Вербовець (Кременецький район) — Вікіпедія

село Вербовець
Герб Вербовця Прапор
Країна	Україна
Область	Тернопільська область
Район	Кременецький район
Тер. громада	Лановецька міська громада
Код КАТОТТГ	UA61020090070038024
Облікова картка	Вербовець
Основні дані
Засноване	1463
Населення	1586
Територія	5,627 км²
Густота населення	175,58 осіб/км²
Поштовий індекс	47430
Телефонний код	+380 3549
Географічні дані
Географічні координати	49°48′38″ пн. ш. 25°53′53″ сх. д. / 49.81056° пн. ш. 25.89806° сх. д. / 49.81056; 25.89806
Водойми	Безкарда
Відстань до районного центру	20,3 км
Найближча залізнична станція	Вишгородок
Відстань до залізничної станції	3 км
Місцева влада
Адреса ради	47402, Тернопільська обл., Кременецький р-н, м. Ланівці, вул. Незалежності, 34
Карта
Вербовець
Вербовець
Мапа
Вербовець у Вікісховищі

Ве́рбовець — село в Україні, у Лановецькій міській громаді Кременецького району Тернопільської області. До Вербівця належав хутір Діброва (до 1951; нині належить до села Коханівка. До 2020 року центр Вербовецької сільської ради.

Населення — 968 осіб (2003).

Село Вербовець знаходиться біля витоків річки Жирак, на заході району. Нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Мартишківці.

Село має свою історію, яка сягає у сиву давнину. В «Статистических описаниях церквей Волынской губернии» Н. З. Теодоровича Вербовець (Вербова) як володіння збаразького князя Солтана датується 9 липням 1463 р. Село Солтану було подаровано литовським князем Свидригайлом за вірну службу.

Однак, як свідчать археологічні розкопки і легенди, село значно давніше. З переказів відомо, що в давні часи невелике поселення було розташоване дещо в іншому місці. Де зараз Стадниця, були Малі Комаринці, а Великі Комаринці — ліворуч від Рудки, у сторону до Глибокої долини. Там і тепер знаходять уламки глиняного посуду. А на горі, що над Рудкою, був цвинтар, який тягнувся аж до хуторів села Мартишківці.

Жителі села Комаринці вимерли від епідемії чуми. Щоб заселити поміщицькі землі, обробляти їх, почали вербувати людей з інших сіл. Назва села пішла від слова «вербувати», але дехто назву пояснював простіше. Завербовані поселились в долині, поблизу річки, біля якої росли верби. Село назвали Вербовець (Вербова).

Вербовець, як і навколишні села, пустошили татарські орди, шляхетське панування, кріпаччина, холера, чума, голод, нальоти сарани, що виїдала все.

Село палили загони Куремси та Бурундая. Під Білкою, яка межує з Вербівцем, у 1474 р. литовсько-русько-польські війська розгромили татар. З початку навали Батия до кінця XVII ст. монголо-татари 42 рази нападали на цей край.

У хроніці Стрийковського Матвія розповідається, що 28 квітня 1512 р. Острозький Костянтин з 4000 волинян і поляків під Лопушно розгромив 25-тисячну орду перекопських татар і звільнив під Білкою 16 тисяч чоловіків, жінок і дітей з ясиру. Восени 1618 р. знову велика татарська орда дісталась Поділля, спалила Білку і всі навколишні села. Не оминуло це лихо і Вербівця. А Костянтин Острозький, правдоподібно, добирався зі своїм військом з-під Лопушно до Крем'янця Вербовецьким шляхом, що був основним сполученням між містами: Вишгородок-Вишнівець-Крем'янець.

Волинь, яка була під владою і Литви, і Польщі, і Росії, не мала можливості для національного розвитку. У Вербовець, як і в усі села Волині, прийшла кріпаччина. Ще в другій половині XVI ст. внаслідок запровадження фільваркових господарств селяни втратили землю і стали безземельними. Все це зміцнювало матеріальне становище феодалів.

Усі землі навкруги належали князям Вишневецьким. Як свідчать архівні джерела, а також опис до карти «Волинське воєводство, 1629 р., поселення і володіння», видані у 1930 р. вченими Київського університету, на той час Вербовець вважався містом. Тут нараховувалось 58 димів, проти старовинного сусіднього Вишгородку, де було 111 димів. Поруч із Вербівцем розташовувались: Шепелівка — 56 димів (нині це вулиця села), Старики — 36 димів. Посесором Вербовця, Стариків і Шепелівки був Жоравницький Ян. До Вербовецької волості входили села Лопушно, Пахинки (зараз — Пахиня) з посесором Людзицькою Доротою, де разом нараховувалось 121 дим, Корначівка, Голубе (ще одне невідоме на сьогодні поселення), Шили, де посесором був Лобос Даміян, Білка у 16 димів, де посесором був Ручицький Албрихт. Таким чином, до Вербовецької волості входило 9 поселень у 380 димів з центром у місті Вербовець.

У першій половині XVII ст. село Вербовець належало до Крем'янецького повіту. У селі було 2636 га землі, 1592 морги належало поміщиці Охоцькій, 589,8 га — графу Ржевуському. Решта землі була в користуванні селян, церкви.

В селі було дві корчми. Одна — біля шляху, яким їздили купці з Вишгородка в Крем'янець, друга — в центрі села. Неподалік від корчми була пивоварня. Власником її був пан, що мешкав у селі Борсуках, а в корчмі порядкував єврей, присланий паном.

Діяло товариство «Просвіта» (від 1932).

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Лановецької міської громади^[1].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Лановецького району, село увійшло до складу Кременецького району^[2].

Затверджена 21 січня 2005 р. рішенням XV сесії сільської ради IV скликання^[3]. Герб є промовистим.

Автори — Сергій Ткачов, Валерій Напиткін.

В червоному щиті срібна підкова, обернена ріжками догори, всередині якої — срібний лапчастий хрест. Підкова вгорі супроводжується золотою вербовою гілкою в стовп.

Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний золотою сільською короною.

Підкова — частина родового герба Ржевуських «Кривда». Срібний хрест — символ Волині, а вербова гілка означає назву села.

У центрі квадратного червоного полотнища біла перекинута підкова, усередині якої білий розширений хрест, зверху жовта гілка верби.

Вулиці села:

• Підляшшя (Підлісся, Підляша)
• Зайцева гора
• Зазамська
• Зажереєва
• Долини
• Корея
• Шепелівка
• Куток
• Зарічка

Є церква святого Миколая Чудотворця (1818; мурована), капличка на відзнаку 10-ї річниці незалежності України (2001).

Встановлено:

• хрест на честь скасування панщини,
• пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985),
• погруддя Тараса Шевченка (1989),
• хрест на могилі вояків Армії УНР, яких вбили більшовики 1920;
• символічний березовий хрест на могилі вояків УПА

Споруджено пам'ятник Борцям за волю України (1995).

Діють загальноосвітня школа І-III ступенів, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку.

• Анатолій Барвінський (нар. 1950) — український вчений у галузі диференціальних рівнянь і математичної фізики;
• Василь Гаргула (нар. 1941) — український вчений в галузі медицини, доцент Тернопільського державного медичного університету;
• Олег Дробоцький (1996—2023) — український художник, фотограф, військовослужбовець, учасник російсько-української війни;
• Леонід Середницький (нар. 1941) — український вчений у галузі нафтогазової промисловості, господарник, громадський діяч;
• Яків Смолій (нар. 1961) — український банкір, заступник голови Національного банку України (курував готівковий обіг, IT і платіжні системи)
• Григорій Штонь (нар. 1941) — український поет, прозаїк, драматург, літературознавець, літературний критик, кіносценарист, художник.
• Зіновій Зажерей (1986-2022) — український військовик, учасник російсько-української війни.^[4]

• Петро Болехівський-Боян (1910—1995) — український оперний співак (баритон), композитор, громадський діяч, діяч ОУН.
• Володимир Вихрущ (1934-1999) — поет, доктор економічних наук.

• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.
• Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
• Гах С., Конзельський В., Новосад Є., Петраш Б. Вербовець // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 628—631. — ISBN 978-966-457-228-3.
• Wierzbowiec, 1.) wś, powiat krzemieniecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 403. (пол.)
• Wierzbowiec, wś, powiat krzemieniecki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 687. (пол.)