Водяні горіхи звичайні — Вікіпедія

? Водяні горіхи звичайні
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae) Відділ: Вищі рослини (Streptophyta) Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta) Клас: Евдикоти Підклас: Розиди (Rosids) Порядок: Миртоцвіті (Myrtales) Родина: Плакунові (Lythraacceae) Підродина: Trapoideae Рід: Trapa Вид: Водяні горіхи звичайні
Біноміальна назва
Trapa natans L., 1753
Посилання
Вікісховище: Category:Trapa natans Віківиди: Trapa natans EOL: 582969 IPNI: 614405-1 ITIS: 27170 МСОП: 164153 NCBI: 22666

Водяні горіхи звичайні^[1] (Trapa natans L.) — рослина родини плакунових. Реліктовий (третинний) вид. Вид занесений до Червоної книги України. Формація водяного горіху занесена до Зеленої книги України.

Однорічна трав'яниста водяна рослина.

Стебло підводне, довге (40 — 150 см).

Листки (завдовжки 3 — 4 см, завширшки 3 — 4,5 см) плаваючі, широкоромбічні, подібні за формою на листя берези, зі споду вздовж жилок опушені, зібрані у розетку. Ніжки завдовжки 3 — 10 см, циліндричні або з довгасто-еліптичним здуттям біля листової пластинки. Ніжки мають потовщення-здуття з бульбашками повітря, що слугують поплавками. Завдяки їм розетка листя утримується на поверхні води.

Квіти з'являються у пазухах листя у липні-серпні (за іншими даними — в кінці травня^[2]), утримуються під водою. На поверхні з'являються лише вранці або ввечері. Запилення квітів може відбуватися і під водою в закритих квітках.

Під водою на вигнутій квітконіжці утворюється з зав'язі твердий плід — горіх завдовжки 2 і навіть 5 сантиметрів, з чотирма, а у деяких видів з трьома або двома загнутими ріжками, що нагадують якір^[2]. Тому в деяких місцевостях рослину і прозвали: «чортів горіх», «рогатий горіх», «рогульник», «водяний каштан», «водяний горіх»^[2].

Розмножується плодами. Плоди (діаметр 6—10 мм) з твердою оболонкою, чотирирогі (є різновид дворогих). Плодоносить у серпні — вересні. Одна рослина здатна дати 10-15 горішків. Тверда оболонка горішків є перешкодою для поїдання плодів водяними пацюками, качками чи рибою. Аби утримати розетку листя та важкі горіхи, здуття рослини та бульбашки повітря в них збільшуються восени. Перші морози восени припиняють вегетацію, рослини гинуть, горішки падають на дно, а листя та стовбур згнивають.

Горіхи досить важкі, швидко тонуть і не здатні переноситися водою. Колись у перенесенні горішків брали участь великі ссавці — під час водопою вони заходили у воду, а горішки чіплялися до хутра тварин. Наступний водопій на новому місці — і горіхи потрапляли на нове місце. У зв'язку зі значним знищенням великих ссавців людиною під час полювань, цей спосіб розповсюдження рослин зараз не працює.

Коли з квіток починають розвиватися важкі горіхи, у листових ніжок збільшуються повітряні порожнини, які утримують на поверхні води рослину зі звислими до води горіхами. Коли до осені горіхи дозрівають, «канатик» від «якоря» не в змозі утримати при хвилях рослину — горіх зривається зі свого якоря і пливе по воді. Пізно восени листя і стебло рослини згнивають, а горіхи падають на дно, проникаючи в нього своїми ріжками. Весною горіх починає проростати, але не так, як насіння всіх рослин. У рослини виростає спочатку не корінь, а довга, як канат, сім'ядоля; і з неї розвивається стебло, а потім корінь. І корінь спочатку піднімається вгору, а потім опускається вниз, роблячи дугу. Довгий час утримує зачеплений за дно плід-якір цілу рослину, яка виросла з нього, котру і течія води не в силах відірвати і понести.^[2]

Горішки у воді зберігають здатність до проростання впродовж 40 років. Навесні проростання відбувається не у всіх, а лише у частини плодів, що є природним механізмом збереження виду.

В Україні нині зустрічається лише в деяких заплавних водоймах долини Прип'яті та Дніпра, а також гирла Дунаю.^[3]
Любить неглибокі озера та річкові заводі з повільною течією. Вид поширений у Середземному морі, на Кавказі, в Центральній та Східній Європі, на півночі Казахстану, південній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Західній Азії.

У Росії горіх також має назву «чилім»^[2]. У Краснодарському краї продавали чилім на ринках цілими мішками і возами. У Горьківській області на річці Алатир чиліма дуже багато^[2].

Близько Мурома, біля Оки, є ціле озеро, назване «Горіховим», заросле чилімом, з якого протягом літа збирали до 150 тонн водяних горіхів^[2].

Новим ареалом водяного горіху стали прісноводні водойми Східної Америки та Австралії. До Східної Америки водяний горіх завезли випадково, де він добре прижився. За висновками науковців, водяний горіх колись був і в Америці, але потім (під час останнього льодовикового періоду) зник.

У посушливій Австралії водяний горіх став екологічною катастрофою. Теплі водойми та відсутність природних ворогів сприяли швидкому розповсюдженню горіха і той вкриває усю поверхню прісноводних водойм.

Водяний горіх вирощують на острові Шрі Ланка, в Японії, Китаї і на півдні Африки, до гирла річки Замбезі^[2]. У Китаї та Індії рослину вирощують на болотах^[2].

Назва озера Ньяса (Південно-Східна Африка) означає: «житло водяного каштана»^[2].

Прісноводні непроточні або малопроточні водойми, заводі річок, на глибині до 4,5 м (хоча типова довжина стебла 2 — 2,5 м). Нерідко є домінантом угруповань водяної рослинності. Є індикатором евтрофних слабопроточних водойм^[4].

Трапляється спорадично. Популяції численні. Причини зміни чисельності: меліоративні роботи, пересихання чи засолення водойм, забруднення водойм, знищення рослин під час збору плодів. У водосховищах дніпровського каскаду відбувається значний розвиток заростей цього виду^[4].

Охороняється в природних заповідниках та заказниках. Необхідно створити нові заказники (зокрема, на Поліссі), контролювати стан популяцій.

Якщо вам, читачу, вдасться знайти водяний горіх, не виривайте його, не з'їдайте усі горіхи, а киньте їх (горіхи) в інші водойми недалеко від берега, на глибину не більше 0,7 — 1 метра.

Водяний горіх — одна з бажаних рослин для декоративних ставків та штучних озер. Горіхи або кидають на дно, або садять в невеликі горщики з мулом. Горщики ставлять на дно на відстані 5-15 см від поверхні на бік, що добре прогрівається сонцем. Коли температура води досягне позначки 25-27 градусів за Цельсієм, горішки проростуть. Тепер їх переносять на глибину 80-150 см. Не слід боятися перенесень, бо рослина не має коренів і добре переносить зміну місця розташування. Для додатковою фіксації рослин на необхідному місці до стовбура можна прилагодити камінь — котву (якір). Рослина добре підходить для мілких прісних водойм, але не у всіх дає горішки.

Розламавши тверду шкаралупу горіха, всередині знаходять велике біле ядро. Водяний горіх дуже смачний і поживний: у ньому міститься до 3 відсотків жиру, 24 відсотка білка і 55 відсотків крохмалю. Його їдять сирим, звареним у солоній воді або запеченим у жарі, як картоплю.^[2]

Горіх розмелюють на крупу та борошно.

Козаки споживали його в їжу. У згадках мандрівників описують спосіб заготівлі горіхів, що знаходяться на річковому дні. Закидалася у воду повстина і горіхи чіплялися до неї.^[5]

• У багатьох місцях, де тепер не росте ця рослина, знаходять її горіхи в шарах торфу^[2]. Горіх цієї рослини в давнину, ще в епоху пальових будівель, був одним з головних джерел харчування^[2].
• У болоті біля озера Ванаявезі (Фінляндія) археологи розкопали велику кількість розколотих горіхів «чиліма», змішаних з деревним вугіллям. У Латвії був знайдений шар шкаралупи горіхів і дерев'яні калатала з ріжками горіха, що вп'ялися в них. Археологічні дослідження в Південній Німеччині показують, що для доісторичних мешканців цієї території водяний горіх був одним з головних харчових продуктів. Ці знахідки відносять до кам'яної доби^[2].
• Водяний горіх використовувався в релігійних церемоніях в Китаї часів династії Чжоу (1046 до н. е. － 256 до н. е.).
• До початку ХХ ст. водяний горіх був звичайним харчовим товаром на ринках по всій Європі. Особливо в Італії, де його продавали смаженим, як сьогодні солодкі каштани.

В Індії, зокрема в Кашмірі, до 40 000 чоловік протягом 5 місяців на рік харчуються водяними горіхами. У неврожайні роки під час голоду горіхи рятували життя не одній тисячі індусів. Їх вживають і як ліки при дизентерії.^[2]

Густі зарості водяного горіха надають озерам вигляд зелених луків.

Індуси з особливих човників збирають горіхи, які вони називають «сингара». Люди, що не мають човників, стоять по груди у воді і кладуть горіхи в кошики, що плавають поряд. Ділянки водойм з горіхом здають в оренду за особливу плату за право збирання горіхів. Водні «поля» горіхів відгороджені плавучими стовбурами бамбука^[2].

В Індії сіють насіння рослини ногами, стоячи у воді. Садять молоді кореневища рослини теж ногами: захоплюючи шматок кореневища між великим і другим пальцем ноги, втоптують їх у мул^[2].

У Бенаресі з водяних горіхів роблять «священні» намиста^[2].

Індуси їдять горіхи із сіллю і перцем, варять юшку і печуть з них хліб. Горіхи або розмелюють на борошно на ручному млині, або кладуть на ніч у воду і на ранок розминають як тісто. За смаком хліб з горіха схожий на пшеничний^[2].

Щороку від коренів водяного горіха виростають нові пагони. Водяні горіхи без води втрачають схожість, тому при садінні в інших водоймах їх слід переносити в банці з водою^[2].

В Індії зібрані восени горіхи, призначені для посіву навесні, закопують на зиму в землю^[2].

• Плакунові
• Стрілиця звичайна

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Trapa natans

• Водяний горіх — новий вид харчової сировини / К. С. Федосова ; Одес. нац. акад. харч. технологій. — Одеса: Поліграф: Шляхи, 2008. — 151 с. : іл., табл. ; 21 см. — Бібліогр.: с. 138—151 (205 назв). — 500 пр. — ISBN 978-966-8788-81-9
• Флора УРСР, 1955.
• Дубина Д. В., 1982.
• Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В. В., 1983.
• Зеленая книга Украинской ССР, 1987.
• Определитель высших растений Украины, 1987.

• Водяний горіх плаваючий в Червоній книзі України [Архівовано 24 квітня 2014 у Wayback Machine.]