Вступ Іспанії до Європейських Співтовариств — Вікіпедія

Іспанська заявка на вступ до ЄС
Статус
Держава-членкиня ЄС
Заявку подано	9 лютого 1962 28 липня 1977
Відхилення заявки	6 березня 1962
Заявку схвалено	29 листопада 1978
Початок перемовин	5 лютого 1979
Прогрес
Іспанія вступила до ЄС — 1 січня 1986
Хід скринінгу	100% виконано
Закриті розділи	100% виконано
Хід ратифікації	100% виконано
Статистичне порівняння  Європейський Союз Населення ▼ 447,007,596[1] Площа 4,233,262 км2 1,634,472 sq mi ВВП (ПКС) ▲ $21,5 трлн.[2] Повний ▲ $48,304[2] На душу населення ВВП (номінал) на душу населення $17,0 трлн.[2] Повний $40,995[2] На душу населення ІЛР ▲ 0,911 Джині 30.2 Відмінності після вступу до ЄС Увесь ЄС Населення ЄС Площа ЄС Нова офіційна мова іспанська ІЛР Джині Середній член ЄС Сер. населення членів Сер. площа членів ВВП ВВП на душу населення
Вебсайт

Вступ Іспанії до Європейських Співтовариств — це політичний процес, який дозволив Королівству Іспанія приєднатися до ЄЕС (який у 1993 році став Європейським Союзом) 1 січня 1986 року. Таким чином Європейське економічне співтовариство було розширено до 12 держав (Іспанія увійшла одночасно з Португалією).

До 1975 року франкістський режим стояв на чолі Іспанії і тримав її біля дверей Європейських співтовариств, заснованих на демократичних принципах і повазі до прав людини. Співпраця обмежується лише економічними питаннями. Іспанія подала свою кандидатуру 9 лютого 1962 року, але вона була відхилена 6 березня того ж року.

Смерть Франко, а потім лібералізація країни дозволили Іспанії подати нову заявку 28 липня 1977 року. Слідом за ним Комісія ухвалила рішення про початок переговорів про вступ 29 листопада 1978 року, які почалися 5 лютого 1979 року. Це було політичне рішення про зміцнення початкових демократій Греції, Португалії та Іспанії, але воно спричинило за собою значні економічні труднощі з огляду на більш повільний розвиток цих південноєвропейських держав і що означало, що ВЕС налічував 329 мільйонів жителів, що спричинило за собою далекосяжні інституційні та економічні зміни. У той же час з початку цієї нової заявки, в період з 1977 по 1980 рік, Іспанія повинна була відповідати кільком вимогам для цього приєднання щодо загальноєвропейських цінностей і поваги до гідності особи.

Влітку 1981 року темпи переговорів знову сповільнилися головним чином через французький запит на тверде і точне зобов'язання щодо введення податку на додану вартість, який буде прийнятий в іспанській податковій системі (найпізніше на момент приєднання, якщо не раніше). Восени Європарламент підтверджує себе щодо політичного виміру процесу розширення і рекомендує Європейській Раді та Раді міністрів прийняти дату першого січня 1984 року як останню для вступу Іспанії та Португалії до Співтовариства.​

Країна підписала Мадридський/Лісабонський договір 12 червня 1985 року. Іспанія стала членом Співтовариств 1 січня 1986 року разом з Португалією. Це супроводжувалося швидким зростанням рівня життя іспанців завдяки комерційним обмінам з іншими членами, а також за допомогою фондів згуртованості, від яких вона значною мірою виграла. Після розширення в травні 2004 року вона скоротила рівень європейської допомоги для своїх знедолених регіонів.

Феліпе Гонсалес, президент уряду Іспанії з 1982 по 1996 рік, наполегливо працював, щоб приєднати свою країну в Європейському співтоваристві, він ініціював створення фондів згуртованости та відіграв важливу роль у співпраці з країнами Латинської Америки. Під час переговорів щодо Ніццького договору Хосе Марія Аснар вдається добитися для Іспанії збільшення ваги в Європейській раді.^[3]

Іспанія дала Європарламенту трьох президентів: Енріке Барон Креспо (з 1989 по 1992), Хосе Марія Хіль-Роблес Хіль-Дельгадо (з 1997 по 1999) і Жозеп Боррель (з 2004 по 2006). Країна має 54 євродепутатів та 27 голосів у Раді ЄС.^[3]

• Іспанські монети євро
• Мадридський/Лісабонський договір

• Іспанія та європейське будівництво.