Гречуха Михайло Сергійович — Вікіпедія

Михайло Сергійович Гречуха
Михайло Сергійович Гречуха
Михайло Сергійович Гречуха
1-й секретар Житомирського обкому КП(б)У
1938 — 1939
Прапор
Прапор
2-й Голова Президії ВР УРСР
28 липня 1939 — 18 січня 1954
Попередник: Корнієць Леонід Романович
Спадкоємець: Коротченко Дем'ян Сергійович
 
Народження: 6 (19) вересня 1902
Мошни, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть: 15 травня 1976(1976-05-15) (73 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання: Байкове кладовище
Країна: СРСР
Освіта: Харківський автодорожний інститут
Партія: КПРС
Автограф:
Нагороди:
Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1948Орден Леніна — 1958Орден Жовтневої Революції
Орден Богдана Хмельницкого I ступеняОрден Трудового Червоного ПрапораПочесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Гречу́ха Миха́йло Сергі́йович (6 (19) вересня 1902, Мошни, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 15 травня 1976(1976-05-15), Київ) — український радянський партійний і державний діяч, керівник Верховної Ради УРСР. Член Політбюро ЦК КПУ (липень 1939 — травень 1961). Член ЦК КПУ (1938–1961). Кандидат у члени ЦК КПРС (1956–1961). Депутат Верховної Ради УРСР 1–5-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 1–5-го скликань.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 6 (19) вересня 1902(19020919) року в селі Мошнах, тепер Черкаського району Черкаської області) у родині селянина-бідняка. Навчався в сільській школі, працював у поміщицькій економії. З вересня 1916 року — чорнороб Черкаського цукрового заводу Київської губернії, у квітні 1917 — лютому 1922 року — робітник-будівельник, каменяр Маловисківського цукрового заводу Єлисаветградського повіту.

У комсомолі — з 1922 року, секретар комсомольської ланки в Мошнах. Один із активних учасників створення комітетів незаможних селян в українських селах. У березні 1922 — лютому 1925 року — політичний інспектор Мошенського (Мошнівського) райвиконкому, голова Мошенського районного комітету незаможних селян. У лютому 1925 — березні 1927 року — голова Мошенської районної ради професійних спілок Черкаського округу.

Член ВКП(б) з липня 1926 року.

У березні 1927 — вересні 1929 року — секретар Мошенського районного виконавчого комітету Шевченківського округу. У вересні 1929 — серпні 1930 року — інструктор, завідувач Організаційно-інструкторського відділу Шевченківського окружного виконавчого комітету в місті Черкасах.

У серпні 1930 — лютому 1931 року — голова Стеблівського районного виконавчого комітету Шевченківського округу.

З лютого 1931 року працював начальником планового сектору «Укршляхбудтресту» в Харкові. У лютому 1932 — вересні 1936 навчався в Харківському автодорожньому інституті. У вересні 1936 — січні 1938 року працював інженером-механіком в Управлінні Південної залізниці. У січні — травні 1938 році — виконувач обов'язків секретаря виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих.

У травні — грудні 1938 року — 2-й секретар Житомирського обласного комітету КП(б)У, у грудні 1938 — липні 1939 року — 1-й секретар Житомирського обласного комітету КП(б)У, член ЦК КП(б)У.

Від 28 липня 1939 року до 15 січня 1954 року — голова Президії Верховної Ради УРСР. Від липня 1939 року до травня 1961 року — член Політбюро (від 1953 року — Президії) ЦК КП(б)У. Під час німецько-радянської війни був головою Республіканського комітету допомоги пораненим і хворим воїнам. У 1950 році пропонував Сталіну перейменувати Херсон в Сталінодніпровськ.

15 січня 1954 — 17 квітня 1959 року — 1-й заступник, 17 квітня 1959 – 10 березня 1961 року — заступник голови Ради Міністрів УРСР. У 19621966 роках — радник при Раді Міністрів УРСР.

Від 1966 року — персональний пенсіонер у місті Києві.

Могила Михайла Гречухи на Байковому кладовищі

Помер у Києві 15 травня 1976 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 7).

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна (07.02.1939, 23.01.1948, 26.02.1958), орденом Жовтневої Революції (18.09.1972), орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького 1-го ступеня (2.05.1945), медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (4.08.1964).

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]