Бешуйська залізниця — Вікіпедія

Бешуйська залізниця
Бешуйська залізниця
Огляд
Країна	Кримський крайовий уряд, Збройні сили Півдня Росії, СРСР
Розташування	Україна, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район
Статус	Розібрана
Кінцеві станції	Сюйрен — станція Копі
Обслуговування
Рік відкриття	1920-1921
Рік закриття	1950
Технічні дані
Протяжність	20 км

Бешуйська залізниця (крим. Beşüy demiryol) — вузькоколійна залізниця, що існувала на Кримському півострові у 1920—1950 роках. Проходила від вугільних копалень на схилі гори Бешуй (село Шахти/Чаїр, тепер територія Кримського природного заповідника, трохи далі с. Верхоріччя) уздовж річки Кача до станції Сюрень (зараз «Сирень»). Довжина 20 кілометрів. Розібрана в 1950 році.

Залізнична гілка: «Сюрень» — «Пачаджи» — «Коуш» — «Копі»^[1]^[2] (Копальні, с. Шахти)

Історія

Див. також: Бешуйські копальні

Ще в 1919 при уряді Сулькевича біля гори Бешуй розпочали видобуток бурого вугілля та мінералу гагат. Хоча вугілля звідси було невисокої якості, це було єдине в Криму місце, де були його поклади, а в умовах громадянської війни потрібно було зміцнити незалежність економіки півострова. Збільшити обсяг видобутку допомогла залізниця, яку побудували за наказом барона Врангеля в 1920 році. Хоча тоді добудувати залізницю до кінця не встигли, навіть недобудована дільниця колії дозволила налагодити постачання вугілля на флот. У вересні повстанський загін більшовиків підірвав підіймач на копальні, відтоді залізниця втратила значення для війська Врангеля.

Після завершення громадянської війни залізницю добудували більшовики. Під час окупації півострова нацистами у Другу світову залізниця не працювала. Вже після війни на короткий час її функціонування відновилося, а вже у 1949 копальні закрили, і 1950 року залізницю розібрали.