Брабантське ландграфство — Вікіпедія

Брабантське ландграфство
нід. Landgraafschap Brabant
фр. Comté de Brabant
Ландграфство

1085 – 1183

Герб of Брабантське ландграфство

Герб

Мова(и) Нідерландська мова
Валлонська мова
Форма правління Монархія
Ландграф
 - Генріх III Лувенський 1085-1095
 - Годфрід I Лувенський 1095-1139
 - Годфрід II Лувенський 1139-1142
 - Годфрід III Лувенський 1142-1190

Брабантське ландграфство (нід. Landgraafschap Brabant, фр. Comté de Brabant) — середньовічне феодальне володіння Священної Римської імперії в Нижніх країнах, що існувало в 1085—1183 роках. Розміщувалось на території між річками Дендер і Зенне західніше Брюсселя.

Історія

[ред. | ред. код]

До 1085 року земля належала Герману II, пфальцграфу Лотаринзькому. Після його смерті імператор Генріх IV передав його Генріху III, графу Лувенському і Брюссельському, надавши йому титул ландграфа Брабантського. Це найдавніше відоме використання терміну ландграф. Деякі дослідники ставлять під сумнів існування Брабантського ландграфства, оскільки відповідний титул зустрічається в обмеженій кількості документів, більшість з яких датуються XII століттям[1]

У 1183 році імператор Фрідріх Барбаросса офіційно об'єднав Брабантське ландграфство з Лувенським і Брюссельським графствами і підняв їх разом у Брабантське герцогство. Першим герцогом Брабантським став Генріх I.

Після ліквідації Брабантського герцогства французькими революційними військами в 1794 році, територія колишнього Брабантського ландграфства входила до складу Південного Брабанту. З 1815 по 1830 рік Південний Брабант був складовою Об'єднаного королівства Нідерландів, а з 1830 по 1996 рік був частиною бельгійської провінції Брабант. Зараз ці території лежать у західній частині провінції Фламандський Брабант, земля Фландрія, Бельгія.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Lisa Demets, "In omni terra potestatis mei. Discours, macht en legitieme autoriteit in de oorkonden van de hertogen van Brabant (1106-1248)" in: Belgisch Tijdschrift voor Filologie en Geschiedenis, 2017, p. 199. DOI:10.3406/rbph.2017.9031

Джерела

[ред. | ред. код]