Лускаті — Вікіпедія

Лускаті Період існування: 199–0 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N рання юра — наш час
Boiga irregularis та Anolis carolinensis
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Плазуни (Reptilia)
Надряд:	Лепідозаври (Lepidosauria)
Ряд:	Лускаті (Squamata) Oppel, 1811
Підгрупи
Dibamidae Gekkota Lacertoidea Scincomorpha Toxicofera Anguimorpha Iguania Ophidia
поширення лускатих рептилій
Вікісховище: Squamata

Лускаті (Squamata) — найбільший ряд завропсидів (та колишніх плазунів), що включає ящірок, змій та двуходок. Представники ряду відомі своєю шкірою, яка вкрита лусками або щитками, які утворюють специфічний малюнок — фолідоз. Вони також мають рухомі квадратні кістки, що надає їм можливість пересувати верхню щелепу щодо черепа. Це особливо помітно у змій, які можуть повністю відчепляти свої щелепи, щоб заковтнути порівняно велику здобич. Чоловічі особи ряду лускатих — єдині хребетні тварини, що мають хеміпеніс. Це також єдина група плазунів, де можна знайти як живородні, так і яйцеживородні та яйцекладні види.

Це найчисленніша група плазунів. Налічує понад 6 тис. видів. Різноманітні за розмірами і зовнішнім виглядом. Включає ящірок, змій, ігуан, веретінниць. Тіло вкрите роговими лусками.

Дібамові — родина лускатих, що характеризується подовженим циліндричним тілом і відсутністю кінцівок. Родина містить два роди. Dibamus проживає від Південно-Східній Азії до заходу Нової Гвінеї, а монотипний Anelytropsis мешкає в Мексиці. Останні філогенетичні аналізи відносять дибамових як сестринську кладу для всіх інших лускатих.

Геконоподібні — малі, переважно хижі істоти, які мають широке розповсюдження, трапляються на всіх континентах, крім Антарктиди. Живуть у теплому кліматі.

Кримський гекон. Зустрічається у Криму. Веде нічний спосіб життя. Живиться безхребетними (комахами, молюсками). Здатен лазити по скелях, вертикальних поверхнях, по деревах, бо на пальцях є особливі пристосування — пластинки з поперечними рядами щіточок з мікроскопічних волосків.

Сцинкоподібні (Scincoidea) — група, що налічує 4 сучасні родини. Викопні рештки сягають юри, ≈ 170 Ma. Усі сцинки мають дуже конусоподібні голови з великими симетричними щитоподібними лусочками. Їх луска гладка, блискуча та кругла по всьому тілу. Тіла мають циліндричну форму. Під лусками є остеодерми. Лапи малі, з 5 пальцями. Існує ≈ 1275 видів сцинків. В основному їх можна знайти в Південно-Східній Азії, пустелях Австралії та помірних регіонах Північної Америки.

Ящірок відомо до 4 тисяч видів. У більшості представників добре виражені кінцівки. Іноді вони відсутні (жовтопуз, веретільниця). У безногих ящірок зберігається рухомість повік, чим вони відрізняються від змій. Шкірні залози є тільки на стегнах. Є тім'яне око. Добре розвинений зір, іноді розрізняють кольори. Представлене середнє вухо. Здатні до автотомії (відкидають хвіст, який звивається ще деякий час).

До представників належать ящірка прудка, ящірка зелена, ящірка живородна, ящурка піщана.

Ящірка прудка. Поширена у степовій зоні. Зустрічається в лісах, садах, степах і горах. Розміри — 15-20 см. Добре виражене захисне забарвлення — буре або зелено-буре. Воно залежить від середовища існування. Линяння за літо відбувається 4-5 разів. Верхні шари шкіри сходять великими шматками. Перетинки між пальцями відсутні. На пальцях є кігті. Плечова і стегнова кістки розташовані паралельно поверхні субстрату. Живляться комахами, молюсками, павуками, червами. Ящірки живуть парами в норах, де потім зимують.

Розвиток прямий. Самка відкладає яйця (від 6 до 16) на суходолі та зариває їх у ямку або нірку. Яйця вкриті м'якою шкірястою волокнистою оболонкою, яка захищає їх від висихання. Білкова оболонка розвинена слабо, жовтка — багато. Через 50-60 днів народжується молода ящірка.

Амфісбени — поширені в Південній Америці, півдні Північної Америки, в Африці, південно-західній Азії, на Іберійському півострові.

Підряд веретінницевиді (Anguimorpha) містить 8 сучасних родин: веретінницеві, Anniellidae, Diploglossidae, ксенозаври, Helodermatidae, варанові, безвухі варани, шинізаврові.

Варан комодський. Найбільша ящірка. Розміри — до 3,6 м. Живе на островах Малайзії. Описаний вперше 1912 року. Живиться м'ясом диких свиней і оленів. Вбиває їх ударами хвоста. Занесений до Міжнародної Червоної книги.

Ігуаноподібні (Iguania) — клада плазунів, до якої входять ігуани, хамелеони, агаміди та ящірки Нового Світу, такі як аноли та фриносоматиди. Більшість ігуаній є деревними, але є кілька наземних. Зазвичай вони мають примітивні м'ясисті, нечіпкі язики, хоча у хамелеонів язик сильно змінений. Група має скам’янілості, які сягають ранньої юри. Тепер вони розпорошені, зустрічаючись на Мадагаскарі, Фіджі, Тонга і в Західній півкулі.

Родина Хамелеони включає близько 90 видів. Живуть на деревах. Більшість видів зустрічається на Мадагаскарі та в Африці, в Індії, на Цейлоні, Малій і Передній Азії. Один вид живе в Південній Іспанії. Живляться безхребетними, переважно комахами. Рухаються тварини повільно. Полюють, підкрадаючись до здобичі. Тіло сплющене з боків. Мають цупкі пальці (у вигляді двох протилежних груп) і хвіст, можуть ними охоплювати гілки. Очі великі, оточені кільчастими повіками, вкритими лусками. Праве та ліве око рухаються незалежно. Язик може викидатися майже на довжину тулуба. Хамелеони здатні змінювати забарвлення залежно від змін навколишнього середовища. Відбувається це завдяки перерозподілу пігментів шкіри.

Відомо понад 2,7 тис. видів змій. Змії повзають, бо не мають кінцівок. Грудина відсутня. Ребра з черевного боку закінчуються вільно. Хребет містить 140—435 хребців і не поділений на відділи. Майже кожний хребець несе пару ребер. Грудна клітка відсутня (це сприяє ковтанню великої здобичі). У більшості видів одна з двох легенів редукована. Майже у всіх змій відсутні пояси кінцівок. Тільки в деяких змій зберігся рудимент таза. У змій права і ліва половини нижньої щелепи з'єднані рухомо. Живляться різними хребетними тваринами.

Повіки зростаються, утворюють захисну плівку. Деякі змії здатні сприймати інфрачервоні промені, тобто реагують на теплове випромінювання тварин. Такі органи розташовано на голові. Полюють переважно вночі. Предметів торкаються за допомогою язика. Запах і смак предметів, до яких торкнулися язиком, переноситься до особливого органа чуття, який розташований у верхній частині ротової порожнини. Орган слуху не має барабанної перетинки та зовнішнього отвору. Відсутній сечовий міхур. Під час линяння змія виповзає зі своєї старої шкіри, яка зберігається майже неушкодженою.

В отруйних змій на верхній щелепі передні зуби мають рівчаки або борозни, по яких збігає отрута. У стані спокою отруйні зуби підгинаються до піднебіння, під час активного нападу — випинаються вперед. Отруту виробляють видозмінені слинні залози. Змії паралізують або вбивають здобич, а потім ковтають її.

Глотка, стравохід і шлунок здатні дуже розтягуватись. Відомо близько 450 видів отруйних для людини змій. Найбільшою за розмірами тіла змією є королівська кобра, що зустрічається в Південно-Східній Азії.

Неотруйні змії (пітони, вуж, полози) ковтають здобич живою. Можуть задушити силою своїх м'язів, а потім ковтати. Неотруйних змій більше. Найбільші за розмірами змії неотруйні — анаконда та сітчастий пітон. Анаконда живе на берегах водойм Південної Америки, а сітчастий пітон — у Південній Азії. Розміри анаконди — до 11 м, сітчастого пітона — до 12 м.

В Україні живе два види отруйних змій — звичайна і степова гадюки, з неотруйних — 8 — водяний та звичайний вужі, мідянка, леопардовий, чотирисмугий, лісовий та жовточеревий полози. Укус гадюк рідко буває смертельним для людини. Вужі живуть біля водойм, полози — у посушливих місцях. Вужі живляться жабами, рибою. Більшість із них має на голові характерні жовті плями.

До представників належать вуж звичайний, вуж водяний, гадюка звичайна, гадюка степова, королівська кобра, сітчастий пітон, анаконда, полози, мідянка та ін.

• 5 отруйних змій України [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] (укр.)