French
DeutschАнконська марка — Вікіпедія
| Анконська марка італ. Marca Anconitana | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| феодальне володіння Папської держави | |||||||||
| |||||||||
 Прапор | |||||||||
 | |||||||||
| Столиця | Анкона (до 1210) Фермо (1210–XV ст.) Мачерата (XV ст.–1798) | ||||||||
| Мови | {{{common_languages}}} | ||||||||
| Релігії | католицизм | ||||||||
| Державний устрій | феодальне володіння Папської держави | ||||||||
| Історія | |||||||||
• Засновано | ~1100 | ||||||||
• Ліквідовано | 1798 | ||||||||
| Населення | |||||||||
| |||||||||
 Вікісховище має мультимедійні даніза темою: Анконська марка | |||||||||
Анконська або Анконітанська марка (італ. Marca Anconitana або Anconetana) — середньовічна прикордонна марка Священної Римської імперії з центром у місті Анкона, згодом у Фермо, а відтак у Мачераті. Назва Анконської марки збереглася в назві сучасної італійської області Марке, яка є скороченням італійської назви Marche di Ancona і територія якої приблизно відповідає території колишньої Анконської марки.
Марка була утворена імператором Генріхом IV близько 1090 року з Марки Фермо та південної частини візантійського Пентаполіса як прикордонна територія Італійського королівства Священної Римської імперії[1]. Спочатку нова марка називалась за іменем свого першого маркграфа — Марка Гвернера (marca Guarnerii)[2]. З моменту створення марки, між імперією і Папами Римськими точилися суперечки щодо прав і юрисдикції в марці. У 1173 році імперська армія під командуванням Крістіана Майнцького вторглася в Марку незважаючи на пропапський опір, організований графинею Болтрудою Франжіпані. У 1177 році Папа Олександр III визнав марку спільним феодом імперії та папства, назвав марку «частково належною імперії, але значною мірою церкві»[3].
Марка остаточно перейшла під владу Папської держави під час понтифікату Інокентія III у 1198 році. Спочатку нею керував папський представник, якого звали ректором. Ректори Анкони, як і ректори інших папських провінцій, підпорядковувались генеральному ректору, який підпорядковувався безпосередньо Папі Римському. Під владою папства марка мала три міста з населенням понад 10 000 осіб. Крім самої Анкони, це Асколі-Пічено та Фермо[4].
У 1357 році провінція була реорганізована папською конституцією Constitutiones Sanctæ Matris Ecclesiæ. Тепер марка протягнулась уздовж адріатичного узбережжя на північ аж до Урбіно з містами Лорето, Камерино, Фермо, Мачерата, Озімо, Сан-Северино та Толентіно.
Згідно з біографією Франциска Ассізького Поля Сабатьє «Дорога до Ассізі», після смерті Франциска Анконська марка стала прихистком для духовних францисканців (італ. Fraticelli).
- Гвернер (1093—1109)
- Конрад Лютцельгардський (1177–)
- Марквард фон Анвайлер (1184—1202)
Рід «Маркізів Естенських» (італ. Marchesi d'Este) започаткований в 1039 році Альберто Аццо II, маркграфом Міланським. Ім'я «Есте» пов'язане з містом, звідки родом родина, Есте. У 1209 році Аццо VI став першим «Маркізом Феррарським», і титул перейшов до його нащадків, а Естенський маркізат був делегований молодшій гілці роду. Пізніше були також створені маркізати Модени і Реджо.
| Правитель | Рік народження | Правління | Помер | Консорт | Примітки | |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Аццо VI |  | ~1170 | 1209-1212 | грудень 1212 | Софія Альдобрандіні 1189 двоє дітей Софія (Елеонора) Савойська до 1192 року одна дитина Алікс де Шатільйон 22 лютого 1204 двоє дітей | Син Аццо V. В 1209 році став першим маркізом (маркграфом) Феррарським. |
| Альдобрандіно I |  | ~1190 | 1212-1215 | 10 жовтня 1215 | Невідомо до 1215 три дитини | Син Аццо VI і Софії Савойської |
| Аццо VII |  | ~1205 | 1212-1264 | 16 лютого 1264 | Джоанна Пулійська 1225 п'ять дітей Мабілья Паллавічіні 1238 ні/дві дитини | Син Аццо VI і Алікс де Шатільйон |
| Обіццо II |  | 1247 або 1252 | 1264-1293 | 20 січня або 13 лютого[5] 1293 | Якобіна ді Лаванья 1263 | Онук Аццо VII і бастард його сина, Рінальдо. |
| Аццо VIII |  | після 1263 | 1293-1308 | 31 січня 1308 | Джованна Орсіні вересень 1282 | Син Обіццо II |
| Франческо I | біля чи після 1289 | 1293-1312 | 23 серпня 1312 | Орсіна Орсіні четверо дітей | Син Обіццо II | |
| Альдобрандіно II |  | ? | 1293-1326 | 26 липня 1326 | Альда Рангоні 1289 чотири дитини | Правив разом зі своїми синами та племінниками після повстання прихильників Есте у Феррарі. |
| Рінальдо | ? | 1326-1335 | 31 грудня 1335 | Лукреція де Барбіано одна дитина | Правив разом зі своїми братами та двоюрідними братами після повстання прихильників Есте у Феррарі. | |
| Нікколо I |  | ? | 1326-1344 | 1 травня 1344 | Беатріче Мантуанська 21 квітня 1335 дітей не було | Правив разом зі своїми братами та двоюрідними братами після повстання прихильників Есте у Феррарі. |
| Обіццо III |  | 14 липня 1294 | 1326-1352 | 20 березня 1352 | Якопа Пеполі травень 1317 без дітей Філіппа Оріості (коханка до 1347) 27 листопада 1347 десять дітей (узаконена 1347) | Правив разом зі своїми братами та двоюрідними братами після повстання прихильників Есте у Феррарі. |
- Франческо I Сфорца (1434—1443).
- ↑ Partner, 1972, с. 141.
- ↑ Calasso та Pivano, 1934.
- ↑ Partner, 1972, с. 209, 211.
- ↑ Partner, 1972, с. 433.
- ↑ Le site orienté voyance et généalogie. [Архівовано 2013-10-20 у Wayback Machine.]
- Appendice II. Legati (e figure equiparate) nello Stato pontificio, 1417—1700 in Armand Jamme, Olivier Poncet, Offices et Papauté (XIVe-XVIIe siècle), Publications de l'École française de Rome, 2005 (онлайн версія)
- Agostino Peruzzi, Storia d'Ancona dalla sua fondazione all'anno MDXXXII, vol. 2, Pesaro, tipografia Nobili, 1835.
- Christoph Weber, Legati e governatori dello Stato Pontificio (1550—1809), 1994.
.svg){kind=small}