27 то Ти почу́єш на небеса́х, і пробачиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси дощ на Край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину!

28 Голод коли бу́де в Краю́, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли буде, коли його вороги гноби́тимуть його́ в Краї міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, —

29 усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого́, Ізраїля, коли кожен буде знати пора́зу свою та горе своє, і простя́гне руки свої до цього храму,

30 то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого́, — і пробачиш, і даси тому чоловікові за всіма́ його дорогами, бо Ти знаєш серце його, бо Ти один знаєш серце лю́дських синів,

31 щоб вони боялися Тебе, і ходили Твоїми дорогами по всі дні, які вони житимуть на поверхні землі, яку Ти дав батька́м нашим!

32 Також і чужи́нця, який не з наро́ду Твого, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́ великого, і руки́ Твоєї Сильної та раме́на Твого ви́тягненого, і при́йде, і помо́литься в цьому храмі,

33 то Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужи́нець, щоб усі наро́ди землі пізнали Ім'я́ Твоє, та щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізра́їль, і щоб пізнали вони, що Ім'я́ Твоє покликане над оцім храмом, що я збудував!

34 Коли народ Твій ви́йде на війну на своїх ворогів, доро́гою, якою Ти пошле́ш їх, і помо́ляться вони до Тебе в напрямі до цього міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Ймення Твого,

35 то почуєш Ти з небе́с їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд!

36 Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згріши́ла, — і Ти розгніваєшся на них, і даси їх во́рогові, а їхні поневі́льники ві́зьмуть їх до неволі до кра́ю далекого чи близько́го,

37 і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті до неволі, і наве́рнуться, і бу́дуть блага́ти Тебе в краю́ своєї неволі, говорячи: Ми згрішили, скривили дорогу свою, і були ми несправедливі,

38 і коли вони наве́рнуться до Те́бе всім своїм серцем і всією́ душею своєю в краю́ своєї неволі, куди їх понево́лили, і помоляться в напрямі до свого Кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, і в напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Ймення Твого́,

39 то Ти почуєш із небе́с, із постійного місця пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхні блага́ння, і вчи́ниш їм суд, і про́стиш Своє́му наро́дові, що вони згрішили Тобі!

40 Тепер, Боже мій, благаю, нехай будуть очі Твої відкриті, а уші Твої наста́влені на слу́хання молитви цього місця!

41 А тепер, — Устань же, о Господи, Боже, на Свій відпочи́нок, Ти й ковчег сили Твоєї! Священики Твої, о Господи Боже, нехай у спасі́ння зодя́гнуться, а побо́жні Твої хай добром веселя́ться!

42 Господи Боже, не відве́ртай лиця від Свого́ помазанця, згадай же про милість Своєму рабові Давиду!“

1 І молилася Анна та й проказала:
Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі! Розкрилися уста мої на моїх ворогів, бо радію з спасіння Твого!
2 Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш!
3 Більше не говоріть зарозуміло, нехай з ваших уст не виходить зухвальство, бо Господь Бог знання, і Він упляновує вчинки!
4 Лук сильних поламаний, а немічні оперезалися силою!
5 Наймаються ситі за хліб, а голодні відпочивають, аж неплідна сімох породила, а многодітна знесиліла.
6 Господь побиває й оживлює, до шеолу знижає й підносить до неба.
7 Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує.
8 Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну.
9 Він ноги святих Своїх стереже, нечестиві ж погинуть у темряві, бо сильним не з сили стає чоловік.

10 Господь хай поламані будуть Його супротивники! У небі Господь загримить, і розсудить Він кінці землі! І Він подасть силу Своєму цареві, і рога повищить Свого помазанця!

15 І Єзекія молився перед Господнім лицем, говорячи:
16 Господи Саваоте, Боже Ізраїлів, що сидиш на Херувимах! Ти Той єдиний Бог для всіх царств землі, Ти створив небеса та землю!
17 Нахили, Господи, ухо Своє та й почуй! Відкрий, Господи, очі Свої та й побач, і почуй всі слова Санхеріва, що прислав ображати Живого Бога.
18 Справді, Господи, асирійські царі попустошили всі народи та їхні краї.
19 І кинули вони їхніх богів на огонь, бо не боги вони, а тільки чин людських рук, дерево та камінь, і понищили їх.

20 А тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що Ти Господь, Бог єдиний!

1 Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристано́вищем нашим Ти був з роду в рід!
2 Пе́рше ніж го́ри наро́джені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку — Ти Бог!
3 Ти люди́ну вертаєш до по́роху, і кажеш: „Вернітеся, лю́дські сини!“
4 Бо в оча́х Твоїх тисяча літ, — немов день той вчорашній, який проминув, й як сторо́жа нічна́.
5 Пустив Ти на них течію́, вони стали, як сон, вони, як трава, що мина́є:
6 уранці вона розцвітає й росте, — а на вечір зів'я́не та со́хне! 7 Бо від гніву Твого ми ги́немо, і пересердям Твоїм перестра́шені, — 8 Ти наші прови́ни поклав перед Себе, гріхи ж нашої мо́лодости — на світло Свого лиця!
9 Бо всі наші дні промайну́ли у гніві Твоїм, скінчи́ли літа́ ми свої, як зідха́ння.
10 Дні літ наших — у них сімдеся́т літ, а при силах — вісімдеся́т літ, і го́рдощі їхні — стражда́ння й марно́та, бо все швидко минає, і ми відліта́ємо.
11 Хто відає силу гніву Твого́? А Твоє пересе́рдя — як страх перед Тобою!
12 Навчи нас лічи́ти отак наші дні, щоб ми набули́ серце мудре!
13 Привернися ж, о Господи, — доки терпі́тимемо? — і пожалій Своїх рабів!
14 Насити́ нас ура́нці Своїм милосердям, і ми бу́демо співати й радіти по всі наші дні!
15 Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоря́в нас, за ті ро́ки, що в них ми зазнали лихого!
16 Нехай ви́явиться Твоє ді́ло рабам Твоїм, а вели́чність Твоя — їхнім сина́м,

17 і хай буде над нами благоволі́ння Господа, Бога нашого, і ді́ло рук наших утверди́ нам, і діло рук наших — утверди́ його!

МОЛИТВА ДО БОГА УСІЄЇ ЗЕМЛІ НАШОЇ

Молю Тебе, о Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче, нагороджуючи за труд, славу і честь, і навертаючи в прихильників Царства свого, благим будучи, пом’яни і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє — Чоловіколюбець!

Хоча й справ добрих не маємо, та, заради милості Твоєї великої, спаси нас, бо ми люди Твої, вівці пастви Твоєї і отара, яку віднедавна почав Ти пасти, вирвав із згуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що поклав душу за овець своїх, не залишай нас, оскільки і досі блукаємо, не отвергай нас, оскільки і досі согрішаємо перед Тобою, подібно новопридбаним рабам, які ні в чому не здатні догодити своєму панові. Не погнушайся стада малого, а скажи до нас: «Не бійся, черідко мала! Бо благоволить Отець ваш небесний дати вам царство!» (Лк 12:32).

Багатий милістю і благий щедротами обіцявся приймати тих, що розкаються, і, очікуючи навернення грішних, не пом’яни многих гріхів наших, прийми нас, звертаємося до Тебе, загладь записані гріхи наші, потамуй гнів, яким Тебе розгнівили, Чоловіколюбче! Тибо єси Господь, Владика і Творець, у владі Твоїй — жити нам чи умерти. Упокорь милостиво гнів, який заслужили ми ділами нашими, відведи від нас спокуси, бо ми земля лише і порох, і не чини суд над рабами своїми. Ми люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Тебе молимо: нагрішили і зла накоїли, не дотрималися і не зробили, як Ти нам заповідав. Земними будучи, до земних прихилилися і лукавство чинили перед лицем слави Твоєї. Похотям тілесним віддалися, стали рабами гріха і печалей житейських, були втікачами від свого володаря, убогими на добрі діла, окаянними у житті злому.

Каємось, просимо, молимо! Каємося за наші злі діла, просимо: хай страх перед Тобою вселиться в серця наші! Молимо: на Страшному суді помилуй нас! Спаси нас, вияви щедрість, доглянь, відвідай, змилосердся, помилуй, бо Твої єсьмо. Твоє творіння, Твоєї руки діло. Коли ж беззаконня чиє побачиш, Господи Боже, хто вистоїть? А коли воздаси кожному по ділах його, то хто спасеться? Від Тебе прощення, від Тебе милість і рятунок великий. І душі наші в руці Твоїй, і подих наш — з волі Твоєї! Відтоді, як доброзичливо доглядаєш нас, — благоденствуємо, коли ж глянеш у гніві, — щезнемо як вранішня роса, бо не втримається порох перед бурею, а ми перед гнівом Твоїм. Але як творіння Твоє, у Творця свого милості просимо: «Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї» (Пс 51:3), бо все добре — від Тебе на нас, а все неправедне — від нас до Тебе, бо всі ухилялись, всі разом — негідні! Жодного нема серед нас, щоб про небесне старався і жив ним, але всі про земне, всі про печалі житейські, бо збідніла земля на праведників (Пс 12:2) і не тому, що Ти залишив і злегковажив нас, але тому, що ми не шукаємо Тебе, а про видиме стараємось. А тому боїмося, що вчиниш із нами, як в Єрусалимі з тими, що залишили Тебе і не пішли Твоїм шляхом. Але не вчити з нами, як із ними. За діла наші, а не за гріхи воздай нам. Але терпи нас, і ще довго терпи. Зупини вогонь гніву Свого, направлений на нас, рабів Твоїх, сам навертай нас на істину Твою, навчай нас творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш, а ми — народ Твій, частка Твоя, Твоє надбання. Не здіймаємо-бо рук наших до бога чужого, не пішли за якимось ложним пророком, ані єретичного вчення не сповідуємо, але до Тебе, правдивого Бога, волаєм, і до Тебе, на небесах сущого, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тобі молимося.

Одпусти гріхи нам, бо Ти добрий Чоловіколюбець! Помилуй нас, бо Ти закликаєш грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді не переч стояти нам одесную Тебе і зроби нас учасниками благословення праведників.

І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників, а стадо Твоє — зайдами в землі не своїй, і хай не скажуть інші країни: «Де Бог їхній?» (Пс 76:10).

Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу, хай не зневіряться нетверді вірою! Менше карай, а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль і швидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.

Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай — багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі, — всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість і тілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих — змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю пастимося в єдності віри разом, весело і радісно!

Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом — Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями — і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.