Горбачов Дмитро Омелянович — Вікіпедія

Дмитро Омелянович Горбачов
Народився13 жовтня 1937(1937-10-13) (86 років)
м. Алапаєвськ, Свердловська область, Росія
Місце проживанням. Київ
КраїнаСРСР, Україна
Діяльністьмистецтвознавець, викладач університету
Alma materКиївський державний університет
Галузьмистецтвознавство, педагогіка, історія живопису
ЗакладНаціональний художній музей України, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Вчене званняпрофесор
Науковий ступінькандидат мистецтвознавства
Відомий завдяки:як мистецтвознавець, педагог, експерт живопису, дослідник авангарду в живописі
Нагороди

Дмитро Омелянович Горбачов (* 13 жовтня 1937, м. Алапаєвськ Свердловської області, Росія) — український мистецтвознавець, історик мистецтва [Архівовано 18 січня 2015 у Wayback Machine.] України, міжнародний експерт мистецьких творів, професор. Почесний академік Національної академії мистецтв України (2023).

Біографія

[ред. | ред. код]

В дошкільному віці разом з родиною приїхав у Київ на постійне проживання.

З 1944 по 1954 рік навчався в київській середній школі № 71.

Після закінчення школи поступив на історико-філософський факультет Київського університету[1], який закінчив у 1959 році.

Після закінчення університету працює в Музеї українського образотворчого мистецтва (Київ), займається науковою роботою.

Захистив дисертацію на ступінь кандидата мистецтвознавства.

З 1973 по 2011 рік викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. З 2001 року — член редколегії Енциклопедії Сучасної України.

Автор більше 15 мистецтвознавчих книг, художніх альбомів та документальних фільмів.

Користується авторитетом в Європі та Україні як експерт мистецьких творів і є консультантом аукціонів «Крістіз» (Christie's) та «Сотбіс» (Sotheby's), київського «Мистецького Арсеналу».

Організовує виставки українських художників авангардистів в Україні та за кордоном.

Член Українського ПЕН.

Творча діяльність

[ред. | ред. код]

Дмитро Омелянович Горбачов спеціалізується на історії та теорії образотворчого мистецтва.

До кола зацікавлень належить мистецтво доби бароко XVII-XVIII ст., романтизму та реалізму XIX ст., сецесії та авангарду 1900-1930 років.

Дослідник «бойчукістів».

Впродовж більш ніж 40 років однією з провідних тем наукових зацікавлень є творчість Т. Г. Шевченка.

Публікації: книги та альбоми

[ред. | ред. код]
  • «Анатолій Галактіонович Петрицький» (Київ, 1970);
  • «Анатолий Петрицкий» (Москва, 1971);
  • «Анатолій Петрицький. Спогади про художника» 1981;
  • «Олександр Хвостенко-Хвостов (альбом)» 1987;
  • «Avantgarde und Ukraine» (Мюнхен, 1993);
  • «Український авангард» (Київ, 1996);
  • «Будинок з левами» (Київ, 2005);
  • «Українські авангардисти як теоретики і публіцистики» (Київ, 2005);
  • «Малевич та Україна» (антологія) (Київ, 2006);
  • «Авангард Йогансена» (Львів, 2007);
  • «Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (альбом) (Київ, 2009);
  • «Лицарі голодного Ренесансу» (Київ, 2020);
  • «Мистецтво світу. Внесок України» (Київ, 2022)

Твори, які зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України[2]

[ред. | ред. код]
  • Монографії: «Анатолий Петрицкий», «Я відчуваю життя…» (дослідження про життя та творчість А Г. Петрицького) (1970-і);
  • статті: «О символах и эмблемах европейского изобразительного искусства», «Українська книжкова графіка поміж з'їздами художників. 1968—1972», (1963—1985, б/д), «Импрессионизм вечного», «Козак-парижанин», «Розмова з художником-сценографом»–про життя і творчість О. Г. Венеціанова, С. П. Конончука, Ф. Ф. Мануйла, Г. І. Нарбута, Ф. Ф. Нірода (1964—1985, б/д),
  • вступні статті до спогадів К. М. Редька «Мобілізовані революцією», збірки «Олександр Хвостенко-Хвостов. Сценограф, живописець, графік» (1975, б/д); текст лекції «Новаторство Т. Г. Шевченка» (1964);
  • нариси: «Хроніка успіху» (про розвиток українського мистецтва 20-х–30-х рр. ХХ ст.) (1970-і), «Будинок з левами» (у співавторстві з П. В. Утевською), «Хроніка успіху» (1970-і, 1988);
  • рецензії на твори П. О. Білецького «Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв.», І. С. Диченка «Євген Лисин», П. М. Жолтовського «Український живопис XVII—XVIII ст.», дипломні роботи студентів КХІ (1979, б/д); розширена заявка на сценарій повнометражного неігрового фільму «Передчуття» (у співавторстві з Р. М. Корогодським) та ін..

Створені фільми

[ред. | ред. код]

Лекції

[ред. | ред. код]

Організовані художні виставки в Україні та за кордоном

[ред. | ред. код]

та інші.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У 1955 році за наказом міністра вищої освіти УРСР філософський та історичний факультети університету були об'єднані в один — історико-філософський, який проіснував до 1964 року, а потім його знову розділено на два окремих підрозділи. У складі історико-філософського факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, але без чіткого адміністративного поділу. 1959 року на факультеті було створено кафедру історії та теорії атеїзму, на яку покладалося завдання координації науково-дослідних робіт у галузі атеїзму в усіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України.
  2. Рукописи, Ф. 1174; оп. 1; од. зб. 120; 1949—1994 рр.
  3. Казимир Великий або Малевич Селянський (1994) (укр.), процитовано 17 вересня 2023
  4. Олександра Екстер та світова сценографія (укр.), процитовано 17 вересня 2023
  5. Український кубофутуризм і Олександр Богомазов (укр.), процитовано 17 вересня 2023

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]