CVV2 — Вікіпедія

CVV2 (англ. Card Verification Value 2) — тризначний код перевірки дійсності картки платіжної системи Visa.^[1] Інші платіжні системи мають схожі технології, наприклад, аналогічний код для карток MasterCard носить назву Card Validation Code 2 (CVC2). Наноситься на смузі для підпису держателя після номера картки або після останніх 4 цифр номера картки способом індент-друку. Використовується як захисний елемент при проведенні транзакцій в середовищі CNP (card not present). Наприклад — e-commerce (в інтернеті), MO/TO (Mail order/Telephone order — замовлення поштою чи телефоном).^[2]

Номер CVV2 не слід плутати c пін-кодом і зі стандартним номером картки, що наносяться тисненням чи індент-друком. Стандартний номер картки перевіряється на правильність окремим алгоритмом, який називається алгоритм Луна. Цифра 2 у назві коду означає, що є і «перший» захисний код, який використовується для верифікації транзакцій з фізичним використанням картки. CVV/CVC-код записується на магнітну смугу. Навіть у випадку, якщо CVV2-код на картці не вказується (картки Visa Electron з «замаскованим» номером, нанесеним на картку не повністю, наприклад, тільки останні 4 цифри), він все одно створюється при випуску картки.

Наявність CVV2-коду на картці не є ні необхідною, ні достатньою умовою для здійснення платежів в інтернеті. Запит CVV2 з одного боку — це право, а не обов'язок продавця (тому це не є необхідним). З іншого боку, цей вид транзакцій може бути заборонений для конкретного виду карток банком-емітентом (тому не є достатнім).^[3][4]

• Механізм CVV2 не може захистити від фішингу, коли введений в оману власник картки, серед інших її параметрів, вводить CVV2-номер^[5]
• Оскільки код CVV2 не може зберігатися продавцем протягом навіть короткого часу (після того як авторизація за використанням CVV2 завершена — такі вимоги стандарту PCI DSS), то продавці, які повинні регулярно списувати гроші з картки за яку-небудь послугу, не можуть використовувати CVV2 для наступних операцій. До числа таких продавців відносяться багато популярних інтернет-служб, таких як iTunes Store, PayPal, PlayStation Network, Steam.
• Якщо банк-емітент вимагає CVV2 для авторизації всіх інтернет-транзакцій, то він тим самим не дозволяє використовувати свої картки для оплати зазначених служб. Такого недоліку, як правило, позбавлені віртуальні картки. Ризик, пов'язаний з необов'язковістю перевірки CVV2, компенсується в цьому випадку можливістю обмежити доступний ліміт віртуальної картки невеликою сумою.

Для того, щоб підтвердити автентичність пред'явника даних картки в мережі, в даний час розглядаються інші можливості, насамперед пов'язані з отриманням якогось коду або запиту іншим способом, заздалегідь узгодженим законним держателем картки і банком. Наприклад, використання одноразового паролю, отриманого в банкоматі або за допомогою SMS, підтвердження транзакції в системі інтернет-банкінгу банку-емітента картки або на окремому захищеному сайті. Даний комплекс заходів носить назву (в залежності від платіжної системи) 3-D Secure, MasterCard Security Code, Verified by Visa.^[6]

Інші аналогічні терміни:

• Card security code (CSC),
• Card Data Verification (CVD),
• Card Verification Value (CVV, CVV1, CVV2),
• Card Verification Value Code (CVVC),
• Card Verification Code (CVC, CVC1, CVC2),
• Verification Code (V-Code, V Code),
• Card Verification Code (CCV).