Індустріальний туризм — Вікіпедія

Індустріальний туризм — це туризм, в якому бажаний напрямок включає промислові об'єкти, характерні для певного місця. Концепція не є новою, оскільки включає винні тури у Франції, відвідування сироварень у Нідерландах, тури на винокурню Jack Daniel's у Сполучених Штатах, наприклад, але останнім часом знову викликала інтерес як до об'єктів індустріальної спадщини, так і до сучасної промисловості.

Навіть якщо концепція є суб'єктивною, залежно від уподобань людини, було помічено (через аналізи ринку), що людям подобається бачити та відчувати сучасні або історичні процеси виробництва:

• товари, що мають символічний характер для регіону (від вугілля та енергії в Рурі до бананів і кави в Гватемалі);
• брендові предмети розкоші, такі як автомобілі, годинники та коштовності;
• технологічно вимогливі, інноваційні товари, такі як комп'ютери та літаки;
• вироби ручної роботи, такі як порцеляна та ковальські вироби;
• напої та страви.

Довідник пам'яток^[1] ілюструє цю класифікацію для деяких країн Центральної Східної Європи.

На сприйняття привабливості також впливає здатність міст призначення створювати туристичні пакети, які відображають їхній промисловий імідж та/або ідентичність; відповідно, у випадку з туроператорами, шляхом освоєння індустріальної складової в їх атракційному комплексі в пропонованих пакетах.

В даний час, навіть на зрілих ринках, є відносно небагато туроператорів, які надають пакети індустріального туризму, доповнюючи інші пропозиції та майже завжди пропускаючи спеціалізовані, як було досліджено в аналізі ринку^[2], проведеному одним із туроператорів, що надають такі спеціалізовані послуги. .

Товариство промислової археології (Society for Industrial Archeology) та Асоціація промислової археології (Association for Industrial Archaeology) сприяють збереженню історичних промислових місць.

Найбільш очевидними напрямками індустріального туризму є міста та регіони з міцною промисловою базою. Для них індустріальний туризм є потенційним сектором зростання, який відповідає їхній ідентичності: цей сектор пропонує можливості зміцнити їх самобутність та імідж, зокрема, за рахунок розвитку вже існуючих активів.^[3]

Однак успішних досягнень небагато і переважно в розвинутих країнах (у Західній Європі^[4] — особливо в Німеччині, Великій Британії, Нідерландах; а також у США та Японії), де культура лідерства та співпраці між різними зацікавленими сторонами на рівні управління громадою вже існує. У Центральній Європі (Австрія, Угорщина,^[5] Чехія, Польща), Китаї та Індії також спостерігається позитивна тенденція та деякі значні досягнення.

Крім того, в усьому світі приділяється увага реконвертації економічно зруйнованих монопромислових районів (особливо гірничо-металургійних) через індустріальний туризм: Кривий Ріг, Решица^[6] і Петрошани^[7]).

Вітрові електростанції та інші об'єкти виробництва енергії, включаючи греблі та виведені з експлуатації атомні електростанції, стають все більш популярними місцями для освітніх турів.^[8]

Деякі активісти з охорони навколишнього середовища та охорони природи, такі як письменник Едвард Еббі, використовували термін «Індустріальний туризм» для позначення комерціалізованого туризму в охоронюваних природних зонах, що становить загрозу для їхньої екології.

У своїй книзі «Пустельний Пасьянс» ("Desert Solitaire"^[en])Еббі писав: «Індустріальний туризм є загрозою для національних парків. Але головними жертвами системи є моторизовані туристи. Їх грабують і вони грабують самих себе. Поки вони не виповзуть зі своїх автомобілів, вони не відкриють скарбів національних парків і ніколи не втечуть від стресу та метушні міських приміських комплексів, які вони, ймовірно, сподівалися покинути на деякий час».

У 2023 році Конвенція ООН про біологічне різноманіття (COP15) висвітлила комерційний туризм як загрозу національним паркам.^[9]