Федеральний канцлер Німеччини — Вікіпедія

Федеральний канцлер Німеччини
нім. Bundeskanzler der Bundesrepublik Deutschland
Штандарт Канцлера
Посаду обіймає
Олаф Шольц
від 8 грудня 2021
СтильМістер Канцлер (неформально)
Його Екселенція (дипломатично)
Типканцлер Німеччини і прем'єр-міністр
СтатусГолова уряду
АбревіатураBK[1]
ЧленВідомство Федерального канцлера
Європейська рада
МісцеВідомство Федерального канцлера
НомінуєБундестаг
ПризначаєФедеральний президент Німеччини
Термін каденції4 роки, з можливістю перебрання
Створення24 травня 1949
Перший на посадіКонрад Аденауер
ЗаступникВіцеканцлер
Платня€351 552[2]
Вебсайтbundeskanzler.de

Федеральний канцлер Федеративної Республіки Німеччини (нім. Bundeskanzler der Bundesrepublik Deutschland) — політичний лідер Німеччини та глава федерального уряду. Ця посадова особа несе відповідальність за вибір усіх інших членів уряду й веде засідання уряду.

Федеральний канцлер обирається бундестагом (парламентом Німеччини) строком на 4 роки.

Федеральний канцлер головує в кабінеті міністрів. Тільки він має право формувати уряд: він відбирає міністрів і висуває обов'язкову для федерального президента пропозицію про їхнє призначення або звільнення. Канцлер вирішує, скільки міністрів буде в кабінеті, і визначає сферу їхньої діяльності.

З 8 грудня 2021 року посаду канцлера обіймає Олаф Шольц (СДПН)[3].

Історія посади

[ред. | ред. код]

Поняття «канцлер» з'явилося в Середні віки: при дворах феодалів канцлером називали главу цеху переписувачів, що володів авторитетом, порівнянним із авторитетом переписувачів в Стародавньому Єгипті. В історії конституційного розвитку Німеччини поняття «федеральний канцлер» вперше з'явилося для позначення глави уряду Північнонімецького союзу 1867 року. У Німецькій імперії і Ваймарській республіці — «райхсканцлер». Упродовж короткого часу (1918—1919) глава уряду іменувався «головою Ради уповноважених» або «міністром-президентом». У НДР (1949—1990) — Головою Ради міністрів. Райхсканцлер в Німецької імперії призначався і знімався з посади імператором і перебував у його безпосередньому підпорядкуванні. Крім того, він не мав можливості прямо впливати на законодавчий процес. Після 1918 року канцлер був підзвітний парламенту, але призначався й звільнявся райхспрезидентом. Також канцлер повинен був піти у відставку в тому випадку, якщо райхстаг заявить про свою недовіру до нього. Таким чином у Ваймарській республіці канцлер залежав як від президента, так і від парламенту. Стаття 56 Ваймарської конституції містить таке положення: «Райхсканцлер визначає основні напрямки політики і несе відповідальність за них перед райхстагом. У межах цих напрямків райхсміністра самостійно здійснюють керівництво ввіреній йому галузі та несуть відповідальність перед Райхстагом». Ця стаття практично дослівно повторює перші пропозиції ст.65 Основного закону Німеччини. Згодом це положення розкритикували через те, що в ньому міститься невідповідність: райхсканцлер призначався президентом, але був відповідальний перед райхстагом. Таке співвідношення повноважень (сильний райхспрезидент, недієздатний парламент і слабкий канцлер) 1933 року дозволило прийти до влади націонал-соціалістам на чолі з Адольфом Гітлером. Парламентський рада (1948—1949) ухвалила рішення обмежити повноваження федерального президента, водночас надавши додаткової політичної ваги посаді федерального канцлера. Подальше зміцнення так званої «канцлерської демократії» було пов'язане з новим положенням про вибори канцлера, введенням механізму конструктивного вотуму недовіри (уряду з боку парламенту) і звичайного вотуму недовіри (парламенту з боку уряду) разом зі збереженням за федеральним канцлером права визначати основні напрямки політики, яких в обов'язковому порядку повинні дотримуватися члени кабінету міністрів. У зв'язку з цим канцлер на сьогодні є найвпливовішою фігурою у політичній системі Німеччини.

Федеральні канцлери

[ред. | ред. код]
Німецька Імперія (1871—1918)
Райхсканцлер
№. Ім'я (дати життя) з до
1 Отто фон Бісмарк (1815—1898) 1871 1890
2 Лео фон Капріві (1831—1899) 20 березня 1890 28 жовтня 1894
Третій Райх (1933—1945)
Рейхсканцлер
№. Ім'я (дати життя) з до
1 Адольф Гітлер (1889-1945) 1933 1945
Федеративна Республіка Німеччина (з 1949)
Федеральний канцлер (бундес-канцлер або міністр-президент) ФРН
Nr. Ім'я (дати життя) з до партія
1 Конрад Аденауер (1876–1967) 15 вересня 1949 16 жовтня 1963 ХДС
2 Людвіг Ергард (1897–1977) 16 жовтня 1963 1 грудня 1966 ХДС
3 Курт Георг Кісінгер (1904–1988) 1 грудня 1966 21 жовтня 1969 ХДС
4 Віллі Брандт (1913–1992) 21 жовтня 1969 7 травня 1974 СДП
5 Гельмут Шмідт (1918-2015) 16 травня 1974 1 жовтня 1982 СДП
6 Гельмут Коль (1930–2017) 1 жовтня 1982 27 жовтня 1998 ХДС
7 Герхард Шредер (*1944) 27 жовтня 1998 22 листопада 2005 СДП
8 Ангела Меркель (*1954) 22 листопада 2005 8 грудня 2021 ХДС
9 Олаф Шольц (*1958) 8 грудня 2021 СДП

Права і повноваження

[ред. | ред. код]

Федеральний канцлер головує в кабінеті міністрів. Тільки він має право формувати уряд: він відбирає міністрів і висуває обов'язкову, для федерального президента, пропозицію про їхнє призначення або звільнення. Канцлер вирішує, скільки міністрів буде в кабінеті, і визначає сферу їхньої діяльності.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.service.bund.de/Content/DE/DELeistungen/A/Abkuerzungsverzeichnis-des-Bundes-BMI-BVA.html
  2. ↑ Wie hoch ist das Gehalt von Angela Merkel?. app.handelsblatt.com (німецькою) . 21 липня 2019. Процитовано 10 грудня 2021.
  3. ↑ Бундестаг обрав Шольца канцлером Німеччини. Укрінформ (українською) . 8 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Bundeskanzler (Deutschland)
У Вікісловнику є сторінка :de:Bundeskanzler.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Федеральний_канцлер_Німеччини&oldid=41908788