Адопціонізм — Вікіпедія

Адопціоні́зм (від лат. adoptio, «усиновлення»; англ. adoptionism) — у христології теорія, згідно з якою Ісус Христос як людина був не справжнім, а усиновленим Сином Божим^[1]. В традиційному християнстві (католицизмі і православ'ї), а також більшості протестантських спільнот вважається єрессю^[1]. Одна з форм монархіанства. Суперечила постановам Халекдонського собору. Відома з ІІ століття. Набула поширення у VIII столітті в окупованій мусульманами Іспанії, завдяки діяльності толедського єпископа Еліпанда та уржельського єпископа Фелікса^[1]. Повторно розвинута в XII столітті у творах П'єра Абеляра, отримавши назву нео-адопціонізму (англ. Neo-Adoptionism)^[1]. Її розглядали деякі теологи після XIV століття — Дунс Скот (1300), Дюран де Сен-Пурсен (1320), Габрієль Васкес (1604), Франциско Суарес (1617)^[1].

• Sollier, Joseph. Adoptionism [Архівовано 15 лютого 2019 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 1. New York: Robert Appleton Company, 1907.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адопціонізм