Fokker-Leimberger — Вікіпедія
Fokker-Leimberger | |
---|---|
Тип | Багатоствольний кулемет |
Походження | Німецька імперія |
Історія використання | |
На озброєнні | Лише випробування |
Історія виробництва | |
Розробник | А.Г.Г. Фоккер та Лембергер |
Розроблено | 1916 |
Характеристики | |
Набій | 8x57 мм IS |
Калібр | 7,92 мм |
Стволи | 12 |
Дія | важільна з зовнішнім приводом |
Темп вогню | 7200 пострілів за хвилину (заявлена) |
Система живлення | Стрічкове |
Приціл | Відкритий |
Fokker-Leimberger у Вікісховищі |
Fokker-Leimberger — 12-ствольна роторний кулемет гвинтівкового калібру з зовнішнім джерелом живлення розроблена в Німеччині під час Першої світової війни. Принцип дії гармати Fokker-Leimberger відрізняється від гармат схеми Гатлінга тому, що мала роторний роздільний казенник[1], який також відомий як "лускунчик".[2]
Фоккер стверджували, що темп стрільби складає більше 7200 постр/хв, хоча це може бути перебільшенням[2][1]. Осічки під час війни були через не високу якість німецьких боєприпасів часів війни,[1] хоча з подібним типом затворів виникали проблеми і під час британських експериментів в 1950-х роках[2]. Фоккер продовжив експерименти над цим типом затвора у повоєнний час коли переїхав до США. Інший прототип Фоккер в музеї США свідчить про хибну лінію розробки.[3]
Конструкція Fokker-Leimberger мала роторний роздільний казенник, відомий під назвою "лускунчик". У цій конструкції тимчасова комора утворюється поєднанням двох дотичних порожнин, які утворюються зірочками, що обертаються проти годинникової стрілки.[2] Простота конструкції приваблювала тим, що не використовувала деталей які мали зворотній рух, як, наприклад, затвори в іншій автоматичній зброї. Ігноруючи різні матеріальні напруги, теоретично максимальна швидкострільність обмежена лише часом, який потрібен на спалення заряду пороху в кожному набої (хоча, на практиці, нагрів стволу є набагато серйознішою проблемою).[1] Ентоні Вільямс так прокоментував цю конструкцію: "Фоккер стверджував, що темп стрільби складає 7200 пострілів за хвилину, але знаючи Фоккера, можна припустити, що це твердження дещо перевищено. Звісно, виникали проблеми з розривом гільз між двох циліндрів."[2] Інший "Кулемет Фоккера з роторним роздільним затвором, ca. 1930" був переданий Волом Форгетті до військової скарбниці Кентуккі в 1977; згідно музейним записам він "є не вдалим, через не можливість замикання затворних циліндрів".[3][4] З подібним типом затворів для авіаційних гармат експериментували британці в 1950-х роках, але покинули розробки.[5] Подібний тип затворів успішно використовували лише у зброї з низьким тиском, наприклад, в гранатометі Mk 18 Mod 0.[2]
В кулеметі Fokker-Leimberger використано ударний принцип запалення, ударники змонтовано в механізмі планшайба-стрижні. Екстрактор був відсутній; порожні гільзи залишалися в стрічці. Для досягнення максимальної швидкості стрільби кулемет необхідно було повернути до натискання спускового механізму. Конструкція була схожа на схему Гатлінга, для охолодження багатоствольної системи використовувалося повітря до наступного пострілу.[1]
Прототип кулемета Fokker-Leimberger було розроблено для участі в програмі Idflieg (Імперська інспекція авіації), яка направила циркуляр німецьким виробникам зброї 16 серпня 1916. У документі було вказано на потребу у легкій швидкострільній зброї для німецької авіації. Крім того було зазначено, що для автоматичної стрільби потрібне було зовнішнє джерело живлення, від двигуна літака або від електричного джерела. На циркуляр відгукнулися різні німецькі компанії. Були представлені пропозиції від Фоккера, Сіменса, Autogen та Szakats-Gotha. Жоден прототип не увійшов в серію до кінця війни, хоча прототип Сіменса використовували на Західному фронті і отримали з його допомогою одну перемогу.[1]
Як і в інших своїх розробка, які пов'язані з кулеметами, Фоккер співпрацював з Генріхом Люббе та іншим інженером Лембергером. Спочатку вони розробили звичайну переробку кулемета Максима (його широко використовували у Німеччині під назвою MG 08), який працював за допомогою важеля від двигуна. Їхній, більш амбіційний проект, використовував неперевірений роздільний затвор з 12-стволами[1]. Ідея такого затвора була не новою. Подібний затвор було запатентовано в США в 1861 (USPTO #32,316)[2]. (Інші патенти США початку 1920-х свідчать про відновлення експериментів в США з подібними конструкціями.[6][7])
Не збереглося жодних письмових свідчень про балістичну продуктивність, окрім тверджень про темп стрільби в 7200 пострілів за хвилину[1]. Проте, зафіксовано проблеми з боєприпасами, про "занадто часті випадки розриву зброї". Після війни прототип Fokker-Leimberger було визнано власністю А. Г. Г. Фоккера, який забрав його з собою емігруючи до США в 1922[1]. У записі про пожертву екземпляра Історичному товариству Кентуккі, зазначено, що всі інші екземпляри знищено.[3]
- Центрифужна зброя (розглядалася як авіаційне озброєння часів Першої світової війни в США)
- Синхронізатор Фоккера
- M134 Minigun
- XM214 Microgun
- ↑ а б в г д е ж и к Weyl, "Motor Guns-A flashback to 1914-18" [Архівовано 3 листопада 2011 у Wayback Machine.] Flight, 8 March 1957, pages 313-314
- ↑ а б в г д е ж Anthony G Williams (8 November 2005), SPLIT BREECH GUNS: THE NUTCRACKER AND THE 40MM MK 18 [Архівовано 14 червня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в "Fokker Split Breech Rotary Machine Gun, ca. 1930" (PDF). lrc.ky.gov / Kentucky Historical Society. Архів оригіналу (PDF) за 17 березня 2010. Процитовано 30 жовтня 2018.
"This test model of a rotary machine gun built for Dutch designer Anthony Fokker proved unsuccessful because of its inability to seal breech cylinders. Although an incomplete specimen, it is the only known extant example of the Fokker Split Breech Rotary Machine Gun. [...] Due to the unsatisfactory test results of this prototype, the project was abandoned. Other prototypes were destroyed. Donated by Val Forgett, 1977.08.01
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 24 липня 2013.
{{cite web}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|df=
(довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Anthony G. Williams; Emmanuel Gustin (2005). Flying Guns of the Modern Era. Crowood. с. 55. ISBN 978-1-86126-655-2.
- ↑ Патент US1328230 на «Machine-gun» [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.] - Google Patents
- ↑ Патент US1399119 на «Machine-gun» [Архівовано 27 грудня 2016 у Wayback Machine.] - Google Patents
Це незавершена стаття з авіації. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |