French
DeutschВакуленко Юрій Євгенович — Вікіпедія
| Юрій Євгенович Вакуленко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 19 листопада 1957 (67 років) Нижній Тагіл, Свердловська область, РРФСР, СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Країна |  Україна СРСР | |||
| Жанр | живопис, графіка | |||
| Навчання | Київський державний художній інститут (1986) | |||
| Діяльність | художник, музейник | |||
| Напрямок | неоекспресіонізм | |||
| Роки творчості | від 1988, від 2004 - директор НМККГ | |||
| Працівник | НАКККіМ, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» і Київська картинна галерея | |||
| Нагороди | ||||
| Сайт | vakulenko.info | |||
| | ||||
Ю́рій Євге́нович Ваку́ленко (нар. 19 листопада 1957, Нижній Тагіл, Росія) — український живописець, графік, представник Нової хвилі,музеєзнавець, генеральний директор Київської національної картинної галереї. Доцент кафедри НАКККіМ,член-кореспондент Петровської академії науки та мистецта, дійсний член Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (2008)[1], член-кореспондент НАМ України (2021)[2]
Юрій Вакуленко народився 19 листопада 1957 року в місті Нижній Тагіл, в сім'ї, де батьки мали музичну освіту і шанували мистецтво. Батько Вакуленко Євген Іванович був хоровим диригентом (до того під час війни у нього була робота на танковому заводі Нижнього Тагілу, куди його евакуювали з Маріуполя по закінченні ФЗУ). Опанувавши музичну справу, батько також захопився живописом і вправно копіював улюблених майстрів олійними фарбами на полотні. Отже, ця справа дуже сподобалася сину. Згодом сім'я не раз переїжджала до інших міст, з умовою, щоб Юрій мав змогу вчитися на художника.
У Баку навчався (1973—1977) в Азербайджанському Художньому училищі. В Києві закінчив КДХІ (1980 — 1986, у О. Будникова, О. Кисельова), отримавши фах художника-реставратора. Певний час працював за спеціальністю як експерт вищої кваліфікації з живопису старих майстрів.
З 2004 року Ю. Вакуленко обіймає посаду директора Київської національної картинної галереї (в той час — музею Російського мистецтва). За багато років роботи керівник значно покращив статус музею, ввів чимало корисних удосконалень у музейній справі, він постійно дбає про збереження й реставрацію цінних для України експонатів колекції, їх популяризацію за кордоном.
Поєднує виконання службових обов'язків з творчою діяльністю. Картини Вакуленка нерідко експонуються на виставках у галереях Києва, беруть участь на престижних західних аукціонах.
Самостійне художнє мислення Юрій виробив з ранньої юності й зберігає протягом життя. Постійно маючи справи з безліччю творів мистецтва, знаходить свій неповторний стиль і художню мову, виявляючи неабияку спостережливість та незаангажоване ставлення до подій сучасності.
У 1988 році був засновником неординарного художнього об'єднання «39.2°», до складу якого входили Володимир Архипов, Костянтин Самойленко, Олександр Кузнецов і Рафаель Левчин (не постійно).[3] Група авангардних митців представляла нове Українське мистецтво за кордоном, була співорганізатором великої неофіційної виставки «Біла ворона» в київському кінотеатрі «Зоряний» у 1988—1989 році. Ця подія виводила новітнє мистецтво на значну відстань від гальмівного соціалістичного реалізму і дала поштовх до подальшої вільної формотворчості.[4]
Юрій Вакуленко — автор книги, в якій він змальовує свій творчий шлях, поїздки за кордон та співпрацю з колегами в Україні й світі, розмірковує та передає чимало емоцій. Книга багато ілюстрована понад 250 творами живопису й графіки автора та фотографіями з життя.[5]
Творчість художника несе добро, мудрість і гармонію, якими він намагається збалансувати протиріччя сьогодення. В деяких, особливо ранніх роботах, відчуття сучасності митець висловлює загострено, переносячи на полотно красномовні артефакти життя, як от у серії «Знаки». В інших роботах звертається до метафоричної мови, як у серії «Арлекініада». Картини Ю. Вакуленка нерідко заповнюють звірі й птахи, неземні істоти, розчинені в багатобарвній напівабстрактній субстанції, які ніби несподівано з'являються і розчиняються. У створеному художником світі органічно співіснують з вигаданими істотами цілком реальні історичні особи та відомі міста, як інфанта Маргарита, собори Іспанії та інші. Юрій Вакуленко сміливо установлює діалог з минулим, аби знайти актуальні сенси й виявити приховані. Він експериментує зі стилями, балансує між фігуративними та нефігуративними образами, використовує принцип накладання кількох шарів зображення, у глибинах яких зашифровує знаки й символи.
Роботи художника знаходяться в музейних зібраннях Києво-Печерського заповідника, Національного музею «Київська картинна галерея», Національного музею Тараса Шевченка, Одеському художньому музеї, а також у приватних колекціях України, Росії, Ізраїлю, США.
2021 — «Три», персональна виставка в мистецькому центрі «Шоколадний будинок» Національного музею «Київська картинна галерея».
2019 — «…Ізми», персональна виставка в Музеї українського живопису, Дніпро.
2019 — «Арлекініада», галерея «Триптих АРТ», Київ.
2014 — персональна виставка «Моноанімалізми Юрія Вакуленка», Галерея НЮ АРТ, Київ.[6]
2013 — «Дотики», персональна виставка в ЦСМ «Совіарт», Київ.
2011 — Fine art, Мистецький арсенал, Київ.
2011 — «Картина світу. Вільний погляд», дім Christie's, Лондон- спільно з галереями Тетяни Міронової та «Шоколадним будинком», Київ.
1990 — виставковий зал Mandala, Краків, Польща.
Сини:
- Євген Юрійович Вакуленко (н. 1983) —фотограф.
- Владислав Юрійович Вакуленко (н. 1985) — директор галереї Vakulenko Art Consulting.[7]
- Орден «За заслуги» ІІ ступеня (9 листопада 2020 ) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність [8].
- Орден «За заслуги» III ступеня (30 листопада 2012) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково- технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю [9].
- Орден Пошани (30 вересня 2012, Росія) — за великий внесок у розвиток і зміцнення співробітництва з Російською Федерацією [10].
- Орден Дружби (19 листопада 2007, Росія) — за великий внесок в зміцнення російсько-українських зв'язків у сфері культури та освіти [11].
- Заслужений працівник культури України (30 листопада 2005) — за вагомі досягнення в розвитку культури і мистецтва, збереження історико-культурної спадщини українського народу [12].
- Почесна грамота Кабінета Міністров України
- Знак пошани Київського міського голови
- Кавалер ордена Карла Фаберже (знак № 17, 2007, Меморіальний фонд Карла Фаберже).
Від 28 квітня 2011 — член Ради з питань розвитку Національного культурно-мистецького та музейного комплексу Мистецький арсенал, Київ.[13].
- ↑ Декоративно-прикладне мистецтво, живопис XIX—XXI сторіччя. № 14, Київ, листопад 2008. сторінка.1
- ↑ Офіційне повідомлення НАМ України від 11.06.2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 2 червня 2022.
- ↑ Олександр Євтушенко. «У вас 39,2? Нормально!»// Молода гвардія.1989, 4 січня
- ↑ Олена Голуб."Біла ворона": перезавантаження візій наприкінці 1980-х —у 90-х.// Образотворче мистецтво, 2018, —№ 2, С. 18-21.
- ↑ Юрій Вакуленко. Альбом-резоне творів з 1973 по 1999. Том 1. К.: Фенікс-Art time. 2013. ISBN 988-966-136-024-1.
- ↑ Ню Арт.2014. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 16.06.2021.
- ↑ Галерея Vakulenko Art Consulting. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 16.07.2021.
- ↑ Указ Президент України от 9 листопада 2020 року № 491/2020 "Про відзначення державн Нагороди України з нагоді Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва ". Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 25.11.2020.
- ↑ Указ Президент України от 30 листопада 2012 року № 670/2012 «Про відзначення державн Нагороди України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнськім референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року». Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 25.11.2020.
- ↑ Указ Президента Російської Федерації від 30 вересня 2012 року № 1342 «Про відзначення державними нагородами Російської Федерації іноземних громадян». Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 25.11.2020.
- ↑ Указ Президента Російської Федерації від 19 листопада 2007 року № 1552 «Про нагородження орденом Дружби громадян України». Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 25.11.2020.
- ↑ Указ Президент України от 30 листопада 2005 року № 1677/2005 «Про відзначення державн Нагороди України з нагоди річниці підтвердження всеукраїнськім референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня тисяча дев'ятсот дев'яносто-одна року». Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 25.11.2020.
- ↑ Указ Президента України від 28 квітня 2011 року № 511/2011 «Про Раду з питань розвитку Національного культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал"»
- (рос.)Юрій Вакуленко. Альбом-резоне творів з 1973 по 1999. Том 1. К.: Фенікс-Art time. 2013. ISBN 988-966-136-024-1
- Сайт Юрія Вакуленка [1] [Архівовано 16 липня 2021 у Wayback Machine.]
- Життєпис та роботи Юрія Вакуленка [Архівовано 4 липня 2010 у Wayback Machine.] на сайті галереї АВС-арт
- Інтернет-конференція з Юрієм Вакуленком. Газета «Хрещатик». 17/12/2009 [Архівовано 31 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Юрій Вакуленко і його « …Ізми» в Музеї українського живопису-2019 [Архівовано 18 травня 2020 у Wayback Machine.]
- Галерея «Триптих АРТ» представляє виставку Юрія Вакуленка «АРЛЕКІНІАДА» [2] [Архівовано 16 липня 2021 у Wayback Machine.]
- Галерея Ню Арт.2014. «Моноанімалізми Юрія Вакуленка» [3] [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]