French
DeutschБорівниця — Вікіпедія
Село  фото 2007 р. Координати 49°42′02″ пн. ш. 22°18′20″ сх. д. / 49.70055556° пн. ш. 22.30555556° сх. д.
|
Борівниця (пол. Borownica) — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 102 особи (2011[1]).
Село знаходиться на відстані 13 кілометрів на захід від центру гміни села Бірчі, 35 кілометри на захід від центру повіту міста Перемишля і 43 кілометри на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]
Найдавніша історія регіону де розташована Борівниця не відома. З початку Х століття, терени Надсяння, разом із племенами великих хорватів входили до сфери впливу Київської Русі. В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського[3].
Село постало в 17 столітті як населений пункт для існуючої тут гути по виробництву скла, котра працювала ще в другій половині 19 століття.
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Борівниця відійшла до імперії Габсбургів.
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона, у так званому Закерзонні, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року.
1 липня 1926 року з сільської гміни Явірник Руський вилучені присілки Борівниця, Жмулиська і Потік Чорний і з них створено самостійну сільську гміну Борівниця[4].
1 серпня 1934 р. внаслідок адміністративної реформи сільська громада Борівниці втратила право самоврядності та була включена до об’єднаної сільської гміни Жогатин.
На 1.01.1939 в Борівниці з 760 жителів було 30 польськомовних українців-грекокатоликів, 720 поляків і 10 євреїв[5]. Борівниця належала до греко-католицької парафії Явірник-Руський Бірчанського деканату Перемиської єпархії, до парафії також належали Жогатин з Процівкою[6].
До Другої світової війни Борівниця була присілком Явірника-Руського.
Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі з 17 вересня 1939 року, Борівниця, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району[7] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).
З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту.
В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[8]
13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[9].
В березні 1945 року Борівниця, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передано Польщі.[10]
Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[11] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[12],[13]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[14], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[15]
У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Борівниця стала осередком для польської шовіністичної банди під керівництвом Яна Котвіцького «Сліпого», яка задля терору українців і примусу їх до втечі нападала, вбивала і палила регулярно довколишні українські села.[16] Зокрема, чоловіче населення села, брало участь у знищенні села Павлокома. У відповідь, відділи УПА здійснили напад на Борівницю, під час якого, зачитавши вирок за бійню у Павлокомі, розстріляли групу дорослих чоловіків.[17] Жінок та дітей відпустили. Oднак у списку жертв є 17 жінок і 9 дітей. Внаслідок дій УПА, також було спалено сільські будівлі. Після цього польське населення, загалом покинуло село, частково повернувшись згодом.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][18]:
| Загалом | Допрацездатний вік | Працездатний вік | Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 53 | 9 | 37 | 7 |
| Жінки | 49 | 7 | 31 | 11 |
| Разом | 102 | 16 | 68 | 18 |
- 1926 — 14 греко-католиків
- 1938 — 30 греко-католиків
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Борівниця
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 7 жовтня 2012.
- ↑ Władysław Makarski. Nazwy miejscowości dawnej ziemi sanockiej : [rozprawa doktorska] KUL Wydział Nauk Humanistycznych. — Lublin : Redakcja Wydawnictw KUL, 1986. ISBN 83-00-00202-2
- ↑ Dz.U. 1926 nr 49 poz. 298 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 6 maja 1926 r. o utworzeniu gminy wiejskiej Borowica w powiecie dobromilskim w województwie lwowskiem. [Архівовано 13 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 17 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 лютого 2021. Процитовано 11 жовтня 2016.
- ↑ Шематизм Перемиськои єпархії. – Перемишль, 1936. – с. 31. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 11 жовтня 2016. [Архівовано 2018-03-15 у Wayback Machine.]
- ↑ Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 3 грудня 2012.
- ↑ Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 3 грудня 2012. [Архівовано 2009-08-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах Червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 4 червня 2022. [Архівовано 2022-01-13 у Wayback Machine.]
- ↑ Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
- ↑ Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 31 жовтня 2012. [Архівовано 2014-02-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952. Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 31 жовтня 2012.
- ↑ Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 31 жовтня 2012. [Архівовано 2012-12-25 у Wayback Machine.]
- ↑ Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 31 жовтня 2012. [Архівовано 2012-06-30 у Wayback Machine.]
- ↑ Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 31 жовтня 2012. [Архівовано 2013-05-23 у Wayback Machine.]
- ↑ Apokryf Ruski [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Стратегії 1944 -47 рр на Закерзонні, розмова з василем Галасою // Вісник Закерзоння 9-8-9 (25-26-27) -С.34 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 березня 2022. Процитовано 14 грудня 2020.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- Сторінка села Борівниця на вебсайті ґміни Бірча [Архівовано 26 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Jawornik ruski z Borowicą // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 517. (пол.)
Адміністративний центр: Бірча | ||
| Міста |  | |
| Села | Березка • Богушівка • Борівниця • Брижава • Воля-Корінецька • Гута-Березка • Добрянка • Жогатин • Корінець • Котів • Кузьмина • Лещава-Горішня • Лещава-Долішня • Лещавка • Липа • Лодинка-Горішня • Малява • Нове Село • Розтока • Рудавка • Сівчина • Стара Бірча • Явірник-Руський • Ясениця-Сівчинська | |
| Селища | ||
| Неіснуючі | ||
 | Це незавершена стаття з географії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |