Відносини Монако — Європейський Союз — Вікіпедія

Відносини Монако — Європейський Союз
Європейський Союз
ЄС 		Монако
Монако

Відносини між Князівством Монако та Європейським Союзом (ЄС) в основному ведуться через Францію. Завдяки цим відносинам Монако безпосередньо бере участь у певних політичних процесах ЄС. Монако є невід'ємною частиною митної території ЄС та зони ПДВ, і тому застосовує більшість заходів щодо акцизного збору та ПДВ.[1] Монако межує з однією державою-членом ЄС: Францією. Однак ці відносини не поширюються на зовнішню торгівлю. Пільгові торговельні угоди між ЄС та третіми країнами поширюються лише на товари, що походять з митної території - Монако не може претендувати на походження ЄС у цьому відношенні.

Монако є фактичним членом Шенгенської зони (її кордони та митна територія розглядаються як частина Франції) і офіційно використовує євро як єдину валюту. Він використовує євро за домовленістю з ЄС та Францією, і ЄС має право карбувати власні монети. Монако використовує євро, оскільки раніше його валюта була зв'язана 1: 1 з французьким франком.[1]

Вони також уклали угоди про застосування законодавства Співтовариства щодо фармацевтичних препаратів, косметичних товарів та медичних виробів (це набрало чинності 1 травня 2004 р.); та щодо оподаткування заощаджень (чинна з 1 липня 2005 р.).[1]

Майбутня інтеграція

[ред. | ред. код]

Членство Монако в ЄС малоймовірне, оскільки, окрім свого розміру, на відміну від конституційних монархій в ЄС, принц Монако має значні виконавчі повноваження і є не просто фігурою. 

Монако приєднався до Ради Європи в 2004 році[2] що вимагало від нього перегляду відносин із Францією, яка раніше мала право висувати різних міністрів. Це розглядалося як частина загального руху до Європи.[3]

У листопаді 2012 року, після того як Рада Європейського Союзу закликала провести оцінку відносин ЄС із суверенними європейськими мікродержавами Андорри, Монако та Сан-Марино, які вони назвали "роздробленими" [4] Європейська Комісія опублікувала звіт окреслюючи варіанти їх подальшої інтеграції до ЄС.[5] На відміну від Ліхтенштейну, який є членом Європейського економічного простору (ЄЕЗ) через Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) та Шенгенську угоду, відносини з цими трьома державами базуються на колекції угод, що охоплюють конкретні питання. У звіті розглянуто чотири альтернативи поточній ситуації: 1) галузевий підхід з окремими угодами з кожною державою, що охоплюють цілу сферу політики, 2) всебічна багатостороння Рамкова угода про асоціацію (FAA) з трьома державами, 3) членство в ЄЕЗ та 4) членство в ЄС. Комісія стверджувала, що галузевий підхід не стосується основних питань і все ще є без потреби, а членство в ЄС найближчим часом було припинено, оскільки "інституції ЄС в даний час не пристосовані до вступу таких малих країн". Решта варіантів, членство в ЄЕЗ та FAA з державами, були визнані життєздатними та рекомендовані Комісією. У відповідь Рада попросила продовжити переговори з трьома мікродержавами щодо подальшої інтеграції, а також до кінця 2013 року підготувати звіт, що деталізує наслідки двох життєздатних альтернатив та рекомендації щодо подальших дій.[6]

Оскільки членство в ЄЕЗ в даний час відкрите лише для членів ЄАВТ або ЄС, для того, щоб мікродержави приєднались до ЄЕЗ, не ставши членами ЄС, потрібна згода існуючих держав-членів ЄАВТ. У 2011 році Йонас Гар Стрере, тодішній міністр закордонних справ Норвегії, яка є членом ЄАВТ, заявив, що членство в ЄАВТ / ЄЕЗ для мікродержав не є належним механізмом для їх інтеграції на внутрішній ринок через їхні інші вимоги, ніж великі країни, такі як Норвегія, і висловив припущення, що спрощена асоціація для них буде більш підходящою.[7] Еспен Барт Ейде, наступник Стьоре, відповів на звіт Комісії наприкінці 2012 року, запитуючи, чи мають мікродержави достатні адміністративні можливості для виконання зобов'язань щодо членства в ЄЕЗ. Однак він заявив, що Норвегія відкрита для можливості членства в ЄАВТ для мікродержав, якщо вони вирішать подати заявку, і що країна не прийняла остаточного рішення з цього питання.[8][9][10][11] Паскаль Шафхаузер, радник місії Ліхтенштейну при ЄС, заявив, що Ліхтенштейн, інша держава-член ЄАВТ, готовий обговорити питання членства в ЄЕЗ для мікродержав, якщо їх приєднання не перешкоджає функціонуванню організації. Однак він запропонував розглянути варіант прямого членства в ЄЕЗ для мікродержав, як за межами ЄАВТ, так і ЄС.

18 листопада 2013 р. Комісія ЄС опублікувала свою доповідь, в якій дійшов висновку, що "участь малих країн в ЄЕЗ в даний час не вважається життєздатним варіантом через політичні та інституційні причини", але що Угоди про асоціацію є більш здійсненний механізм інтеграції мікродержав до внутрішнього ринку, бажано за допомогою єдиної багатосторонньої угоди з усіма трьома державами.[12] У грудні 2014 року Рада Європейського Союзу схвалила розпочаті переговори щодо такої угоди [13] і вони розпочались у березні 2015 року [14]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в The EU's relations with Monaco [Архівовано 26 липня 2016 у Wayback Machine.], Європейська служба зовнішніх справ, September 2011
  2. ↑ Background Note: Monaco. Department of State. March 2006. Архів оригіналу за 14 серпня 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
  3. ↑ Monaco admis au sein du Conseil de l'Europe. European Navigator (originally published in Tageblatt). 6 жовтня 2004. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 16 лютого 2021.
  4. ↑ Council conclusions on EU relations with EFTA countries (PDF). Council of the European Union. 14 грудня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2020. Процитовано 1 квітня 2013.
  5. ↑ Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee of the Regions - EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino - Options for Closer Integration with the EU. 2012. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 16 лютого 2021.
  6. ↑ Council conclusions on EU relations with the Principality of Andorra, the Republic of San Marino and the Principality of Monaco (PDF). Council of the European Union. 20 грудня 2012. Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  7. ↑ Norge sier nei til nye mikrostater i EØS. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  8. ↑ Innlegg på møte i Stortingets europautvalg. Ministry of Foreign Affairs of Norway. 28 січня 2013. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 1 квітня 2013.
  9. ↑ Eide: Bedre blir det ikke. 21 грудня 2012. Архів оригіналу за 13 квітня 2013. Процитовано 1 квітня 2013.
  10. ↑ Aalberg Undheim, Eva (8 грудня 2012). Regjeringa open for diskutere EØS-medlemskap for mikrostatar (норв.). Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 6 квітня 2013.
  11. ↑ La Norvegia chiude le porte a San Marino (PDF). La Tribuna Sammarinese. 3 січня 2013. с. 7. Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2014. Процитовано 6 квітня 2013.
  12. ↑ EU Relations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino: Options for their participation in the Internal Market. European Commission. 18 листопада 2013. Архів оригіналу за 11 вересня 2020. Процитовано 20 листопада 2013.
  13. ↑ Council adopts mandate to negotiate association agreement(s) with Andorra, Monaco and San Marino (PDF). Council of the European Union. 16 грудня 2014. Архів оригіналу (PDF) за 24 жовтня 2021. Процитовано 22 грудня 2014.
  14. ↑ RECORDED HRVP Federica MOGHERINI host the ceremony on the occasion of the launching of the Association Agreement(s) negotiations with the Principality of Andorra, the Principality of Monaco and the Republic of San Marino. European Commission. 18 березня 2015. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 18 березня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Відносини_Монако_—_Європейський_Союз