Грищенко Костянтин Іванович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грищенко.
Костянтин Іванович Грищенко
Костянтин Іванович Грищенко
Костянтин Іванович Грищенко
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
ПрезидентВіктор Янукович
Прем'єр-міністрМикола Азаров
10-й Міністр закордонних справ України
11 березня 2010 — 24 грудня 2012
ПрезидентВіктор Янукович
Прем'єр-міністрМикола Азаров
ПопередникПетро Порошенко
НаступникЛеонід Кожара
5-й Міністр закордонних справ України
2 вересня 2003 — 3 лютого 2005
ПрезидентЛеонід Кучма, Віктор Ющенко
ПопередникАнатолій Зленко
НаступникБорис Тарасюк
Народився28 жовтня 1953(1953-10-28) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Відомий якполітик, дипломат
КраїнаУкраїна
Alma materМосковський державний інститут міжнародних відносин
Політична партіяРеспубліканська партія України
БатькоГрищенко Іван Филимонович
У шлюбі зНаталія Ігорівна Грищенко
Дітидонька Оксана
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі

Костянти́н Іва́нович Гри́щенко (28 жовтня 1953(1953-10-28), Київ) — український політик і дипломат. З часу здобуття Україною незалежності займав ряд високих державних посад із повноваженнями від сфери контролю над озброєннями і регіональної безпеки до освіти і охорони здоров'я.

Життєпис

[ред. | ред. код]

У 2012—2014 — на посаді віце-прем'єр-міністра України, двічі був міністром МЗС (2003—2005, 2010—2012), а також першим заступником Секретаря РНБО (2008—2010), очолював дипломатичні представництва України в Брюсселі (1998—2000 ), Вашингтоні (2000—2003) й Москві (2008—2010).

У 1991 році — заступник Головного Інспектора з питань біологічної зброї Спеціальної комісії ООН в Іраку (ЮНСКОМ; англійською: UNSCOM). З 1995 по 1998 — член Ради засновників Центру безпекової політики у Женеві (Швейцарія). З 1999 по 2003 — член Консультативної ради Генерального Секретаря ООН з питань роззброєння.

2003 - очолив цю Раду[1]. З 2000 по 2003 - входив до Комісії ООН з моніторингу, верифікації та інспекції (англійською: UNMOVIC)[2], а у 2003—2006 був членом Ради керівних «Трансатлантичного партнерства проти СНІДу».

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України[3].

Одни з підписантів Харківських угод, звинувачений Генеральною прокуратурою України в липні 2022 у державній зраді.[4]

Освіта

[ред. | ред. код]

Закінчив з відзнакою Московський державний інститут міжнародних відносин (російською: МГИМО) у 1975 році за спеціальністю міжнародне право. Окрім рідних для нього української та російської мов, Костянтин Грищенко вільно володіє англійською та французькою мовами.

Професійна діяльність

[ред. | ред. код]

У 1976—1980 рр. працював у Секретаріаті ООН у Нью-Йорку.

З 1981 до 1991 рр. обіймав дипломатичні посади різного рівня у Міністерстві закордонних справ СРСР. Після розпаду Радянського Союзу Костянтин Грищенко повернувся до Києва і розпочав роботу в Міністерстві закордонних справ незалежної України.

З 1995 до 1998 рр. займав посаду заступника міністра закордонних справ України[5], займаючись проблематикою контролю над озброєннями, роззброєння, Європейської безпеки, СНД, відносин з Росією, а також розбудовою зовнішньої політики України на Близькому Сході, в Азії та Тихоокеанському регіоні. Костянтин Грищенко відіграв ключову роль в укладенні низки надважливих міжнародних угод, що були покликані зміцнити територіальну цілісність, безпеку і незалежність України. Саме в цей час ним було започатковано масштабну програму підготовки українських дипломатів у країнах Європейського Союзу і США. Більшість випускників програми займають достойне місце серед найкращих дипломатів України сьогодення.

У 1998—2000 — Посол України у Бельгії, Нідерландах і Люксембурзі, Глава Місії нашої країни при НАТО[6] та Постійний Представник при Організації з заборони хімічної зброї (англійською: OPCW) у м. Гаага (Нідерланди).

У 2000—2003 рр. його призначено Послом України у США[7]. 2001 року також обійняв посаду Посла нашої країни за сумісництвом у Антигуа та Барбуда. З 2003 по 2005 рр. Костянтин Грищенко — на посаді міністра закордонних справ України[8].

Будучи міністром закордонних справ, Костянтин Грищенко зосередив зусилля на Європейській інтеграції України, зміцненні зв'язків з Вашингтоном та налагодженні прагматичної взаємодії з Росією. У 2003 році він публічно виступив проти приєднання нашої країни до Єдиного Економічного Простору з Російською Федерацією, Казахстаном і Білоруссю. Дипломат, разом з низкою членів Уряду України, аргументував таку позицію тим, що таке рішення суперечило би Конституції України[9].

У непростий час кризи в українсько-російських відносинах довкола коси Тузла у 2003 році, Костянтин Грищенко застосував усі наявні дипломатичні інструменти, щоб протистояти зазіханням Москви на українську територію та повернутись до більш звичного партнерського формату відносин з Російською Федерацією[10].

У 2006—2007 рр. Костянтин Грищенко працював радником з питань зовнішньої політики Прем'єр-міністра України[11].

Після дострокових виборів до Верховної Ради України у 2007 році, Костянтин Грищенко увійшов до складу опозиційного уряду України як тіньовий міністр закордонних справ. У квітні 2008 року, на тлі поглиблення кризи у відносинах з Росією, Президент України В. Ющенко призначив Костянтина Грищенка Першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України[12], а у червні того ж року — Послом України у Російській Федерації[13]. Водночас, він продовжував виконувати повноваження Першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, що надавало йому особливого статусу у системі органів державної влади, що опікувалися відносинами нашої країни з Росією.

Беручи участь у теледебатах з Дмитром Рогозіним (тогочасним Послом Росії при НАТО), Грищенко заявив про використання РФ некоректної ідеології для характеристики відносин з Києвом. Він наголошував на необхідності постійного обговорення непростих питань відносин з Росією з метою їх вирішення та укладення відповідних угод, які мають виконуватись обома сторонами. Це, на його думку, було набагато раціональніше за загострення існуючих проблем і створення нових. Відповідаючи на питання про приєднання України до НАТО Костянтин Грищенко заявив, що не бачить в осяжній перспективі можливості членства, проте підкреслив, що таке рішення буде ухвалювати не Москва, Брюссель чи Вашингтон, а виключно народ України на референдумі.

Після президентських виборів 2010 року, Костянтин Грищенко вдруге призначається міністром закордонних справ України[14].

Вже навесні 2010 року Костянтин Грищенко розпочав непросту роботу із нейтралізації небезпечних тенденцій у відносинах з Росією. Він проводив прагматичну політику, в основі якої лежали національні інтереси України, прибираючи емоційну та ідеологічну складову відносин. Натомість, було зроблено акцент на тих напрямах співробітництва з Росією, де взаємодія приносила сторонам більшу вигоду, ніж конфлікт. Це дозволило вдвічі збільшити експорт України на російський ринок та розпочати історичний процес демаркації кордону з Росією у Криму. Покращення у відносинах з Москвою дозволило значно послабити адміністративний та поліцейський тиск на мільйони громадян України та заробітчан, які проживають у Росії. Нормалізація українсько-російських відносин спонукала обережних європейців до більш рішучих кроків в укладанні Угоди про асоціацію з Україною.

Іншим важливим напрямом зовнішньої політики Грищенка було усунення візових бар'єрів для українців. Під керівництвом Міністра лише за два роки українським дипломатам вдалося домовитися про безвізовий режим з Ізраїлем[15], Туреччиною[16], Бразилією[17] та Аргентиною[18].

Сам Костянтин Грищенко описав тогочасну зовнішню політику України так: «Європейська політика України має бути пріоритетом, проте реалізовуватись прагматично. Цілком зрозуміло, що сучасна Україна — держава з європейським покликанням, та наш шлях до Європи буде дещо відрізнятись від шляху нових країн-членів ЄС. Це буде шлях внутрішніх трансформацій згідно європейських норм та у стратегічному партнерстві з ЄС і Росією. Проте ми також прагнемо розвитку взаємодії з регіонами світу, де спостерігаємо бурхливий економічний розвиток, прагнення до взаємодії з Україною та повагу до її національних прагнень»[19].

У цей період вдалося завершити переговори з ЄС щодо Угоди про асоціацію (2012 рік) та остаточно узгодити План безвізового режиму з Європою. Особливого значення було надано економічній дипломатії. Відокремлені раніше і вкрай неефективні торговельні місії були повністю інтегровані у структури посольств, а при самому МЗС було створено Раду експортерів для просування українських товарів і компаній на міжнародних ринках.

У грудні 2012 року Грищенка було призначено Віце-Прем'єр-міністром України[20]. Він отримав унікальну нагоду використати багаторічний міжнародний досвід для вирішення внутрішніх соціальних проблем в Україні. До його компетенції входили освіта і наука, охорона здоров'я, культура, молодь і спорт.

На цій посаді Грищенко зосередив увагу на посиленні державного нагляду за якістю ліків[21]. У 2013 році Україна перейшла на стандарти ЄС у виробництві ліків, зокрема стандартів Належної виробничої практики (НВП) та Доцільної практики розподілу (ДПР) ліків. Україна першою ратифікувала Конвенцію Ради Європи «Про протидію фальсифікації лікарських засобів та аналогічних злочинів, що несуть загрозу громадському здоров'ю» та вперше на пострадянському просторі запровадила кримінальну відповідальність за підробку лікарських препаратів. Була значно спрощена процедура надання знеболювальних ліків терміновим хворим. Особливого значення Костянтин Грищенко надавав спрощенню доступу до медичної допомоги у національних масштабах, а також прийняттю Проекту загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ/СНІД на 2014—2018 рр[22].

У липні 2013 року, під час вкрай складної поїздки до Лівії, дипломат забезпечив звільнення 19 українців з полону бойовиків у Бенгазі[23]. 27 лютого 2014 року Грищенко пішов з посади Віце-Прем'єр-міністра України[24].

Розслідування

[ред. | ред. код]

25 липня 2022 року Грищенку заочно було видано підозру у вчиненні державної зради. Досудове розслідування встановило, що «Харківські угоди» між Україною і РФ з питань перебування Чорноморського флоту РФ в Україні були нав'язані колишнім президентом РФ Медведєвим тодішньому прем'єр-міністру України Азарову, але Грищенко, розуміючи наслідки, все одно займався підготовкою угоди[25]. 27 липня Грищенка було оголошено в розшук[26].

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]

Костянтин Грищенко є повним кавалером ордена України «За заслуги» (І[27], ІІ[28], ІІІ ступенів), також відзначений Почесними грамотами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України. Має найвищу цивільну нагороду Франції — Орден Почесного легіону. Його було також нагороджено орденами та почесними відзнаками інших іноземних держав.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Наталя Грищенко, з 1974 року, донька Оксана та двоє онуків.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 квітня 2014. Процитовано 25 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2016. Процитовано 25 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Указ Президента України від 7 серпня 1996 року № 645/96 «Про присвоєння К. Грищенку дипломатичного рангу Надзвичайного та Повноважного Посла України»
  4. ↑ "Харківські угоди": двом ексміністрам оголосили підозру в держзраді. — Українська правда, 26.07.2022
  5. ↑ Указ Президента України від 9 березня 1995 року № 196/95 «Про призначення К. Грищенка заступником Міністра закордонних справ України»
  6. ↑ Указ Президента України від 10 серпня 1998 року № 869/98 «Про призначення К.Грищенка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Королівстві Бельгія та Главою Місії України при НАТО за сумісництвом»
  7. ↑ Указ Президента України від 28 січня 2000 року № 107/2000 «Про призначення К. Грищенка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Сполучених Штатах Америки»
  8. ↑ Указ Президента України від 2 вересня 2003 року № 956/2003 «Про призначення К.Грищенка Міністром закордонних справ України»
  9. ↑ Виктор Ющенко: соглашение по ЕЭП — измена национальным интересам Украины. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  10. ↑ Киев и Москва не договорились о Тузле (брит.). 30 жовтня 2003. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 25 травня 2022.
  11. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2006 року № 1411 «Про призначення Грищенка К. І. радником Прем'єр-міністра України».
  12. ↑ Указ Президента України від 15 квітня 2008 року № 355/2008 «Про призначення К. Грищенка Першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України»
  13. ↑ Указ Президента України від 10 червня 2008 року № 531/2008 «Про призначення К. Грищенка Надзвичайним і Повноважним Послом України в Російській Федерації» Архівована копія. Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 10 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1969-VI «Про призначення Грищенка К.І. Міністром закордонних справ України»
  15. ↑ МЗС нагадує українцям про безвізовий режим з Ізраїлем. ЛІГА.net. 25 січня 2011. Архів оригіналу за 20 серпня 2016. Процитовано 30 травня 2021.
  16. ↑ [1] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.][голе посилання][недоступне посилання]
  17. ↑ [2] [Архівовано 13 квітня 2013 у Wayback Machine.][голе посилання][недоступне посилання]
  18. ↑ [3] [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.][голе посилання][недоступне посилання]
  19. ↑ Стратегическое равновесие как шанс Украины в многополярном мире. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 7 травня 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  20. ↑ Указ Президента України від 24 грудня 2012 року № 751/2012 «Про призначення К. Грищенка Віце-прем'єр-міністром України» Архівована копія. Архів оригіналу за 8 липня 2014. Процитовано 10 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Константин Грищенко: «В фармацевтическом бизнесе огромная морально-этическая составляющая. Кто этого не понимает, рано или поздно выйдет из игры»// Факты и комментарии/ [4][недоступне посилання з квітня 2019]
  22. ↑ К. Грищенко назвав основні здобутки галузі охорони здоров'я за 2013 рік [5] [Архівовано 25 січня 2014 у Wayback Machine.]
  23. ↑ Лівійці звільнили 19 українських моряків із судна Етель. ua.korrespondent.net (рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2017. Процитовано 25 травня 2022.
  24. ↑ Постанова Верховної Ради України від 27 лютого 2014 року № 801-VII «Про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України»
  25. ↑ Двох міністрів часів Януковича підозрюють у держзраді за "Харківські угоди". РБК-Украина (рос.). Процитовано 25 липня 2022.
  26. ↑ Двох міністрів Януковича по справі "Харківських угод" оголошено в розшук. РБК-Украина (рос.). Процитовано 27 липня 2022.
  27. ↑ Указ Президента України від 28 жовтня 2013 року № 584/2013 «Про нагородження К. Грищенка орденом «За заслуги»» Архівована копія. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 10 квітня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ Указ Президента України від 29 жовтня 2003 року № 1229/2003 «Про нагородження К. Грищенка орденом «За заслуги»»

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник
Зленко Анатолій Максимович 		5-й Міністр закордонних справ України
2 вересня 2003 — 3 лютого 2005 		Наступник
Борис Тарасюк
Попередник
Порошенко Петро Олексійович 		10-й Міністр закордонних справ України
11 березня 2010 — 24 грудня 2012 		Наступник
Кожара Леонід Олександрович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грищенко_Костянтин_Іванович&oldid=43773537