Аґванське письмо — Вікіпедія

Аґванська абетка
Вид
Мовикавказько-албанська
ТворецьМесроп Маштоц (гіпотеза)
Період
V — VII ст. н. е.
Походження
ґарґарейське наріччя (за однією з версій)
  • Аґванська абетка
унікод
Ця стаття містить символи МФА та знаки описуваної системи письма. Якщо у Вас не встановлений відповідний шрифт, то замість юнікодівських символів Ви можете побачити знаки питання, квадратики або інші знаки.

Аґванське письмо (або писемність Кавказької Албанії) — писемність ранньосередньовічної держави Кавказька Албанія у Східному Закавказзі на території сучасного Азербайджану і Південного Дагестану. Алфавіт виявлено 1937 року у вірменському рукописі XV століття, дешифрування писемності на основі знайдених пізніше джерел опубліковано 2009 року. Нащадком аґванської мови вчені вважають сучасну удінську мову лезгинської підгрупи нахсько-дагестанських мов[1].

Історичний нарис

[ред. | ред. код]
Вірменський рукопис XV століття, що мав албанську абетку

Єдиною відомою мовою Кавказької Албанії є аґванська, інакше «ґарґарейська»[2].

Корюн, „Житіє Маштоца“, близько 443—450 роки[3]:
«У цей час приїхав до нього якийсь ієрей, алуанець за ім'ям Беніамін. Він (Маштоц) розпитав його, розслідував варварські слова алуанської мови, потім своєю звичайною проникливістю, зісланою з неба, створив письмена (для алуанців) і милістю Христа успішно зважив, розставив і уточнив.»

Вірменський хроніст V століття Корюн, автор „Житія Маштоца“, повідомляє, що аґванський алфавіт був створений (або відновлений) вірменським просвітителем і місіонером Месропом Маштоцем за допомогою єпископа Ананія і перекладача Веніаміна на початку 420-х років[4][5], після християнізації цієї країни. Корюн пише:

Аналогічне повідомлення є у Мовсеса Хоренаці та у пізнішого історика, автора „Історії Албанії“ Мовсеса Каґанкатваці з характеристикою ґарґарської мови[6][7], проте ряд істориків (А. Г. Шанідзе, К. П. Патканов) вважають, що цей фрагмент з останнього джерела запозичено в Хоренаці[8][9].

Твердження про створення Месропом Маштоцем албанського алфавіту не знаходить підтвердження у невірменських першоджерелах[10].

Період розквіту албанської писемності, на думку А. Шанідзе, припадає на V—VII ст., коли кавказькі албанці брали активну участь у політичному та культурному житті регіону. Писемність існувала й після підкорення Кавказької Албанії арабами у VII сторіччі, коли відбувалася поступова ісламізація і денаціоналізація албанців. Відсутність точних даних не дозволяє визначити, до якого періоду албанська писемність використовувалася на практиці. Згідно вірменському історику монгольського періоду Хетуму (кінець XIII — початок XIV століття), за його часів албанська писемність ще застосовувалася. Гірські області Албанії, які були населені народом, що мав спільне з вірменами віросповідання і відстоював свою національну культуру і незалежність, він називає „halojen“, яке схоже з „aluan“ — терміном, що означає у вірмен народ і країну албанців[11]. Згідно Вольфгангу Шульце, хоча „албанське“ царство розпалося незабаром після 705 року, албанський алфавіт, можливо, продовжував використовуватися аж до XII століття[12].

Учасники розшифрування албанського алфавіту Йост Гіпперт і Вольфганг Шульце відзначають, що ґарґарська мова, для якої була створена писемність, не була мовою всіх кавказьких албанців, а тільки певної групи (ґарґарів), грала вирішальну роль в управлінні Кавказькою Албанією, а термін „албанська“ для мови і писемності вважають не зовсім коректним[13].

Походження аґванського письма

[ред. | ред. код]

У ряді дослідників виникли деякі сумніви щодо ролі Маштоца у створенні албанського письма. Вперше ця точка зору була озвучена Іллею Окромчедєловим-Серебряковим 1881 року на V Археологічному з'їзді в Тифлісі.

Камілла Тревер зазначає у виданій 1959 року книзі, що в середні століття з'явилася нова версія книги Корюна, складена на основі витягів з оригіналу й доповнена деякими відомостями з історії Мовсеса Хоренаці. У цій новій редакції, відомої під назвою „Псевдо-Корюн“, відсутні відомості про відновлення Маштоцем албанського алфавіту. Наявність цих відомостей в оригіналі говорить про існування у албанців алфавіту й на початку V століття[14]. Сама Тревер вважає, що Маштоц створив албанську абетку на основі „ґарґарейського наріччя“[15].

1966 року російський сходознавець Анахіт Періханян висловила припущення, що створення аґванської писемності, як до того ж і вірменської, було обумовлено завданням консолідації національних сил проти асиміляції з боку Візантії та Ірану, і відвідування Маштоцем Кавказької Албанії та Грузії, церкви яких були найтіснішим чином пов'язані з вірменською церквою, міг мати політичний сенс. Маштоц, не знав грузинської і аґванської мов, апріорі не міг виступити безпосереднім творцем відповідної писемності без згаданих у Корюна грузина Джалія і албанця Веніаміна, бо процес створення нового алфавіту неможливо звести до «буквотворчості». В цілому наявну у вірменських джерелах версію Періханян оцінює як ймовірну[16]. Стівен Рапп допускає можливість пізнього вставлення фрагмента у книзі Корюна, однак вважає, що є багато підстав уважати, що винахід трьох закавказьких абеток (вірменської, грузинської та аґванської) належать одному регіональному процесу, який курирував Маштоц[17].

Як зазначає російський історик Муртазалі Гаджієв, висловлені сумніви щодо ролі Маштоца дозволили деяким дослідникам зробити висновок, що Маштоц не грав значної ролі у винаході аґванського письма. Це, на думку дослідника, є явним приниженням значення діяльності Маштоца. На думку Гаджієва, біля витоків літератури Кавказької Албанії стояли вірменин Маштоц, що не знав албанської мови, але мав досвід розроблення абеток, і аґванець-священик Беніамін, який був «обдарованим перекладачем» і, вочевидь, знав не тільки аґванську, але і вірменську мови[18].

Згідно Віктору Шнірельману, азербайджанські історики з середини XX століття або повністю замовчують, або зовсім відкидають роль Маштоца у створенні аґванської писемності[19].

Йост Гіпперт, один з дешифрувальників знайденого 1996 року албанського палімпсеста, на основі аналізу букв приходить до висновку, що в основі албанського письма очевидно лежить вірменський алфавіт, що своєю чергою свідчить на користь історичної традиції, що приписує створення аґванської абетки Месропу Маштоцу[20].

Французький сходознавець Jean-Pierre Mahé[en] вважає, що розповідь Корюна не викликає сумнівів і підтверджується фактичним матеріалом аґванської писемності[21], зокрема нещодавно розшифрованим «Синайським палімпсестом»[22].

Спроби дешифрування

[ред. | ред. код]

Перші знахідки

[ред. | ред. код]

1886 року вірменознавець професор Н. Карамянц опублікував статтю, в якій повідомляв про бачений ним у Мюнхені вірменський рукопис з мініатюрами («Роман Олександра»), переписаний 1535 року дияконом Іосафом у монастирі Сурб Григор Лусаворич у Сівасі. У ньому на останній сторінці поруч з іншими записами містилися два рядки, написані невідомим писанням, а на полях біля першого з цих рядків була зроблена позначка вірменською: «письмо аґванське» (gir ałuanic). Карамянц обережно припустив, що згадані два рядки виконані аґванськими буквами (він нарахував їх 21) і повторюють вірменський напис, що починалася зі слів «пом'янути грішного Іосафа диякона». Проте пізніше з'ясувалося, що це «відкриття» було уявним — текст був вірменською криптограмою (тайнопис).

Справжнє відкриття кавказько-албанського письма відбулося 1937 року, коли професор Абуладзе знайшов у вірменському рукопису XV ст. перший список аґванської абетки, що складається з 52 своєрідних букв, під назваю Aluanic girnë, тобто «аґванське письмо». Великий вірменський учений Рачія Ачарян дуже сприятливо сприйняв виявлення кавказько-албанського письма — зокрема, в газеті «Известия» Ачарян писав:

Молодий грузинський вчений Ілля Абуладзе, який знайшов 28 вересня 1937 року серед Ечміадзинських рукописів албанський алфавіт, став гідний вічної слави і пошани.
Оригінальний текст (рос.)
Молодой грузинский ученый Илья Абуладзе, обнаруживший 28 сентября 1937 года среди Эчмиадзинских рукописей албанский алфавит, стал достоин вечной славы и почтения.

Одночасно Ачарян піддав критиці тих вчених, які піддавали сумніву справжність рукопису[23].

Кам'яна капітель V—VI ст.[24] з написом аґванською мовою[25][26], знайдений при розкопках у Мінгечаурі

Абуладзе зробив ще одне важливе повідомлення, що частково підтверджує існування кавказько-албанського письма. Там же, у Матенадарані, їм були знайдені два рукописних списка тексту під заголовком «Про історію святого і божественного єлею, яку написали батьки Сходу аґванським письмом і перевели на вірменську мову».

Рукописи були спрямовані Акакію Шанідзе, який підтвердив їх автентичність, а також зазначив, що відображена в абетці звукова система повинна відповідати звуковій системі сучасної удінської мови — представника лезгинської групи дагестанських мов.

1948 року під час земляних робіт у Мінгечаурі (мала бути затоплена певна площа у зв'язку з будівництвом Мінгячевірської ГЕС) був розкопаний ранньосередньовічний християнський храм VI—VII ст. і знайдений перший зразок достовірно аґванської епіграфіки. Серед цих знахідок виявилася і така (напис на свічнику), яка, мабуть, відтворювала послідовність з десяти букв, аналогічних початковим буквам абетки вже відомого рукопису, й тим самим ще раз підтверджувала автентичність останньої.

Поблизу с. Верхнє Лабко (Левашинський район, Дагестан, Росія) було знайдено ще один напис на кам'яній табличці, яка в точності відтворює аґванську абетку рукописних списків. Більшість сучасних фахівців називають цей артефакт підробкою[27].

1960 року Шанідзе досліджує одне «нечитабельне письмо», що знаходиться в королівської бібліотеки Мюнхена і згадане в довідковому виданні Акопа Анасяна «Вірменська бібліографія V—XVIII ст.». Для дешифрування Шанідзе використовував виданий Карамянцем рукопис 1535 року, а також новознайдену аґванську абетку. Дослідник знаходить безсумнівну подібність деяких букв аґванської абетки і рукописом мюнхенської бібліотеки. Запис виявився вірменською криптограмою. На думку Акопа Анасяна, наявні у вірменських рукописах абетки, звані «албанськими», є видозмінами древніх аґванських букв, які використовувалися вірменізованними албанами для написання вірменських текстів. Іще подібнішими є вони з символами виданими А. Г. Абрамяном в «Історії вірменського письма та писемності». З чого випливає, що вони мають одне походження і є різновидами однієї і тієї ж писемності. Можливо, що, як і грузинські літери, кавказько-албанська абетка з часом зазнала змін і стала відрізнятися від свого прототипу. Але залишається відкритим питання — чи сходять вони до справжніх албанських букв, які є в написах на камені й уламках кераміки, знайдених під час розкопок у Мінгечаурі[28].

Синайський палімпсест

[ред. | ред. код]
Синайський палімпсест

1996 року експедицією АН Грузії на чолі з Зазою Алексідзе в монастирі Св. Катерини на Синаї було виявлено палімпсест, що містить близько 120 сторінок, з аґванським текстом, поверх якого був написаний грузинський текст. Палімпсест був складений на основі 59-буквеної абетки. З попереднім повідомленням про ідентифікацію і дешифрування аґванського тексту Алексідзе виступив на конференції «Етнокультурна спадщина Кавказької Албанії» в Баку в травні 2001 року[29]. Згідно азербайджанському інформагентству, Алексідзе датував аґванський текст періодом IV—V століть. Ця датування, згідно азербайджанській стороні, «корінним чином спростовує прийняті багатьма вченими затвердження вірменських істориків про те, що аґванська писемність була винайдена Месропом Маштоцем у V ст.» [30]. У наведеному тексті виступу сам Алексідзе, однак, говорить, що «найсміливішим висновком було б таке датування нижніх текстів <…> у період між V і VI століттями»[31]. Російський історик Алікбер Алікберов зазначає, що європейські дослідники синайського палімпсеста дають пізнішу дату, а датування IV століттям може мати політичний підтекст, так як «має у своїй основі спроби знайти докази, що спростовують відомості джерел щодо створення початком V століття Месропом Маштоцем трьох алфавітів: вірменського, грузинського і аґванського»[32]. Так, наприклад, Вернер Зайбт датує палімпсест приблизно VIII століттям або декілька пізнішим періодом. 2007 року в журналі Iran and the Caucasus Ґріпперт і Шульце дали попередній опис дешифрування палімпсеста. Відповідно до опису, палімпсест датується VII століттям і є біблійними текстами, аналіз яких показує, що вони переводилися з відповідних вірменських текстів[33]. Окрім того, мова палімпсесту показує наявність, незначною мірою, впливу древньоармянської мови на стару удінську мову[34].

Розшифрування палімпсесту видане 2009 року окремою книгою у двох томах, з історичним нарисом, коротким описом граматики та словниковими матеріалами[35]. Остаточну думку з приводу датування і походження тексту в цьому виданні є стриманішим: так, розглядаючи аргументи на користь того чи іншого датування, автори стверджують, що обидва виявлені кавказько-албанські тексти «мабуть, були написані в проміжку між кінцем VII ст. і X ст., причому є ймовірнішим більш пізнє датування». Стосовно ж джерела для перекладу, то в текстах відзначаються збіги як з вірменською та грузинською, так і з грецькою і сирійською версіями біблійних перекладів. І хоч у кількох місцях структура аґванського тексту може пояснюватися тільки перекладом з вірменської, в цілому всі наведені схожості не дають підстав для однозначних тверджень про мову-джерело — «вони лише доводять, що албанська версія належить до певної традиції, в рамках якої поділяє найбільшу кількість подібностей з вірменською Біблією і меншою мірою зі старими варіантами грузинської, і яка на ранніх етапах спиралася також (або зазнала впливу) на сирійські моделі»[36].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (рос.) Клімов Г. А. Аґванська мова [Архівовано 23 жовтня 2012 у Wayback Machine.] // Мови світу: Кавказькі мови. — Москва, 1999. — С. 459
  2. ↑ (рос.) К. В. Тревер. Нариси з історії та культури Кавказької Албанії. М—Л., 1959:
    Як відомо, у V ст. Месроп Маштоц, створюючи албанський алфавіт, за основу його поклав ґарґарське наріччя албанської мови („створив письмена ґарґарської мови, багатої горловими звуками“). Ця остання обставина дозволяє припустити, що саме ґарґари були найкультурнішим і ведучим албанським плем'ям.
    Оригінальний текст (рос.)
    Как известно, в V в. Месроп Маштоц, создавая албанский алфавит, в основу его положил гаргарское наречие албанского языка („создал письмена гаргарского языка, богатого горловыми звуками“). Это последнее обстоятельство позволяет высказать предположение, что именно гаргары являлись наиболее культурным и ведущим албанским племенем.
  3. ↑ (рос.) Корюн. Житіє Маштоца, 16-17 [Архівовано 12 березня 2020 у Wayback Machine.]
  4. ↑ (рос.) Майсак Т. А. До публікації кавказько-албанських палімпсестів з Синайського монастиря // Вопросы языкознания. — Москва, 2010. — № 6. — С. 89.
  5. ↑ (рос.) М. С. Гаджієв. До інтерпретації відомостей про створення писемності Кавказької Албанії // Albania Caucasica. — Москва : ІВ РАН, 2015. — Т. I. — С. 178.
  6. ↑ (англ.) Peter R. Ackroyd. The Cambridge history of the Bible. — Cambridge University Press, 1963. — Т. 2. — С. 368.:"The third Caucasian people, the Albanians, also received an alphabet from Mesrop, to supply scripture for their Christian church. This church did not survive beyond the conquests of Islam, and all but few traces of the script have been lost, and there are no remains of the version known."
  7. ↑ (англ.) J. Gippert, W. Schulze. Some Remarks on the Caucasian Albanian Palimpsests / Iran and the Caucasus 11 (2007). «Rather, we have to assume that Old Udi corresponds to the language of the ancient Gargars (cf. Movsēs Kałankatuac‘i who tells us that Mesrob Maštoc‘ (362—440) created with the help [of the bishop Ananian and the translator Benjamin] an alphabet for the guttural, harsh, barbarous, and rough language of the Gargarac‘ik‘).»
  8. ↑ (рос.) А. Шанідзе. Нововідкритий алфавіт кавказьких албанців і його значення для науки // Звістки інституту мови, історії та матеріальної культури ім. акад. Н. Я. Марра. — 1938. — С. 2.
  9. ↑ (рос.) К. Патканов. Історія Агван Мойсея Каґанкатваці. — 1861. — С. xi.
  10. ↑ (англ.) Avedis K.Sanjian. The World's Writing Systems. Oxford University Press, 1996- P.356. [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.]

    According to Koriun 1964: 37, 40-41, Mesrop also invented scripts for georgian and Caucasian Albanian, but this claim is not confirmed by non-Armenian sources.

  11. ↑ (рос.) А. Шанідзе. Нововідкритий алфавіт кавказьких албанців і його значення для науки // Звістки інституту мови, історії та матеріальної культури ім. акад. Н. Я. Марра. — 1938. — С. 3-4.

    Судячи за одним місцем в історика монгольської епохи Хетума, що жив наприкінці 13-го і на початку 14-го ст., албанська писемність ще вживалася при ньому. У розділі „Про царство вірмен“ він розповідає, що „племена, які населяють країну вірмен, називаються різними іменами, дивлячись по областям і місцям, де вони знаходяться… Вони мають письмена арамови, а також і інші, котрі називаються halojen“. Для визначення терміну halojen знаходимо у того ж автора інше місце в розділі „Про панування сарацинів“, де він, кажучи про арабів, повідомляє, що вони „після цього (тобто підкорення Ірану) взяли інші міста і села та захопили всю Азію, за винятком Абхазії, що в Грузії, тієї області вірменського царства, яка простонародною мовою називається halojen. Ці дві області стали проти сарацинів і зовсім не захотіли підкоритися їм. Таким чином вони (ці області) виявилися притулком і захищеними місцями для всіх християн, гнаних сарацинами, які примушували їх підкоритися магометанській вірі“. З цього випливає, що область halojen, яка становила за Хетумом частину Вірменії і не підкорилася арабам, мала свою писемність. Треба мати на увазі, що Хетум, описуючи різні царства (індійців, персів, мідян, вірмен, грузинів, халдейців, турків, ассирійців тощо), жодним словом не згадує про Албанію. З іншого боку, його Вірменія включає в себе значну частину Дагестану. Тому треба зробити висновок, що, кажучи про вірменську область halojen зі своєю писемністю, Хетум має на увазі гірські частини Албанії (Карабах? Ширван?), населені народом, що мав єдине з вірменами віросповідання і наполегливо відстоював незалежність і національну культуру. Якщо не помиляємося і простонародне halojen те ж саме, що і літературне aluan, під яким у вірмен розуміються народ і країна албанців, то виходить, що на початку 14-го століття албанці, сповідуючи вірм.-григоріанську віру, ще й мали свою національну писемність. Подальших слідів її існування, на жаль, поки не знаходимо.
  12. ↑ (англ.) The Language of the ‘Caucasian Albanian’ (Aluan) Palimpsest from Mt.Sinai and of the ‘Caucasian Albanian’ inscriptions [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.]

    Although the ‘Albanian’ state started to disintegrate soon after 705, the Aluan script seemed to have been in continuous use until at least the 12th century. For instance, the Kilikean historian Haython (Hethum), a nephew of the Kilikean king Hethum I (1226—1269), reported in 1307: „Literas habent Armenicas, et alias etiam, quae dicuntur Haloën“ (Haythoni Armenii historia orientalis, quae eadem et De Tartaris inscribitur, Coloniae Brand. 1671:9).
  13. ↑ (англ.) Jost Gippert, Wol fgang Schulze. Some Remarks on the Caucasian Albanian Palimpsests // Iran and the Caucasus 11 (2007)
  14. ↑ (рос.) Тревер К. В. Нариси з історії та культури Кавказької Албанії IV ст. до н. е.−VII ст. н. е. — М.−Л. : Видавництво Академії наук СРСР, 1959., глави „Мова і письмо. Школа. Календар“

    Історик вірменської літератури М. Абегян відзначає в цій редакції рукопису складність періодів, вживання незвичайних слів і неправильність мови і цим пояснює появу ще в середні століття нової редакції, складеної з витягів з книги Корюна з приєднанням відомостей (замість Корюнових), витягнутих з „Історії Вірменії“ Мойсея Корейського. Ця редакція відома під назвою „Псевдо-Корюн“. Цією ж другою редакцією і користуються наразі дослідники, тоді як для історії культури Албанії зі старої редакції можна почерпнути найважливіші дані, а саме вказівку на те, що в країні албанів Месроп Маштоц „відновив їх алфавіт“. Відтак, на початку V ст. в Албанії вже був якийсь свій старий алфавіт, який Маштоц „відновив“. Але слова про „відновлення“ алфавіту у „Псевдо-Корюні“ відсутні.
  15. ↑ Тревер К. В. Нариси з історії та культури Кавказької Албанії IV ст. до н. е.−VII ст. н. е. — М.−Л. : Видавництво Академії наук СРСР, 1959., глави „Мова і письмо. Школа. Календар“ і „Албанія у IV—II ст. до н. е.“.
    Як відомо, у V ст. Месроп Маштоц, створюючи албанський алфавіт, за основу його поклав ґарґарське наріччя албанської мови („створив письмена ґарґарської мови, багатої горловими звуками“). Ця остання обставина дозволяє припустити, що саме ґарґари були найкультурнішим і ведучим албанським плем'ям. Якщо саме до них застосовні найменування „албани“ у вузькому розумінні цього слова, тоді питання про час об'єднання їх з Албанії, природно, повинен відпасти.
    Оригінальний текст (рос.)
    Как известно, в V в. Месроп Маштоц, создавая албанский алфавит, в основу его положил гаргарское наречие албанского языка („создал письмена гаргарского языка, богатого горловыми звуками“). Это последнее обстоятельство позволяет высказать предположение, что именно гаргары являлись наиболее культурным и ведущим албанским племенем. Если именно к ним приложимо наименование «албаны» в узком понимании этого слова, тогда вопрос о времени объединения их с албанами, естественно, должен отпасть.
  16. ↑ (рос.) А. Г. Періханян. До питання про походження вірменської писемності // Переднеазіатський збірник II, Москва, 1966
  17. ↑ (англ.) Stephen H. Rapp, Jr. The Georgian Nimrod // The Armenian Apocalyptic Tradition: A Comparative Perspective / Edited by Kevork B. Bardakjian and Sergio La Porta. — BRILL, 2014. — С. 191.: «While certain details of the original fifthcentury tradition may have been altered following the schism between the Armenian and eastern Georgian churches in the early seventh century, there are many reasons to believe that the invention of the three scripts did, in fact, belong to a single regional process in which Mastoc' was involved and that he perhaps supervised»
  18. ↑ (рос.) М. С. Гаджієв. До інтерпретації відомостей про створення писемності Кавказької Албанії // Albania Caucasica. — Москва : ІВ РАН, 2015. — Т. I. — С. 180.
  19. ↑ (рос.) Шнирельман В. Войны Памяти. Стр. 145, 151
  20. ↑ (англ.)(нім.) Special internet edition of the article «The script of the Caucasian Albanians in the light of the Sinai palimpsests» [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] by Jost Gippert (2011) // Original edition in Die Entstehung der kaukasischen Alphabete als kulturhistorisches Phänomen / The Creation of the Caucasian Alphabets as Phenomenon of Cultural History. Referate des Internationalen Symposiums (Wien, 1.-4. Dezember 2005), ed. by Werner Seibt and Johannes Preiser-Kapeller. Vienna: Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften 2011
  21. ↑ (рос.) Ж.-П. Мае. Месроп Маштоц і албанський алфавіт // Albania Caucasica. — Москва : ІВ РАН, 2015. — Т. I. — С. 173.
  22. ↑ (рос.) Ж.-П. Мае. Месроп Маштоц і албанський алфавіт // Albania Caucasica. — Москва : ІВ РАН, 2015. — Т. I. — С. 175.
  23. ↑ (рос.) Заза Алексідзе Виявлена писемність Кавказької Албанії [Архівовано 20 серпня 2009 у Wayback Machine.]
  24. ↑ (рос.) Л. С. Бретаницький, Б. В. Веймарн. Мистецтво Азербайджану IV — XVIII століть / Редактор І. А. Шкірич. — Москва : Искусство, 1976. — С. 32-33.
  25. ↑ (рос.) К. В. Тревер. Нариси з історії та культури Кавказької Албанії (IV ст. до н. е. — VII ст. н. е.), М. — Л., 1959. С. 318.

    Найближчою аналогією цього сюжету є зображення на кам'яній капітелі, виявленої 1948 року на території християнського храму VI—VII ст. у Судагилані, біля Мінгечаура (табл. 28). На одній зі сторін цієї чотирикутної у плані капітелі висічені два павичі зустрічно по боки стилізованого дерева: потовщений донизу стовбур закінчується вгорі трипелюстковою пальметою, що нагадує за своїми контурами квітку. Павичі тут також прикрашені царственими стрічками і наводять на пам'ять подібну композицію (два павича зі стрічками по боки вівтарика) на срібній подовженій чаші Державного історичного музею в Москві, виявленої 1947 р. у селі Бартим Пермської області. Карнизом капітелі тягнеться, огинаючи її з усіх чотирьох сторін, албанський напис.
  26. ↑ АЛБАНИЯ КАВКАЗСКАЯ. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 29 квітня 2013.
  27. ↑ (рос.) Майсак Т. А. До публікації кавказько-албанських палімпсестів з Синайського монастиря // Питання мовознавства. — Москва, 2010. — № 6. — С. 90.
  28. ↑ (рос.) А. Г. Шанідзе. Криптографічний запис в одному вірменському рукописі з мюнхенської колекції. — Єкатеринбург : Общественные науки, 1960 №9. — С. 91-98. Архівовано з джерела 9 серпня 2017. Процитовано 2018-09-16.
  29. ↑ (рос.) Попереднє повідомлення про ідентифікацію і дешифрування албанського тексту, виявленого на Синайській горі. Доповідь на конференції «Етнокультурна спадщина Кавказької Албанії» 21-22 травня 2001 року в Баку (копія,)
  30. ↑ (рос.) Про конференцію «Етнокультурна спадщина Кавказької Албанії» 21-22 травня 2001 року в Баку(копія,)
  31. ↑ (рос.) Заза Алексідзе. Виступ на конференції// Інститут рукописів Академії Наук Грузії (копія,)
  32. ↑ (рос.) А. К. Алікберов. Про іслам, християнство та спадщину Кавказької Албанії. Відгук на конференцію «Державність Кавказької Албанії та її етнокультурна спадщина» (копія,)
  33. ↑ (англ.) Wolfgang Schulze. Towards a History of Udi // International Journal of Diachronic Linguistics. — 2005. — Т. 1: 55—91. — С. 22.:

    To the Old Udi passage quoted above, I have added the corresponding Old Armenian version in order to illustrate that much of the syntax of the Palimpsest texts is borrowed from Armenian during the translation process. Obviously, the biblical texts of the Palimpsest had once been translated from Armenian (and not from Greek or Georgian). This aspect coincides with the fact that the language of the Palimpsest is marked for a number of loans from Old Armenian…

  34. ↑ (англ.) Wolfgang Schulze. Old Udi [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.]
    Оригінальний текст (англ.)
    In addition, the language of the Palimpsest clearly shows that Old Udi had been marked by a (nevertheless modest) impact from Old Armenian, a fact that helps us to better understand the local history of pre-Islamic Azerbaijan.
  35. ↑ (англ.) J. Gippert, W. Schulze, Z. Aleksidze, J.-P. Mahé. The Caucasian Albanian Palimpsests of Mount Sinai[недоступне посилання з Травень 2018]. Brépols, 2009. ISBN 978-2-503-53116-8
  36. ↑ (рос.) Майсак Т. А. К публикации кавказско-албанских палимпсестов из Синайского монастыря // Вопросы языкознания. — М., 2010. — № 6. — С. 95, 97.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • (рос.) Дирингер Д. Алфавит. М. 2004.
  • (рос.) Дьяконов. И. М. Письменность Кавказской Албании. В книге: И. Фридрих. Дешифровка забытых письменностей и языков. М., 1961.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аґванське_письмо&oldid=40432735