Куликов Віктор Георгійович — Вікіпедія

Куликов Віктор Георгійович
Ім'я при народженні	Куликов Віктор Георгійович
Народження	5 липня 1921(1921-07-05)[1][2][3] Верхня Любовша, Лівенський повітd, Орловська губернія, Російська СФРР
Смерть	27 травня 2013(2013-05-27)[4] (91 рік) Москва, Росія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Освіта	Baku Higher Combined Arms Command Schoold (червень 1941), Ленінградська вища офіцерська бронетанкова школаd (1947), Військова академія імені М. В. Фрунзе (1953) і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил СРСР (1959)
Роки служби	1939–2009
Партія	Єдина Росія і КПРС (1991)
Член	ЦК КПРС (25 квітня 1989) і Державна дума Федеральних зборів РФ III скликанняd
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	СРСР Головнокомандувач Об'єднаними Збройними силами країн-учасників Варшавського Договору, Начальник Генерального штабу СРСР, Головнокомандувач Групою Радянських військ у Німеччині, Командувач військами Київського військового округу
Війни / битви	Друга Світова війна
Автограф
Нагороди	Нагороди інших країн
Куликов Віктор Георгійович у Вікісховищі

Ві́ктор Гео́ргійович Кулико́в (5 липня 1921 село Верхня Любовша Лівенського повіту, тепер Краснозоренського району Орловської області — 28 травня 2013, Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1977), Герой Радянського Союзу (1981), начальник Генерального штабу СРСР (1971—1977). Член ЦК КПРС (1971—1989). Депутат Верховної Ради СРСР 7—11-го скликань (у 1968—1989 роках).

Народився в родині селянина-бідняка. У часи голоду сім'я переїхала на південь, опинилася в Ставропольському краї. У 1938 році закінчив десять класів залізничної 5-ї школи міста Невинномиська.

У Червоній армії з 1939 року. Закінчив Грозненське військово-піхотне училище, здобув звання лейтенанта в червні 1941 року.

Після закінчення училища служив заступником командира розвідувальної роти 41-го розвідувального батальйону 41-ї танкової дивізії 22-го механізованого корпусу 5-ї армії у місті Володимирі-Волинському.

Учасник німецько-радянської війни. З червня 1941 року — командир мотоциклетної роти 41-ї танкової дивізії на Південно-Західному фронті. З жовтня 1941 — командир розвідувального взводу 143-ї окремої танкової бригади автобронетанкового центру міста Москви, воював на Західному фронті. З лютого 1942 — начальник штабу танкового батальйону і начальник штабу танкової бригади на Калінінському фронті.

Член ВКП(б) з 1942 року.

З лютого 1943 року — заступник начальника штабу бригади з оперативної роботи, з серпня 1943 по травень 1945 року — начальник штабу 143-ї танкової бригади на 1-му Прибалтійському і 2-му Білоруському фронтах (з лютого 1945 року бригада називалася окремою гвардійською важкою самохідно-артилерійською бригадою).

З жовтня 1945 року — заступник командира 3-го гвардійського танкового полку 3-ї гвардійської танкової дивізії Північної групи військ у Польщі. У 1947 році закінчив Ленінградську вищу офіцерську школу бронетанкових і механізованих військ, далі служив у штабах танкових полків в Білоруському військовому окрузі та в Туркестанському військовому окрузі.

У 1953 році закінчив Військову академію імені Фрунзе.

З 1953 року — командир 155-го механізованого полку, потім — начальник штабу, з липня 1955 року — командир 69-ї механізованої дивізії в Одеському військовому окрузі. З травня 1957 року — командир 118-ї мотострілецької дивізії.

У 1959 році закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних сил СРСР. З 1959 року — заступник командувача з бойової підготовки — начальник бойової підготовки 5-ї гвардійської танкової армії в Білоруському військовому окрузі. З лютого 1962 року — 1-й заступник командувача 6-ї армії в Ленінградському військовому окрузі.

З 8 червня 1964 року — командувач 6-ї загальновійськової Червонопрапорної армії (штаб у Петрозаводську). Потім був командувачем 2-ї гвардійської танкової армії в Групі радянських військ в Німеччині.

З 4 травня 1967 по 1969 рік — командувач військ Київського військового округу.

У 1969 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу Збройних сил СРСР.

З 31 жовтня 1969 року — головнокомандувач Групи радянських військ в Німеччині.

З 21 вересня 1971 по 8 січня 1977 року — начальник Генерального штабу Збройних сил СРСР — 1-й заступник Міністра оборони СРСР.

У січні 1977 — лютому 1989 року — головнокомандувач Об'єднаних Збройних сил держав — учасників Організації Варшавського договору — 1-й заступник Міністра оборони СРСР.

З лютого 1989 по січень 1992 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. З січня 1992 року — радник Головнокомандувача Об'єднаними Збройними силами країн — учасниць СНД.

Помер 28 травня 2013 року. Похований 31 травня 2013 року на Новодівочому цвинтарі.

Дружина — Куликова Марія Максимівна (1922—2011). Доньки — Лідія та Валентина.

• Герой Радянського Союзу (3 липня 1981)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ст. (10 липня 2001)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ст. (3 липня 1996)
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (23 червня 2011)
• Орден «За військові заслуги» (Росія)
• Орден Шани (5 липня 2006)
• Чотири ордени Леніна (2 липня 1971, 21 лютого 1978, 3 липня 1981, 19 лютого 1988).
• Три ордени Червоного Прапора (26 жовтня 1943, 20 липня 1944, 22 лютого 1968).
• Три ордени Вітчизняної війни І ст. (7 вересня 1943, 12 травня 1945, 6 квітня 1985).
• Орден Червоної Зірки (26 жовтня 1955).
• Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ст. (30 квітня 1975).
• Медаль «За відвагу»;
• Медаль «За бойові заслуги».
• Лауреат Ленінській премії (1983).
• Лауреат премії Жукова.
• Лауреат премії Фрунзе.
• Орден Сухе-Батора (МНР, 1981).
• Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ст. (НДР, 1981).
• Орден «Зірка дружби народів» I ст. (НДР, 1985).
• Три ордени Шарнхорста (НДР, 1972, 1986, 1987).
• Бойовий орден «За заслуги перед народом і Вітчизною» I ст. (НДР, 1970).
• Орден Георгія Димитрова (НРБ, 1984).
• Орден «Народна Республіка Болгарія» I ст. (НРБ, 1974).
• Орден Відродження Польщі III класу (ПНР, 1973).
• «Орден Прапора» з алмазами (УНР, 1975).
• «Орден Червоної Зірки» (УНР, 1985).
• Орден «За військову доблесть» I ст. (СРВ, 1983).
• Орден «Звитяжного Лютого» (ЧССР, 1985).
• Орден «За військові заслуги» I ст. (Перу, 1972).
• Орден «23 серпня» I ст. (СРР, 1974).
• Національний орден «Плайя-Хірон» (Куба, 2006)
• 7 медалей МНР, 5 медалей НДР, 9 медалей НРБ, 3 медалі і почесний знак ПНР, 1 медаль УНР, 2 медалі Республіки Куба, 4 медалі ЧСРР, 2 медалі СРР, по 1 медалі КНДР, Гани, США. Мав 52 іноземних державних нагороди.
• Почесний громадянин міста Невинномиська (1973).
• Почесний громадянин міста Орла і Орловської області (2004).

• Полковник (17 лютого 1951)
• Генерал-майор (18 лютого 1958)
• Генерал-лейтенант (16 червня 1965)
• Генерал-полковник (4 травня 1967)
• Генерал армії (29 квітня 1970)
• Маршал Радянського Союзу (14 січня 1977)

• Куликов Виктор Георгиевич
• Виктор Георгиевич Куликов [Архівовано 21 березня 2008 у Wayback Machine.]
• «Вечный бой» маршала Куликова
• Маршал Куликов: мне довелось пройти все ступени воинской службы

Попередник: Маршал Радянського Союзу Захаров Матвій Васильович 1964 — 1971

Начальник Генерального штабу 1971 — 1977

Наступник: Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович 1977 — 1984