Abierto Mexicano TELCEL — Вікіпедія

Abierto Mexicano Telcel
Інформація
Засновано1993
РозташуванняАкапулько, Мексика
Акапулько
 Мексика
АренаFairmont Acapulco Princess
ПокриттяХард
Сайтabiertomexicanodetenis.com
КатегоріяATP World Tour 500 series
Сітка32M/16Q/16D
Призові$1,226,500
КатегоріяInternational
Сітка32M/32Q/16D
Призові$220,000

Abierto Mexicano Telcel — професійний тенісний турнір, що проводиться наприкінці лютого в Акапулько (Мексика) на хардових кортах місцевого «Fairmont Acapulco Princess». Чоловічий турнір проводиться з 1993 року, з 2009 року належить до серії ATP 500 з призовим фондом близько 1,6 млн. доларів і має турнірну сітку, розраховану на 32 учасники в одиночному розряді і 16 пар. Жіночий турнір проводиться з 2001 року і належить до міжнародної серії WTA з призовим фондом 250 тисяч доларів США і турнірною сіткою, розрахованою на 32 учасниці в одиночному розряді та 16 пар.

Загальна інформація

[ред. | ред. код]
Історія турніру

Відкритий чемпіонат Мексики засновано на початку сезону-1993 в Мехіко: в рамках розширення відрізку календаря основного туру ATP між Відкритим чемпіонатом Австралії та великим турніром у Індіан-Веллсі. В останній момент він заповнив місце, призначене для єдиного ґрунтового призу в цей період. 1997 року, в рамках реформи календаря, мексиканське змагання базової серії перенесено на пізню осінь, ввійшовши в регіональну ґрунтову серію. На цьому місці турніри протрималися лише два сезони і вже 1999 року ATP запропонувала мексиканцям та їхнім латиноамериканським колегам (у той період в серію також входили турніри Chile Open і Claro Open Colombia) перенести свої змагання на лютий, виділивши для одного з них більш престижну категорію ATP International Gold і погодившись навіть на однорічну відсутність кожного з турнірів у календарі. Більш статусну ліцензію, в підсумку, викупили мексиканці, які з року в рік піднімаючи престижність свого змагання, додали до нього і жіночий турнір, викупивши у WTA ліцензію на змагання однієї з базових категорій, яка звільнилася після перенесення на осінь та зміни статусу турніру в Сан-Паулу, паралельно перенісши свій чемпіонат в інший спортивний комплекс - до Акапулько, який більше відповідає новому розміру турніру.

Напередодні сезону-2014 в історії мексиканського чемпіонату відбулася ще одна зміна: скориставшись фінансовими проблемами турнірів у Сан-Хосе і Мемфісі (обидва - США) а також бажанням організаторів у Ріо-де-Жанейро повернути собі головний тур ATP, власники турніру в Акапулько перевели своє змагання на хард, маючи намір посилити склад учасників. Один з американських турнірів, як наслідок, було закрито, а другий - понизив свій статус; бразильці ж заповнили місце мексиканців як елітного ґрунтового змагання в цей період.

Переможниці та фіналісти

Лідерами чоловічого одиночного турніру за кількістю перемог є Томас Мустер і Давид Феррер, які по чотири рази перемагали на місцевих кортах, при цьому австрієць виграв свої титули ще на турнірі базової серії, а іспанець переміг у чемпіонаті як на ґрунті , так і на харді. Парний турнір у чоловіків більш різноманітний за кількістю переможців і лише Дональдові Джонсону вдавалося виграти місцевий чемпіонат тричі; ще на рахунку восьми теннісистів по два титули. Ще більш різноманітний список переможниць жіночого одиночного турніру: жодна з тенісисток не змогла виграти місцеве змагання понад двічі. Найтитулованішими учасницями жіночих парних турнірів є Марія Хосе Мартінес Санчес і Аранча Парра Сантонха, які по тричі вигравали турнір з різними партнерками.

Фінали

[ред. | ред. код]

Чоловіки. Одиночний розряд

[ред. | ред. код]
Томас Мустер (1993–96) утримує рекорди за найбільшою кількістю здобутих титулів загалом і підряд (чотири).
Рік Чемпіон Фіналіст Рахунок
1993 Австрія Томас Мустер Іспанія Карлос Коста 6–2, 6–4
1994 Австрія Томас Мустер (2) Бразилія Роберто Жабалі 6–3, 6–1
1995 Австрія Томас Мустер (3) Бразилія Фернандо Мелігені 7–6(7–4), 7–5
1996 Австрія Томас Мустер (4) Чехія Їржі Новак 7–6(7–3), 6–2
1997 Іспанія Франсіско Клавет Іспанія Хоан Альберт Вілока 6–4, 7–6(9–7)
1998 Чехія Їржі Новак Бельгія Ксав'є Малісс 6–3, 6–3
1999 Не проводився
2000 Аргентина Хуан Ігнасіо Чела Аргентина Маріано Пуерта 6–4, 7–6(7–4)
2001 Бразилія Густаво Куертен Іспанія Гало Бланко 6–4, 6–2
2002 Іспанія Карлос Моя Бразилія Фернандо Мелігені 7–6(7–4), 7–6(7–4)
2003 Аргентина Агустін Кальєрі Аргентина Маріано Сабалета 7–5, 3–6, 6–3
2004 Іспанія Карлос Моя (2) Іспанія Фернандо Вердаско 6–3, 6–0
2005 Іспанія Рафаель Надаль Іспанія Альберт Монтаньєс 6–1, 6–0
2006 Перу Луїс Орна Аргентина Хуан Ігнасіо Чела 7–6(8–6), 6–4
2007 Аргентина Хуан Ігнасіо Чела (2) Іспанія Карлос Моя 6–3, 7–6(7–2)
2008 Іспанія Ніколас Альмагро Аргентина Давід Налбандян 6–1, 7–6(7–1)
2009 Іспанія Ніколас Альмагро (2) Франція Гаель Монфіс 6–4, 6–4
2010 Іспанія Давид Феррер Іспанія Хуан Карлос Ферреро 6–3, 3–6, 6–1
2011 Іспанія Давид Феррер (2) Іспанія Ніколас Альмагро 7–6(7–4), 6–7(2–7), 6–2
2012 Іспанія Давид Феррер (3) Іспанія Фернандо Вердаско 6–1, 6–2
2013 Іспанія Рафаель Надаль (2) Іспанія Давид Феррер 6–0, 6–2
↓  Покриття змінено з ґрунтового на тверде  ↓
2014 Болгарія Григор Димитров ПАР Кевін Андерсон 7–6(7–1), 3–6, 7–6(7–5)
2015 Іспанія Давид Феррер (4) Японія Кей Нісікорі 6–3, 7–5
2016 Австрія Домінік Тім Австралія Бернард Томіч 7–6(8–6), 4–6, 6–3
2017 США Сем Кверрі Іспанія Рафаель Надаль 6–3, 7–6(7–3)
2018 Аргентина Хуан Мартін дель Потро ПАР Кевін Андерсон 6–4, 6–4
2019 Австралія Нік Киріос Німеччина Александр Зверєв 6–3, 6–4
2020 Іспанія Рафаель Надаль (3) США Тейлор Фріц 6–3, 6–2
2021 Німеччина Александр Зверєв Греція Стефанос Ціціпас 6–4, 7–6(7–3)
2022 Іспанія Рафаель Надаль (4) Велика Британія Кемерон Норрі[en] 6–4, 6–4
2023 Австралія Алекс де Мінор США Томмі Пол 3–6, 6–4, 6–1
2024 Австралія Алекс де Мінор Норвегія Каспер Рууд 6–4, 6–4

Жінки. Одиночний розряд

[ред. | ред. код]

Table no:1

Рік Чемпіонка Фіналістка Рахунок
2001 ПАР Аманда Кетцер Росія Олена Дементьєва 2–6, 6–1, 6–2
2002 Словенія Катарина Среботнік Аргентина Паола Суарес 6–7(1), 6–4, 6–2
2003 ПАР Аманда Кетцер Аргентина Маріана Діас Оліва 7–5, 6–3
2004 Чехія Івета Бенешова Італія Флавія Пеннетта 7–6(5), 6–4
2005 Італія Флавія Пеннетта Словаччина Людмила Черванова 3–6, 7–5, 6–3
2006 Німеччина Анна-Лена Гронефельд Італія Флавія Пеннетта 6–1, 4–6, 6–2
2007 Франція Емілі Луа Італія Флавія Пеннетта 7–6(0), 6–4
2008 Італія Флавія Пеннетта Франція Алізе Корне 6–0, 4–6, 6–1
2009 США Вінус Вільямс Італія Флавія Пеннетта 6-1, 6-2
2010 США Вінус Вільямс Словенія Полона Герцог 2–6, 6–2, 6–3
2011 Аргентина Хісела Дулко Іспанія Арантча Парра Сантонха 6–3, 7–6(7–5)
2012 Італія Сара Еррані Італія Флавія Пеннетта 5–7, 7–6(7–2), 6–0
2014 Словаччина Домініка Цібулкова США Крістіна Макгейл 7–6(7–3), 4–6, 6–4
2015 Швейцарія Тімеа Бачинскі Франція Каролін Гарсія 6–3, 6–0
2016 США Слоун Стівенс Словаччина Домініка Цибулькова 6–4, 4–6, 7–6(7–5)
2017 Україна Леся Цуренко Франція Крістіна Младенович 6–1, 7–5
2018 Україна Леся Цуренко (2) Швейцарія Штефані Фегеле 5–7, 7–6(7–2), 6–2
2019 КНР Ван Яфань США Софія Кенін 2–6, 6–3, 7–5
2020 Велика Британія Гезер Вотсон Канада Лейла Анні Фернандес 6–4, 6–7(8–10), 6–1

Парний розряд. Чоловіки

[ред. | ред. код]
Міхал Мертиняк (2008–09) утримує разом з Доналдом Джонсоном (2000–01) і Давідом Марреро (2012–13) рекорд у чоловічому парному розряді за кількістю титулів підряд (два).
Рік Чемпіони Фіналісти Рахунок
1993 Мексика Леонардо Лаваль
Бразилія Жайме Онсінс
Аргентина Орасіо де ла Пенья
Мексика Хорхе Лосано
7–6, 6–4
1994 США Франсіско Монтана
США Браян Шелтон
США Люк Єнсен
США Мерфі Єнсен
6–3, 6–4
1995 Аргентина Хав'єр Франа
Мексика Леонардо Лаваль (2)
Німеччина Марк-Кевін Гелльнер
Італія Дієго Наргісо
7–5, 6–3
1996 США Доналд Джонсон
США Франсіско Монтана (2)
Венесуела Ніколас Перейра
Іспанія Еміліо Санчес
6–2, 6–4
1997 Еквадор Ніколас Лапентті
Аргентина Даніель Оршанік
Мексика Луїс Еррера
Мексика Маріано Санчес
4–6, 6–3, 7–6
1998 Чехія Їржі Новак
Чехія Давід Рікл
Аргентина Даніель Оршанік
Мексика Давід Родіті
6–4, 6–2
1999 Не проводився
2000 Зімбабве Байрон Блек
США Доналд Джонсон (2)
Аргентина Гастон Етліс
Аргентина Мартін Родрігес
6–3, 7–5
2001 США Доналд Джонсон (3)
Бразилія Густаво Куертен
ПАР Девід Адамс
Аргентина Мартін Гарсія
6–3, 7–6(7–5)
2002 США Боб Браян
США Майк Браян
Чехія Мартін Дамм
Чехія Давід Рікл
6–1, 3–6, [10–2]
2003 Багамські Острови Марк Ноулз
Канада Деніел Нестор
Іспанія Давид Феррер
Іспанія Фернандо Вісенте
6–3, 6–3
2004 США Боб Браян (2)
США Майк Браян (2)
Аргентина Хуан Ігнасіо Чела
Чилі Ніколас Массу
6–2, 6–3
2005 Іспанія Давид Феррер
Іспанія Сантьяго Вентура
Чехія Їржі Ванек
Чехія Томаш Зіб
4–6, 6–1, 6–4
2006 Чехія Франтішек Чермак
Чехія Леош Фридль
Італія Потіто Стараче
Італія Філіппо Воландрі
7–5, 6–2
2007 Італія Потіто Стараче
Аргентина Мартін Вассальйо Аргуельйо
Чехія Лукаш Длуги
Чехія Павел Візнер
6–0, 6–2
2008 Австрія Олівер Марах
Словаччина Міхал Мертиняк
Аргентина Агустін Кальєрі
Перу Луїс Орна
6–2, 6–7(3–7), [10–7]
2009 Чехія Франтішек Чермак
Словаччина Міхал Мертиняк (2)
Польща Лукаш Кубот
Австрія Олівер Марах
4–6, 6–4, [10–7]
2010 Польща Лукаш Кубот
Австрія Олівер Марах (2)
Італія Фабіо Фоніні
Італія Потіто Стараче
6–0, 6–0
2011 Румунія Віктор Генеску
Румунія Горія Текеу
Бразилія Марсело Мело
Бразилія Бруно Соарес
6–1, 6–3
2012 Іспанія Давід Марреро
Іспанія Фернандо Вердаско
Іспанія Марсель Гранольєрс
Іспанія Марк Лопес
6–3, 6–4
2013 Польща Лукаш Кубот (2)
Іспанія Давід Марреро (2)
Італія Сімоне Болеллі
Італія Фабіо Фоніні
7–5, 6–2
2014 ПАР Кевін Андерсон
Австралія Меттью Ебден
Іспанія Фелісіано Лопес
Білорусь Макс Мирний
6–3, 6–3
2015 Хорватія Іван Додіг
Бразилія Марсело Мело
Польща Маріуш Фирстенберг
Мексика Сантьяго Гонсалес
7–6(7–2), 5–7, [10–3]
2016 Філіппіни Трет Х'юї
Білорусь Макс Мирний
Німеччина Філіпп Пецшнер
Австрія Александер Пея
7–6(7–5), 6–3
2017 Велика Британія Джеймі Маррей
Бразилія Бруно Соарес
США Джон Ізнер
Іспанія Фелісіано Лопес
6–3, 6–3
2018 Велика Британія Джеймі Маррей (2)
Бразилія Бруно Суареш (2)
США Боб Браян
США Майк Браян
7–6(7–4), 7–5
2019 Німеччина Александр Зверєв
Німеччина Міша Зверєв[en]
США Остін Крайчек
Нова Зеландія Артем Сітак[en]
2–6, 7–6(7–4), [10–5]
2020 Польща Лукаш Кубот (3)
Бразилія Марсело Мело (2)
Колумбія Хуан Себастьян Кабаль
Колумбія Роберт Фара
7–6(8–6), 6–7(4–7), [11–9]
2021 Велика Британія Кен Скупскі
Велика Британія Ніл Скупскі
Іспанія Марсель Гранольєрс
Аргентина Орасіо Себальйос
7–6(7–3), 6–4
2022 Іспанія Фелісіано Лопес
Греція Стефанос Ціціпас
Сальвадор Марсело Аревало
Нідерланди Жан-Жульєн Роєр
7–5, 6–4
2023 Австрія Александер Ерлер[en]
Австрія Лукас Мідлер[en]
США Натаніел Ламмонс[en]
США Джексон Вітроу[en]
7–6(11–9), 7–6(7–3)
2024 Монако Юго Нис[en]
Польща Ян Зелінський
Мексика Сантьяго Гонсалес[en]
Велика Британія Ніл Скупскі
6–3, 6–2

Жінки. Парний розряд

[ред. | ред. код]
Марія Хосе Мартінес Санчес (2001, 2008–09) єдина тенісиска, яка тричі ставала чемпіонкою в парному розряді в Акапулько.
Нурія Льягостера Вівес (2008–09) ділить із Мартінес Санчес рекорд за виграшами поспіль (два).
Рік Чепріонки Фіналістки Рахунок
2001 Іспанія Марія Хосе Мартінес Санчес
Іспанія Анабель Медіна Ґарріґес
Іспанія Вірхінія Руано Паскуаль
Аргентина Паола Суарес
6–4, 6–7(5–7), 7–5
2002 Іспанія Вірхінія Руано Паскуаль
Аргентина Паола Суарес
Словенія Тіна Крижан
Словенія Катарина Среботнік
7–5, 6–1
2003 Франція Емілі Луа
Швеція Оса Свенссон
Угорщина Петра Мандула
Австрія Патріція Вартуш
6–3, 6–1
[[2004 Австралія Лайза Макші
Венесуела Мілагрос Секера
Чехія Ольга Благотова
Чехія Габріела Навратілова
2–6, 7–6(7–5), 6–4
2005 Росія Аліна Жидкова
Україна Тетяна Перебийніс
Іспанія Роза Марія Андрес Родрігес
Іспанія Кончіта Мартінес Гранадос
7–5, 6–3
2006 Німеччина Анна-Лена Гренефельд
США Меган Шонессі
Японія Асагое Сінобу
Франція Емілі Луа
6–1, 6–3
2007 Іспанія Лурдес Домінгес Ліно
Іспанія Арантча Парра Сантонха
Франція Емілі Луа
Австралія Ніколь Пратт
6–3, 6–3
2008 Іспанія Нурія Льягостера Вівес
Іспанія Марія Хосе Мартінес Санчес (2)
Чехія Івета Бенешова
Чехія Петра Цетковська
6–2, 6–4
2009 Іспанія Нурія Льягостера Вівес (2)
Іспанія Марія Хосе Мартінес Санчес (3)
Іспанія Лурдес Домінгес Ліно
Іспанія Арантча Парра Сантонха
6–4, 6–2
2010 Словенія Полона Герцог
Чехія Барбора Заглавова-Стрицова
Італія Сара Еррані
Італія Роберта Вінчі
2–6, 6–1, [10–2]
2011 Україна Марія Коритцева
Румунія Іоана Ралука Олару
Іспанія Лурдес Домінгес Ліно
Іспанія Арантча Парра Сантонха
3–6, 6–1, [10–4]
2012 Італія Сара Еррані
Італія Роберта Вінчі
Іспанія Лурдес Домінгес Ліно
Іспанія Арантча Парра Сантонха
6–2, 6–1
2013 Іспанія Лурдес Домінгес Ліно (2)
Іспанія Арантча Парра Сантонха (2)
Колумбія Каталіна Кастаньо
Колумбія Маріана Дуке Маріньйо
6–4, 7–6(7–1)
2014 Франція Крістіна Младенович
Казахстан Галина Воскобоєва
Чехія Петра Цетковська
Чехія Івета Мельцер
6–3, 2–6, [10–5]
2015 Іспанія Лара Арруабаррена
Іспанія Марія Тереса Торро Флор
Чехія Андреа Главачкова
Чехія Луціє Градецька
7–6(7–2), 5–7, [13–11]
2016 Іспанія Анабель Медіна Ґарріґес (2)
Іспанія Арантча Парра Сантонха (3)
Нідерланди Кікі Бертенс
Швеція Юганна Ларссон
6–0, 6–4
2017 Хорватія Дарія Юрак
Австралія Анастасія Родіонова
Колумбія Маріана Дуке Маріньйо
Парагвай Вероніка Сепеде Ройг
6–3, 6–2
2018 Німеччина Татьяна Марія
Велика Британія Гезер Вотсон
США Кейтлін Крістіан
США Сабріна Сантамарія
7–5, 2–6, [10–2]
2019 Білорусь Вікторія Азаренко
КНР Чжен Сайсай
США Дезіре Кравчик
Мексика Джуліана Олмос
6–1, 6–2
2020 США Дезіре Кравчик
Мексика Джуліана Олмос
Україна Катерина Бондаренко
Канада Шерон Фічман
6–3, 7–6(7–5)

Посилання

[ред. | ред. код]