Битва в морі Бісмарка — Вікіпедія

Битва в морі Бісмарка
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Японський транспорт під час повітряної атаки в морі Бісмарка, 3 березня 1943 року
7°15′ пд. ш. 148°15′ сх. д. / 7.25° пд. ш. 148.25° сх. д. / -7.25; 148.25
Дата: 2—4 березня 1943 року Місце: Море Бісмарка, недалеко від Лае Результат: Перемога Союзників
Сторони
США, Австралія	Японська імперія
Командувачі
Еніс Вайтхед Джо Х’юіт	Гун'їті Мікава Масатомі Кімура
Військові сили
39 важких бомбардувальники; 41 середній бомбардувальник; 34 легких бомбардувальники; 54 винищувачі; 10 торпедоносців.	8 есмінців 8 військових транспортів; 100 літаків.
Втрати
2 бомбардувальника; 4 винищувача; 13 осіб вбитими.[1]	8 транспортів потоплено; 5 есмінців потоплено; 20 літаків збито; більше 2890 осіб загинуло.[2]

Битва в морі Бі́смарка (2—4 березня 1943 року) — морська битва, яка відбулася в південно-західній частині Тихого океану у морі Бісмарка під час Другої світової війни. У битві літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії атакували японський морський конвой, який перевозив військових в Лае, Нова Гвінея. Були потоплені всі японські транспорти, загинула значна частина військовослужбовців японської армії.

В грудні 1942 року Генеральним штабом Збройних сил Японії було ухвалено рішення відправити конвой, щоб зміцнити свої позиції в Новій Гвінеї. Згідно плану близько 6 900 японських військовослужбовців повинні були перевести морем з Рабаула безпосередньо в Лае. План був ризикований, тому що авіація Союзників в цьому регіоні була дуже активна. Проте іншого виходу в японців не було, бо інакше військам довелося б пересуватись по дуже складній заболоченій місцевості, через джунглі та гори без доріг. 28 лютого 1943 року конвой, який складався з 8-ми військових транспортів, 8-ми есмінців та близько сотні літаків, вирушив з бухти Сімпсон в Рабаулі.

Повідомлення про морський конвой японців американці перехопили та відправили на розшифрування в Мельбурн та Вашингтон. Після розшифрування Союзники вже знали місце призначення конвою та дату прибуття. Союзники розробили нові методи повітряного нападу на кораблі. Японський конвой був виявлений та супроводжувався військово-повітряними силами Союзників до атак 2-го, 3-го і 4-то березня. Всі вісім транспортів та чотири есмінці супроводу були потоплені. З 6 900 військовослужбовців, які перевозилися конвоєм, лише близько 1 200 дісталися до Лае. Ще 1 200 були врятовані есмінцями та підводними човнами і повернулися в Рабаул. Після цієї поразки японці більше не робили спроб зміцнити свої позиції в Лае. Японська армія була вже не взмозі зупинити наступ Союзників в Новій Гвінеї.

Через шість місяців після нападу японців на Перл-Гарбор в грудні 1941 року, США отримали стратегічну перемогу в битві за Мідвей. Користуючись стратегічною ініціативою Сполучені Штати та їх союзники висадилися в серпні 1942 року на Гуадалканалі в Південних Соломонових островах. Битва за Гуадалканал закінчилася перемогою Союзників та евакуацією японських військ з Гуадалканалу в лютому 1943 року. В той же час американські та австралійські війська зупинили наступ японців на Кокодському тракті в Папуа Новій Гвінеї. Перейшовши у наступ війська Союзників захопили Буна-Гона, знищивши японські війська в цьому районі^[3][4].

Кінцевою метою наступу Союзників в Новій Гвінеї та Соломонових островах було захоплення основної морської бази японців в Рабаулі та створення плацдарму для можливого завоювання Філіппін. Визнаючи загрозу, японці продовжували відправляти сухопутні, морські та повітряні підкріплення в даний регіон для зміни ситуації на свою користь^[5].

Аналізуючи хід битви за Гуадалканал та битви при Буна-Гона в грудні 1942 року, японці зіткнулися з перспективою втрати своїх завоювань в Папуа Новій Гвінеї. Тому, Генеральний штаб Збройних сил Японії вирішив вжити заходів для зміцнення японських позицій в південно-західному тихоокеанському регіоні відправивши 20-ту дивізію генерал-лейтенанта Гейсукі Абе з Кореї на Гуадалканал і 41-у дивізію з Китаю в Рабаул^[6]. Генерал-лейтенант Хітосі Імамура, який командував 8-ю японською армією в Рабаулі, наказав генерал-лейтенанту Гатадзо Адаті з 18-ю японською армією забезпечити охорону Мадангу, Веваку і Глостеру в Новій Гвінеї. 29 грудня Адаті наказав 102-му піхотному полку та іншим підрозділам під командуванням генерал-майора Тору Окабе, командиру 51-ї піхотної дивізії вирушити з Рабаулу до Лае та захопити Вау^[7]. Після прийняття рішення про евакуацію японських військ з Гуадалканалу 4 січня 1943 року^[8] японці перевели свої пріоритеті з Соломонових островів на Нову Гвінею та було ухвалено рішення відправити 20-у і 41-у дивізію до Вевака^[6]

5 січня 1943 року, конвой, який складався з п'яти есмінців та п'яти військових транспортів відплив з Рабаулу до Лае. Літаки ВПС США та Королівських ВПС Австралії напали на конвой, який прикривали японські винищувачі^[9]. Есмінці врятували 739 із 1100 японських військовослужбовців. Проте, попри атаку Союзників, конвою вдалося досягти Лае 7 січня. Пізніше військові підрозділи з цього конвою брали участь в битві при Вау^[10].

Більша частина 20-ї дивізії була висаджена в Веваку з швидкісних морських транспортів до 19 січня 1943 року, а 41-а дивізія до 12 лютого^[11]. Імамура та віце-адмірал Гун'їті Мікава, командуючий 8-м Імператорським флотом Японії розробили план перекидання японських військ з Рабаулу до Лае 3 березня та перекидання решти 20-ї дивізії в Маданг 10 березня^[12]. Цей план був визнаний ризикованим, тому що авіація Союзників була дуже активною в даному регіоні. Штаб 18-ї армії прогнозував втрату чотирьох з десяти транспортів та близько 30 — 40 літаків і заявив про шанси на успіх операції п'ятдесят на п'ятдесят відсотків. З іншого боку суходільний шлях з Мадангу до Лае був надто складний через болотяну місцевість, джунглі, гори та відсутність доріг^[13]. Для захисту конвою було виділено три військово-морські і дві армійські групи винищувачів та тимчасово перекинуті 18 винищувачів з авіаносця Дзуйхо^[14].

Союзники досить швидко почали виявляти ознаки підготовки нового конвою. Японський гідролітак, який зазвичай використовується для протичовнових патрулів, був виявлений 7 лютого 1943 року. Командуючий ВПС Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерал-лейтенант Джордж Кенні наказав збільшити кількість розвідувальних патрулів навколо Рабаулу. 14 лютого були отримані аерофотознімки, які показували 79 суден в порту, в тому числі 45 торгових суден і шість транспортів. Було зрозуміло, що готується новий конвой, але його мета була невідома. 16 лютого шифрувальники в Мельбурні та Вашингтоні закінчили розшифровку та переклад повідомлення, яке розкривало японські наміри направити конвої до Веваку, Мадангу та Лае. Згодом було розшифроване повідомлення японців про конвой до Лае 5 березня. Ще пізніше стала відома дата 12 березня. 22 лютого літак-розвідник повідомив про 59 торгових суден в гавані Рабаулу^[15].

Кенні прочитав повідомлення про конвой в ставці Верховного головнокомандуючого силами Союзників в південно-західному тихоокеанському регіоні генерала Дугласа Макартура 25 лютого. Перспектива додаткових 6900 японських військових в районі Лае порушувала плани Макартура по захопленню даного регіону. Кенні передав кур'єром повідомлення для бригадного генерала Еніса Вайтхеда, заступника командира військово-повітряних сил в Новій Гвінеї^[16]. Еніс Вайтхед командував всіма ВПС в Новій Гвінеї^[17]. В тому числі в його підпорядкування входила оперативна група RAAF, під командуванням Джо Х'юїта^[18].

Кенні повідомив Вайтхеда про можливу дату конвою та попередив про можливий супровід конвою японською авіацією^[16]. Кенні прилетів до Порт-Морсбі 26 лютого, де він зустрівся з Вайтхедом. Два генерала оглянули винищувачі та бомбардувальники та вирішили напасти на конвой японців в протоці Витязя. Кенні повернувся в Брисбен 28 лютого^[19].

Оскільки головні промислові об'єкти Японії були за межами дальності польоту навіть найбільших стратегічних бомбардувальників, що діяли з військово-повітряних баз в Австралії та Новій Гвінеї, головним завданням бомбардувальної авіації в південно-західному тихоокеанському регіоні було бомбардування японських ліній постачання, особливо на морських комунікаціях.^[20] Результати дій авіації Союзників проти японських конвоїв в січні 1943 року були невтішними. При 416 літако-вильотах були потоплено лише два кораблі і пошкоджено три. Необхідна була зміна тактики. Група капітана Білла Гарінга, офіцера RAAF зі штабу Кенні з великим досвідом роботи в повітряних морських операціях, у тому числі і в Європі, рекомендувала, щоб японські конвої піддавалися одночасній атаці з різних висот та напрямків.^[21]

Майор Пол Ган та його люди з депо ремонту 81-ї ескадрильї в Таунсвіллі, Квінсленд модифікували деякі літаки ВПС США Douglas A-20 Havoc. Були додані паливні баки, установлені кулемети на носі літака. В грудні 1942 року теж саме спробували зробити з середнім бомбардувальником В-25, щоб перетворити його на винищувача,^[22][23] але це завдання виявилося складнішим. В результаті ніс літака був важчим, що додавало коливання, викликані стрільбою з кулемета.^[24]

ВПС Союзників виробили нову тактику атаки японських кораблів. Вона полягала в тому, що бомбардувальники підлітали до кораблів противника на малій висоті та піднімалися для атаки лише перед ціллю. Це дозволяло влучати не лише по палубі корабля, але і по його борту.^[25]

В склад п'ятої армії ВПС входили дві групи важких бомбардувальників. В 43-й групі були на озброєнні близько 55 Boeing B-17 Flying Fortress. Більшість з них побувала в жорстких бойових умовах за попередні шість місяців війни і тому мала проблеми із ремонтом літаків. Нещодавно передислокована 90-а група бомбардувальників мала на озброєнні Consolidated B-24 Liberator, але в неї були ті ж проблеми, що і в 43-й групі. Також були дві групи середніх бомбардувальників: 38-а оснащена бомбардувальниками B-25 Mitchells і 22-а, в якій на озброєнні були Martin B-26 Marauder. До складу ВПС також входила 3-я група атаки, оснащена літаками, що являли собою суміш Douglas A-20 Havoc та B-25 Mitchells.^[26] Цій групі критично бракувало літаків та екіпажів.

Японський конвой складався з восьми есмінців та восьми військових транспортів і супроводжувався близько 100 винищувачами, які вийшли з бухти Сімпсон в Рабаулі 28 лютого.^[27] Маршрут був спланований таким чином, щоб Союзники вважали ніби кінцевою метою конвою був Маданг, а не Лае. Першу частину маршруту було легко прикривати японською авіацією з військово-повітряних баз, але заключний етап подорожі був особливо небезпечний через загрозу бомбардувань авіацією Союзників.^[28]

Есмінці перевозили 958 військовослужбовців, а транспорти 5954. Командувач 18-ю японською армією — генерал-лейтенант Хатазо Адачі — перебував на есмінці «Токіцукадзе», а командир 51-ї дивізії — генерал-лейтенант Хідемітсу Накано — на борту есмінця «Юкікадзе».^[29] Начальник конвою — адмірал Масатомі Кімура, командувач 3-ю флотилією есмінців — перебував на своєму флагмані, есмінці «Сіраюкі». Решта п'ять есмінців були: «Арасіо», «Асасіо», «Асагумо», «Сікінамі», «Юранамі». Есмінці супроводжували транспорти: «Айо Мару», «Кембу Мару», «Оігава Мару», «Сінай Мару», «Таймей Мару», «Кіокусей Мару», «Тейо Мару». В кінці колони окремо йшов транспорт «Нодзіма».^[30] Всі кораблі перевозили війська, техніку та боєприпаси, за винятком «Кембу мару», який перевозив 1000 ємностей авіаційного бензину та 650 бочок інших видів палива.^[31]

Конвой, рухаючись приблизно зі швидкістю 7 миль на годину, не був виявлений протягом декількох днів через тропічний шторм, що почався в Соломоновому морі та морі Бісмарка в період з 27 лютого по 1 березня. Проте, близько 15:00 1 березня екіпаж патрульного B-24 Liberator виявив конвой. На перехоплення одразу були відправлені 8 важких бомбардувальників B-17 Flying, але вони не змогли виявити кораблі конвою.^[32]

На світанку 2 березня 6 RAAF A-20 Bostons атакували Лае, щоб зменшити можливість підтримки конвою японськими ВПС, що там базувалися. Близько 10:00 конвой був знову виявлений літаком-розвідником. Вісім В-17 злетіли для атаки кораблів конвою, а через годину злетіли ще 20 В-17.^[33] Вони виявили конвой та скинули на нього бомби. Пілоти з цих літаків стверджували, що влучили в три судна: «Кіокусей Мару» затонув, а «Тейо Мару» та «Нодзіма» були пошкоджені.^[34] В цей день було знищено вісім японських винищувачів і ще 13 пошкоджено.^[35]

Есмінці «Юкікадзе» і «Асагумо» підібрали близько 950 живих військовослужбовців з «Кіокусей Мару». Ці два есмінці, рухаючись швидше, ніж решта конвою, відірвалися від нього та прибули в Лае раніше і провели висадку. Есмінці повернулися та відновили ескорт конвою наступного дня.^[36] Ввечері 2 березня на конвой без одного транспорту та двох есмінців знову напали В-17, але змогли завдати незначних пошкоджень лише одному транспорту. Вночі літаючі човни «Каталіна» з 11-ї ескадрильї взяли на себе функцію стеження за конвоєм.^[37]

До 3 березня конвой знаходився в діапазоні дії літаків авіабази в затоці Мілн та восьми торпедоносців-бомбардувальників Bristol Beaufort з ескадрильї RAAF. Через погану погоду лише два літаки змогли виявити конвой, проте після того як конвой обігнув півострів Юон, погода покращилася. Одразу 90 літаків Союзників вилетіли з авіабази в Порт-Морсбі та попрямували до мису Ворд Хант. В той же час 22 А-20 Bostons з ескадрильї RAAF атакували японську базу винищувачів в Лае. Напади на авіабазу в Лае тривали протягом всього дня.^[38]

О 10:00 15 В-17 досягли конвою та почали його бомбардування з висоти 7000 футів. В результаті кораблі конвою змушені були маневрувати та знизити концентрацію зенітного вогню. Винищувачі Mitsubishi A6M Zero, які атакували В-17 змушені були переключитися на літаки супроводу Р-38 Lightning. Один з В-17 був підбитий і його екіпаж змушений був стрибати з парашутами. Японські пілоти винищувачів розстрілювали членів екіпажу В-17 з кулеметів поки вони спускалися на парашутах і після їх приземлення на воду.^[39] пілоти літаків Союзників заявили про знищення 15-и винищувачів A6M Zero, при цьому втратили п'ять В-17.^[38] Насправді японці втратили сім винищувачів та ще три були пошкоджені.^[35] Незабаром прибули В-25 та скинули свої бомби. В результаті було потоплено два японських судна.

Першим кораблем, який був уражений за допомогою комбінування обстрілу та бомбардування став «Сіраюкі». Майже всі військові, які знаходилися на мостику, стали жертвами цих атак, в тому числі був поранений Кімура. Одна з бомб влучила в артилерійське відділення, де зберігалися снаряди, що спричинило сильний вибух, корабель розірвало навпіл і він почав тонути. Екіпаж був пересаджений на «Сікінами», а «Сіраюкі» був затоплений. «Токіцукадзе» також був сильно пошкоджений. Його екіпаж був евакуйований на «Юкікадзе». Есмінець «Арасіо» зіткнувся з транспортом «Нодзіма». Обидва есмінця та транспорт були залишені. Пізніше «Нодзіма» був потоплений в результаті повітряної атаки.^[40]

Чотирнадцять В-25 повернулися на авіабазу опівдні. До цього часу третина транспортів була потоплена. Інші бомбардувальники також змушені були повернутися на авіабази через те, що витратили майже всі свої боєприпаси, але в другій половині дня вони повернулися, щоб продовжити бомбардування.^[41]

Всі сім транспортів палали у вогні або були потоплені внаслідок повітряних атак та бомбардувань Союзників. Також були пошкоджені есмінці «Сіраюкі», «Токіцукадзе» і «Арасіо». Чотири есмінці «Сікінамі», «Юкікадзе», «Юранамі» і «Асагумо» взявши на борт стільки живих скільки можливо, пішли у Рабаул, у супроводі есмінця «Хацуюкі», який прибув з Рабаулу на допомогу.^[40] Близько 2 700 японських військовослужбовців було врятовано есмінцями та доставлено назад в Рабаул.

Протягом 3-5 березня торпедні катери та літаки атакували японські рятувальні судна, рятувальні плоти, а також людей, які плавали в морі. Ці дії виправдовували тим, що врятовані військовослужбовці швидко дістануться пункту призначення та повернуться до активної військової служби.^[42]

4 березня японська авіація здійснила авіаналіт на аеродром Буна, який Союзники захопили ще в січні, хоча значних втрат завдано не було.

На острові Гуденаф між 8 та 14 березня 1943 року австралійські патрулі виявили та вбили 72 японці, ще 42 були захоплені в полон та 9 японців було знайдено мертвими на плоту. Один з патрулів захопив вісьмох японців, які висадилися на двох плоскодонних човнах. В них були знайдені деякі документи. Один з документів виявився копією списку всіх офіцерів японської армії.^[43]

Результат битви був катастрофічним для японців. З 6 900 японських військовослужбовців, які були вкрай необхідні в Новій Гвінеї, тільки близько 1200 дісталися Лае. Ще 2700 були врятовані есмінцями та підводними човнами і повернулися в Рабаул.^[44] 2890 японських солдатів і матросів були вбиті. Союзники втратили 13 членів екіпажів літаків, 10 з яких загинули в боях, а три інші — в результаті нещасного випадку. Також восьмеро були поранені. Союзники втратили один літак В-17 і три Р-38 під час бою, і один В-25 та один Beaufighter в результаті нещасних випадків.

ВПС Союзників використали під час битви 233 847 куль та бомб, в тому числі скинули 261 п'ятсотфунтову бомбу та 253 1000-фунтові бомби. Нова тактика атаки з різних висот виправдала себе, оскільки результати перевершили очікування та значно покращилася результативність атак порівняно з попередніми. Крім того, значно знизилися втрати літаків та екіпажів.

Макартур прорахувався та випустив комюніке 7 березня, стверджуючи, що було потоплено 22 судна, в тому числі 12 транспортів, три крейсери і сім есмінців разом з 12 792 військовослужбовцями.^[1] Штаб ВПС Армії США вивчивши дане питання в середині 1943 року прийшов до висновку, що в битві брали участь лише 16 японських суден, але продовжували дотримуватись попередньої версії.^[45]

Не було сумнівів, що японці зазнали значної поразки. Командувач Імамура особисто вилетів до Імперського Генерального штабу, щоб повідомити про катастрофу. Було вирішено, що не буде більше спроб висадки військ в Лае.^[46] Результат битви в морі Бісмарка викликав серйозну занепокоєність командування положенням японських військ в Лае та безпекою Рабаулу. Це призвело до зміни стратегії. Японці перенесли пріоритет військових операцій з Соломонових островів на Нову Гвінею.^[47] 18-й армії було додатково виділена доставка боєприпасів, зенітних підрозділів, які були відправлені до Веваку.