Бірюзов Сергій Семенович — Вікіпедія

Сергій Семенович Бірюзов
рос. Сергѐй Семёнович Бирюзо̀в
Народження	8 (21) серпня 1904(1904-08-21) Скопін, Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть	19 жовтня 1964(1964-10-19) (60 років) Белград, СФРЮ
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, ракетні війська стратегічного призначення
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе і Московське вище військове командне училище
Роки служби	1922–1964
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Маршал Радянського Союзу
Формування	Начальник Генерального штабу, Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення, Головнокомандувач Центральної групи військ
Командування	Ракетні війська стратегічного призначення, 37-а армія, Primorskiy Military Districtd, Центральна група військ, війська ППО СРСР і Генеральний штаб Збройних сил СРСР
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Нагороди інших країн
Бірюзов Сергій Семенович у Вікісховищі

Сергі́й Семе́нович Бірюзо́в (нар. 8 (21) серпня 1904(19040821), Скопін, Рязанська область, Росія — 19 жовтня 1964) — радянський військовий діяч, начальник Генерального штабу Збройних сил СРСР (1963—1964), Маршал Радянського Союзу (11.03.1955), Герой Радянського Союзу (1.02.1958). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Член ЦК КПРС у 1961—1964 роках. Депутат Верховної ради РРФСР 3-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4—6-го скликань.

Народився в родині торговця. У семирічному віці залишився круглим сиротою. У 1917 році закінчив церковноприходську школу. З тринадцяти років розпочав самостійне трудове життя. Працював сільськогосподарським робітником у Скопінській комуні, в 1919—1921 роках — лісозаготівником в Скопінському залізничному комітеті, потім лісорубом на Уралі.

15 вересня 1922 року добровільно вступив до Червоної армії. З 1922 по 1923 рік — курсант 48-х піхотно-кулеметних курсів (Ростов) і 10-х Владикавказьких курсів РСЧА. У жовтні 1923 року переведений як один з кращих курсантів в Москву в Об'єднану Військову школу імені ВЦВК, яку закінчив в 1926 році.

Член ВКП(б) з 1926 року.

У вересні 1926 — грудні 1929 року — командир взводу 65-го стрілецького полку 22-ї Краснодарської дивізії Північно-Кавказького військового округу, командир взводу полкової школи.

У 1929 році закінчив два курси Вечірнього робітничого університету.

У грудні 1929 — червні 1930 року — командир аеродромної роти 36-го авіапарку. З червня 1930 по квітень 1932 року — начальник штабу навчального батальйону, з квітня 1932 по червень 1934 року — командир батальйону 1-ї Московської Пролетарської дивізії.

У 1931 році закінчив військовий факультет Московського зоотехнічного інституту.

У 1934—1937 роках — слухач Військової академії імені Фрунзе.

З жовтня 1937 по квітень 1938 року — начальник штабу 30-ї Іркутської стрілецької дивізії.

З квітня 1938 по серпень 1939 року — начальник оперативного відділу штабу Харківського військового округу. З серпня 1939 по квітень 1942 року — командир 132-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.

На початку німецько-радянської війни командував 132-ю стрілецькою дивізією на Південно-Західному, потім Брянськом фронтах. Учасник Смоленської битви. З травня по листопад 1942 року — начальник штабу 48-ї армії Брянського фронту. З грудня 1942 по квітень 1943 року — начальник штабу 2-ї гвардійської армії Сталінградського, потім Південного фронтів.

З квітня по 20 жовтня 1943 року — начальник штабу Південного фронту. З 20 жовтня 1943 по травень 1944 року — начальник штабу 4-го Українського фронту. У травні — жовтні 1944 року — начальник штабу 3-го Українського фронту.

З жовтня 1944 по травень 1946 року — командувач 37-ї армії 3-го Українського фронту (з 15 грудня 1944 року — 37-ї окремої армії), одночасно головний військовий радник при болгарській армії і заступник голови Союзної контрольної місії в Болгарії. Брав участь у бойових діях в Югославії.

З травня по червень 1946 року — заступник головнокомандувача Сухопутних військ з бойової підготовки. З червня 1946 по червень 1947 року — заступник головнокомандувача і командувач 10-ї механізованої армії.

З червня 1947 по травень 1953 року — командувач військ Приморського військового округу.

З травня 1953 по червень 1954 року — головнокомандувач Центральної групи військ.

З червня 1954 по квітень 1955 року — 1-й заступник головнокомандувача військ Протиповітряної оборони СРСР.

З квітня 1955 по квітень 1962 року — головнокомандувач військ Протиповітряної оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР. Одночасно з січня 1956 року — заступник головнокомандувача Об'єднаних Збройних Сил держав — учасниць Варшавського Договору — командувач військ ППО Об'єднаних Збройних Сил.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року за вміле керівництво військами в ході Великої Вітчизняної війни і проявлену мужність і героїзм, маршалу Радянського Союзу Бірюзову Сергію Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З 24 квітня 1962 по 5 березня 1963 року — головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення — заступник міністра оборони СРСР.

З березня 1963 по 19 жовтня 1964 року — начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР — 1-й заступник міністра оборони СРСР.

19 жовтня 1964 року на чолі радянської делегації був скерований в Югославію на святкування 20-річного ювілею визволення Белграда. В умовах поганої видимості літак Іл-18 врізався в гору за 20 км від Белграда. Всі пасажири літака та члени екіпажу загинули.

Похований на Красній площі в Москві. Урна з прахом в Кремлівській стіні (на лівій стороні).

• Майор (1936)
• Полковник (4.09.1938)
• Комбриг (4.11.1939)
• Генерал-майор (4.06.1940)
• Генерал-лейтенант (30.08.1943)
• Генерал-полковник (17.05.1944)
• Генерал армії (3.08.1953)
• Маршал Радянського Союзу (11.03.1955)

• Герой Радянського Союзу (1.02.1958)
• П'ять орденів Леніна (27.03.1942, 6.11.1947, 20.08.1954, 1.02.1958, 20.08.1964)
• Три ордени Червоного Прапора (13.09.1944, 3.11.1944, 20.04.1953)
• Орден Суворова I ступеня (16.05.1944)
• Орден Суворова II ступеня (31.03.1943)
• Орден Кутузова I ступеня (17.09.1943)
• Орден Богдана Хмельницького І ступеня (19.03.1944)
• Народний герой Югославії (.10.1964, посмертно) Югославія
• Орден Братства та єдності 1-го ступеня (1946) (Югославія)
• Орден Партизанської зірки 1-го ступеня (1946) (Югославія)
• Зірка і знак ордена Святого Олександра 1-го класу з мечами (1945) (Болгарія)
• Зірка і знак ордена Святого Олександра 1-го класу (1946) (Болгарія)
• Орден Георгія Димитрова (1964) (Болгарія)
• Орден Державного прапора (КНДР) 1-го ступеня (1948) (КНДР)
• Медаль «За звільнення Кореї» (1948) (КНДР)
• Дві медалі «Китайсько-радянської дружби» (КНР), (1956)
• Почесний громадянин Белграда
• Почесний громадянин Софії

Вулиці Бірюзова у деяких населених пунктах країн колишнього СРСР.

У 1977-1992 роках його ім'я носило Ризьке вище військово-політичне Червонопрапорне училище^[ru].

В Україні Бірюзов підпадає під дерусифікацію та декомунізацію.

Меморіальна дошка у Полтаві на фасаді будинку (вул. Пушкіна, 10), в якому жив Бірюзов у 1939–1941 роках — демонтована 6 червня 2023 року.^[1]

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Сергей Семенович Бирюзов [Архівовано 5 січня 2009 у Wayback Machine.]
• БИРЮЗОВ [Архівовано 17 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• Бирюзов Сергей Семенович [Архівовано 28 січня 2013 у Wayback Machine.]
• Бирюзов Сергей Семёнович [Архівовано 30 серпня 2008 у Wayback Machine.]
• Бирюзов Сергей Семенович
• Маршал Бирюзов
• Маршал Советского Союза Сергей Бирюзов [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]

• Бирюзов С. С. Когда гремели пушки. — М.: Воениздат, 1961.^[2]

Попередник: Маршал Радянського Союзу Захаров Матвій Васильович 1960 — 1963

Начальник Генерального штабу березень 1963 — жовтень 1964

Наступник: Маршал Радянського Союзу Захаров Матвій Васильович 1964 — 1971