Фрідріх Велер — Вікіпедія

Friedrich Wöhler
нім. Friedrich Wöhler
Народився	31 липня 1800(1800-07-31)[1][2][…] Ешерсхейм, сьогодні Франкфурт-на-Майні
Помер	23 вересня 1882(1882-09-23)[4][1][…] (82 роки) Геттінген
Поховання	Геттінгенське міське кладовищеd[5]
Країна	Королівство Пруссія  Гессенське курфюрство  Гессен-Кассельське ландграфство  Німецька імперія
Національність	німець
Діяльність	хімік, викладач університету, біохімік
Alma mater	Марбурзький університет Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Галузь	хімія
Заклад	Геттінгенський університет Q15787840?
Науковий ступінь	докторський ступінь[6]
Науковий керівник	Леопольд Ґмелін[7] і Єнс Якоб Берцеліус
Відомі учні	Wilhelm Kühned[8]
Аспіранти, докторанти	Адольф Вільгельм Герман Кольбе Georg Ludwig Cariusd[9] Карл Ернст Генріх Шмідт[10] Georg Städelerd[11] Wilhelm Kühned[12] Генріх Лімпріхтd Georg Städelerd[8] Georg Ludwig Cariusd[8]
Членство	Лондонське королівське товариство Шведська королівська академія наук Геттінгенська академія наук Петербурзька академія наук Угорська академія наук Американська академія мистецтв і наук Баварська академія наук Російська академія наук Прусська академія наук Леопольдина Паризька медична академія Нідерландська королівська академія наук Національна академія наук США Туринська академія наук[13]
Відомий завдяки:	відкриття: Сечовина, Щавлева кислота
Нагороди	Медаль Котеніуса (1880) іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (15 червня 1854)
Фрідріх Велер у Вікісховищі

Фрі́дріх Ве́лер (нім. Friedrich Wöhler; 31 липня 1800, Ешерсгайм сьогодні Франкфурт-на-Майні — 23 вересня 1882, Геттінген) — німецький хімік, за освітою лікар. Вивчав хімію у Л. Ґмеліна у Гайдельберзі та Й. Берцеліуса у Стокгольмі. З 1831 професор технічної школи у Касселі; з 1836 до кінця життя професор університету в Геттінгені. Член Геттінгенської академії наук.

У 1824 Велер відкрив щавлеву кислоту. Далі у 1824 році бажаючи приготувати ціаново-кислий амоній NH₄CNO, Велер отримав безбарвну кристалічну речовину, яка не давала жодної реакції на амоній і ціанову кислоту. У 1828 він встановив, що речовина за складом і властивостями тотожна з сечовиною. Таким чином, Велер вперше синтезував з неорганічної речовини органічну сполуку і тим самим завдав удару поширеному віталістичному вченню про так звану «життєву силу». Однак синтез сечовини тривалий час залишався поодиноким фактом і не міг похитнути віру в життєву силу. Остаточне падіння вчення про життєву силу в хімії відбулося тільки в 1860-х роках завдяки синтезам французького хіміка Марселена Бертло.

У 1832 Фрідріх Велер і Юстус Лібіх, вивчаючи похідні «гіркої мигдалевої» олії, показали, що радикал бензоїл C₇H₅O без змін переходить з одної сполуки в іншу, чим сильно зміцнили теорію радикалів. Велерові належать і інші роботи в галузі органічної хімії: дослідження сечової кислоти та її похідних (спільно з Лібіхом, 1838), отримання діетилтеллура (1840) і гідрохінону (1844), дослідження алкалоїдів опію (1844).

З робіт Велера в області неорганічної хімії відомі: отримання алюмінію нагріванням хлористого алюмінію з калієм (1827), отримання подібним же шляхом берилію і ітрію (1828), отримання фосфору розжарювання суміші фосфорнокислого кальцію з вугіллям і піском (1829), отримання кремнію і його сполук з воднем і з хлором (1856–1858), нітридів кремнію і титану (1857—1858), карбіду кальцію і дією на нього води — ацетилену (1862). Велер створив велику наукову школу і написав навчальні посібники, які користувалися широким поширенням.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Friedrich Wöhler

• Lehrbuch der Chemie, Dresden, 1825, 4 vols.
• Grundriss der Anorganischen Chemie, Berlin, 1830
• Grundriss der Organischen Chemie, Berlin, 1840
• Praktische Übungen in der Chemischen Analyse, Berlin, 1854

• Велер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.