Гер'є Володимир Іванович — Вікіпедія

Гер'є Володимир Іванович
Володимир Гер'є, 1915 рік
Народився	29 травня (10 червня) 1837, 17 (29) травня 1837[1] або 29 травня 1837(1837-05-29)[1] Ховріно
Помер	30 червня 1919(1919-06-30)[2][3][1] (82 роки) Москва, Російська СФРР[2]
Поховання	П'ятницький цвинтар[d]
Місце проживання	Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	історик, політик
Alma mater	Історико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Галузь	історія
Заклад	Імператорський Московський університетd МДУ[4]
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Вчене звання	професор, член-кореспондент
Науковий ступінь	доктор наук
Науковий керівник	Pyotr Kudryavtsevd і Грановський Тимофій Миколайович
Відомі учні	Віппер Роберт Юрійович Виноградов Павло Гаврилович Кареєв Микола Іванович Mikhail Korelind Любавський Матвій Кузьмич Nikolay Radtsigd Alexander Khakhanovd Щепкін Євген Миколайович Коваленський Михайло Миколайович
Аспіранти, докторанти	Виноградов Павло Гаврилович Ардашев Павло Миколайович Віппер Роберт Юрійович Mikhail Korelind Щепкін Євген Миколайович Кареєв Микола Іванович Aleksey Vasyutinskyd
Членство	Петербурзька академія наук
Відомий завдяки:	перший організатор семінарських занять e Росії
Нагороди
Гер'є Володимир Іванович у Вікісховищі

Гер'є Володимир Іванович (Guerrier, 17 (29) травня 1837, Ховріно, Московська губернія — 30 червня 1919, Москва) — російський історик, громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), професор загальної історії Московського університету (1868—1904), засновник Московських вищих жіночих курсів.

Народився в підмосковному селі Ховріно в сім'ї нащадків вихідців з Гамбурга, що приїхали до Росії наприкінці XVIII століття. Рано втратив батьків і виховувався у родичів. Протестантського віросповідання.

Середню освіту здобув у Москві в парафіяльному училищі при євангелічно-лютеранській церкві Петра і Павла на Козьмодем'янській вулиці (нині Старосадський провулок), у приватному пансіоні Еннеса. У 1854 році вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. По закінченні курсу на словесному факультеті Московського університету, був залишений при університеті для приготування до професорського звання і, разом з тим, зробився викладачем літератури й історії в Першому московському кадетському корпусі. У 1862 році захистив магістерську дисертацію: «Боротьба за польський престол в 1733 р.» і був відправлений за кордон, де пробув три роки (у Німеччині, Італії та Парижі).

Обраний у доценти на кафедрі загальної історії, він почав викладати в Московському університеті з 1865 року. У 1868 р. їм була захищена дисертація: «Лейбніц і його століття», на ступінь доктора, після чого він видав, на підставі матеріалів, що знаходяться в Ганновері, книгу про відносини Лейбніца до Петра Великого і збірник документів з листування цього філософа, що відносяться до Росії. Почав свою викладацьку роботу з читання курсів історії середньовіччя. Герье, ставши професором, головним чином зосередив свої інтереси на викладанні періоду між римською і новою історією. Його курси завжди відрізнялися систематичністю, змістовністю і широтою поглядів. Він започаткував семінар з загальної історії в Московському університеті.

З 1872 до 1905 рік стояв на чолі заснованих ним Московських вищих жіночих курсів.

З 1906 року — член Державної ради Російської імперії за призначенням. У політичній діяльності він примкнув до октябристів.

Гласний Московської міської думи, працював у різних думських комісіях. З 1888 до 1905 роки він був головою комісії, яка розробила організацію піклування про бідних, введену в 1894 р., влаштувала будинок для народних розваг і представила Державній думі проект страхування домашньої прислуги.

Похований на П'ятницькому цвинтарі в Москві.

• (рос.)«Очерк развития исторической науки»(1866)
• (фр.)«L'abbe de Mably» (1886)
• (рос.)«Понятие о власти и народе в наказах 1789 г.» (1884)
• (рос.)«Идея народовластия накануне революции 1789 г.»
• (рос.)«Зодчие и подвижники Божьего царства. Блаженный Августин»
• (рос.)«Апостол нищеты и любви. Франциск из Ассизи»
• (рос.)«Французская Революция в освещении Тэна»
• (рос.)«Первая Государственная дума»
• (рос.)«Вторая Государственная дума»
• (рос.)«Второе раскрепощение — закон 9 ноября 1906 г.»
• (рос.)«Значение третьей Думы в Истории России» (1912)
• (рос.)«Речь об Александре и Наполеоне в 1812 г.»

• Н. И. Кареев. Герье, Владимир Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. VIIIa. — С. 574. (рос. дореф.)
• Н. Кареев. Герье. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона [Архівовано 24 січня 2012 у WebCite](рос.)
• Погодин С. Н., Владимир Иванович Герье как историк и методолог / С. Н. Погодин // Вопросы истории. — 2004. — № 10.(рос.)
• Цыганков Д. А., В. И. Герье и Московский университет его эпохи. — М.: ПСТГУ, 2008. — 256 с. — 1000 экз. — ISBN 978—5—7429—0347—5.(рос.)
• Волков В. А., Куликова М. В., Логинов В. С. Московские профессора XVIII — начала XX веков. Гуманитарные и общественные науки. — М.: Янус-К; Московские учебники и картолитография, 2006. — С.63—64. — 300 с. — 2 000 экз. — ISBN 5—8037—0164—5.(рос.)

• Персональна сторінка Володимира Івановича Гер'є на офіційному сайті РАН (рос.)
• Кащеев В. Герье Владимир Иванович. Немцы России. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)
• Иванова Т. Н. (2011). Владимир Иванович Герье и формирование науки всеобщей истории в России (30-е гг. XIX – начало ХХ века). Библиотека авторефератов и тем диссертаций. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)
• Погодин С. Н. (2004). Историография. Владимир Иванович Герье как историк и методолог. Журнал «Вопросы истории». Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 10 листопада 2011.(рос.)