French
DeutschЗленко Анатолій Максимович — Вікіпедія
| Зленко Анатолій Максимович | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||
| 4-й Міністр закордонних справ України | ||||||||||||
| 2 жовтня 2000 — 2 вересня 2003 | ||||||||||||
| Президент | Леонід Кучма | |||||||||||
| Прем'єр-міністр | Вітольд Фокін | |||||||||||
| Попередник | Борис Тарасюк | |||||||||||
| Наступник | Костянтин Грищенко | |||||||||||
| Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції | ||||||||||||
| 19 вересня 1997 — 2 жовтня 2000 | ||||||||||||
| Президент | Леонід Кучма | |||||||||||
| 1-й Міністр закордонних справ України | ||||||||||||
| 24 серпня 1991 — 25 серпня 1994 (Міністр ЗС УРСР 27 липня 1990 — 24 серпня 1991) | ||||||||||||
| Президент | Леонід Кравчук, Леонід Кучма | |||||||||||
| Попередник | Володимир Кравець | |||||||||||
| Наступник | Геннадій Удовенко | |||||||||||
| Народився | 2 червня 1938 смт Ставище, Київська область, Українська РСР, СРСР | |||||||||||
| Помер | 1 березня 2021 (82 роки) | |||||||||||
| Похований | Байкове кладовище | |||||||||||
| Відомий як | державний діяч, дипломат | |||||||||||
| Громадянство |  СРСР→ Україна | |||||||||||
| Національність | українець | |||||||||||
| Alma mater | КНУ імені Тараса Шевченка | |||||||||||
| Політична партія | КПУ | |||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||||||||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||||||||||
Анато́лій Макси́мович Зле́нко (нар. 2 червня 1938, смт Ставище, Київська область, Українська РСР, СРСР — 1 березня 2021[1]) — український політичний діяч та дипломат, перший Міністр закордонних справ України (1990—1994, 2000—2003). Постійний представник України в ООН (1994—1997), надзвичайний і повноважний посол України у Франції (1997—2000) та Португалії (1998—2000). Повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого.
Народився 2 червня 1938 року у смт Ставище Київської області.
У 1959 закінчив Київський гірничий технікум. Почав працювати гірничим майстром шахти «Максимівка-Полога» тресту «Кадіїввугілля», місто Кадіївка (Стаханов).
1967 року закінчив Київський університет.
У 1967—1973 рр. — аташе, 2-й секретар відділу міжнародних організацій МЗС УРСР.
З 03.1973 р. — співробітник Секретаріату ЮНЕСКО в Парижі.
З 1979 р. — радник відділу міжнародних організацій у справах ЮНЕСКО МЗС УРСР.
З 10.1983 р. по 03.1987 р. — Постійний Представник УРСР при ЮНЕСКО.
З квітня 1987 р. — заступник міністра, з 07.1989 р. по 07.1990 р. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР.
З 07.1990 р. по 25.08.1994 р. — міністр закордонних справ України.
З вересня 1994 р. по 09.1997 р. — Постійний представник України при ООН.
З 19.09.1997 р. по 02.10.2000 р. — Посол України у Французькій Республіці, з 19.09.1997 р. по 17.10.2000 р. — Постійний Представник України при ЮНЕСКО, Представник України у Виконавчій раді ЮНЕСКО з 23.11.1998 р.
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Португальській Республіці з 14.04.1998 р. по 17.10.2000 р. (за сумісництвом).
З жовтня 2000 року по вересень 2003 року був міністроом закордонних справ України. Він заявив, що європейський напрям зовнішньої політики має стати головним для України.
"З урахуванням політичних, економічних і гуманітарних інтересів, зв'язків, що історично склалися, першорядне значення для України набуває європейський напрям зовнішньої політики, приєднання до загальноєвропейського процесу, оскільки Україна практично вилучена з регіональної багатосторонньої співпраці в Європі", - наголошував він.
Іще одним пріоритетом він називав розвиток нормальних відносин з усіма країнами, і передусім - з сусідами України, і наголошував на тому, що вони мають дотримуватися "принципу недоторканності кордонів у повоєнній Європі, що історично склалися і знайшли своє закріплення у Гельсінському заключному акті".
І ці слова лунали у той самий час, коли прем'єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер навіть не припускала можливості незалежності України і встановлення дипломатичних відносин її країни з Україною і проводила такі аналогії: "Британія не веде окремих переговорів з Аляскою чи Каліфорнією".
Анатолій Зленко у серпні 1990 року готував перший візит до України президента іншої держави, під час якого була підписана угода про двосторонні відносини. Цією країною була Угорщина.
Встановлення дипломатичних відносин із іншими державами відбувалося дуже швидко. Усього за рік після референдуму про незалежність у грудні 1991 року дипломатичні відносини були встановлені із 110 країнами.
Анатолій Зленко був одним із учасників історичного процесу розлучення України із СРСР за президентства Леоніда Кравчука, у тому числі переговорів про ядерне роззброєння України та поділ Чорноморського флоту.
Прийшовши на посаду вдруге у жовтні 2000 року, за президентства Леоніда Кучми, він назвав роботу попередників (а перед ним міністрами були Борис Тарасюк та Олександр Чалий) "декларативною дипломатією" і пообіцяв, що європейський вибір буде "матеріалізовуватися у конкретних формах".
"Наш курс на євроінтеграцію залишається незмінним. А головна мета зараз полягає в тому, щоб активніше вишукувати нові нестандартні підходи, інструменти і механізми його реалізації", - заявляв Анатолій Зленко.
Але цей його період роботи збігся у часі зі скандалами, внаслідок яких Україна опинилася у міжнародній ізоляції.
Ідеться про так званий "касетний скандал", вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і звинувачення Києва у продажу зброї - систем "Кольчуга" - Іраку, всупереч міжнародним санкціям.
У 2000 році на саміті Україна-ЄС спільна заява сторін передбачала "подальше поглиблення співпраці як значний внесок у забезпечення миру, стабільності і процвітання Європи". Експерти прогнозували, що вже того ж року Україна стане асоційованим членом ЄС.
Але вже наступного, 2001 року оптимізм ЄС стосовно України згас саме через "касетний скандал". І саме тоді українська влада почала говорити про необхідність двовекторної міжнародної політики, іншими словами, поглиблення співпраці із Росією.
З жовтня 2003 р. — радник Президента України з міжнародних питань[2].
З 12.2003 р. — представник України в Комісії ООН з прав людини[3].
З 2010 року обіймав посаду декана факультету міжнародних відносин Київського славістичного університету.
Ексміністр закордонних справ за часів президентства Петра Порошенка мав відмінну від української влади позицію стосовно Росії.
"Дуже шкода, що ми йдемо на жорстку конфронтацію з сусідами. Звичайно, я не виправдовую Росію, яка пішла на недружній крок стосовно України. Але не хотілось би, що б ми зруйнували основу майбутніх відносин на багато років уперед. У будь-якому разі, в майбутньому, коли закінчаться ці речі на сході, нам доведеться шукати спільну мову і будувати нормальні стосунки із сусідами. У тому числі з Росією... Нам потрібні будуть стосунки з Росією. Я не перебільшу, якщо скажу, що вони життєво необхідні", - казав він в інтерв'ю виданню Kp.ua у січні 2015 року.
Також Анатолій Зленко вважав, що заради встановлення миру на Донбасі слід вести переговори у тому числі і з ватажками самопроголошених "ДНР" та "ЛНР": "Я готовий сісти за стіл навіть із дідьком, якщо це дасть нам шлях до миру. (.....) Ніколи не боятимусь подібних заяв".
Анатолій Зленко помер 1 березня 2021 року[1]. Був похований 4 березня на Байковому кладовищі (ділянка № 42а)[4].
Володів англійською, іспанською, португальською та французькою мовами.
Автор 100 праць на міжнародну тематику.
- «ЮНЕСКО і актуальні проблеми сучасності» (Київ 1986),
- «Нові реалії зовнішньої політики» (Київ 1992),
- «Важливий крок в Європу» (Київ 1994),
- «Україна — ООН: переговори, компроміси, рішення» (Київ 1997),
- «Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму» (Київ 2001),
- «Від внутрішніх потреб до зовнішніх пріоритетів» (Київ 2002),
- «Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін» / Худож.-оформлювач Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. — Харків: Фоліо, 2003.- 559с. ISBN 966-03-2130-9
- Орден князя Ярослава Мудрого I ст (23 серпня 2021, посмертно) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України[5]
- Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (22 грудня 2017) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва України, багаторічну плідну дипломатичну діяльність та високий професіоналізм[6]
- Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (22 січня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, справу консолідації українського суспільства, багаторічну сумлінну працю[7]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[8]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (30 травня 2008) — за значний особистий внесок у становлення та розвиток української дипломатичної служби, піднесення авторитету України на міжнародній арені[9]
- Командорський хрест із зіркою ордена святого Григорія Великого (Ватикан, 11 грудня 2001)[10][11]
- Орден «За заслуги» I ст. (2003)[12], II ст. (1999)[13], III ст. (1997)[14]
- почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1.06.1988)
- Орден Почесного легіону (Франція, 1998)
- Орден Заслуг (Португалія, 1998)
- Орден Честі (Грузія, 2003)
- ↑ а б Пішов з життя ексміністр закордонних справ Зленко. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 1 березня 2021.
- ↑ Указ Президента України від 15 жовтня 2003 року № 1183/2003 «Про призначення А. Зленка Радником Президента України зі спеціальних міжнародних питань»
- ↑ Указ Президента України від 8 грудня 2003 року № 1412/2003 «Про призначення А. Зленка представником України у Комісії ООН з прав людини»
- ↑ У Києві провели в останню путь першого міністра закордонних справ Анатолія Зленка. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 12 лютого 2022.
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2021 року № 406/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Незалежності України»
- ↑ Указ Президента України від 22 грудня 2017 року № 425/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня працівників дипломатичної служби»
- ↑ Указ Президента України від 22 січня 2016 року № 18/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
- ↑ Указ Президента України від 23 серпня 2011 року № 845/2011 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України»
- ↑ Указ Президента України від 30 травня 2008 року № 491/2008 «Про нагородження А. Зленка орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Acta Apostolicae Sedis, 2002. — P. 705. [Архівовано 11 червня 2015 у Wayback Machine.] (італ.)
- ↑ Папа Римський видав ордени Литвину, Радченку, Дагаєву і т.д. Українська правда. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
- ↑ Указ Президента України від 2 червня 2003 року № 458/2003 «Про нагородження А. Зленка орденом "За заслуги"»
- ↑ Указ Президента України від 12 липня 1999 року № 818/99 «Про нагородження відзнаками Президента України»
- ↑ Указ Президента України від 14 лютого 1997 року № 141/97 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
- Д. В. Табачник. Зленко Анатолій Максимович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Зленко Анатолій Максимович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.169-170
- Зленко Анатолій Максимович [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Анатолій Зленко і формування зовнішньої політики незалежної України
- Помер Анатолій Зленко: перемоги і скандали першого міністра закордонних справ України. BBC Україна. 1 березня 2021. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 1 березня 2021.
- Інтерв'ю з Анатолієм ЗЛЕНКОМ у жовтні 1996 року (проєкт "Розпад Радянського Союзу: усна історія незалежної України")
 | |
|---|---|
| Генеалогія та некрополістика | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
| Попередник Кравець Володимир Олексійович |  | 1-й Міністр закордонних справ України (Міністр ЗС УРСР 27 липня 1990 — 24 серпня 1991) 24 серпня 1991 — 25 серпня 1994 | | Наступник Удовенко Геннадій Йосипович |
| Попередник Тарасюк Борис Іванович | | 4-й Міністр закордонних справ України 2 жовтня 2000 — 2 вересня 2003 | | Наступник Грищенко Костянтин Іванович |
Повні кавалери ордена князя Ярослава Мудрого | ||
|---|---|---|
 | ||
| Прем'єр-міністр | | |
|---|---|---|
| Віцепрем'єр-міністри | ||
| Міністри | Віктор Антонов • Віталій Бойко • Валерій Борзов • Микола Борисенко • Володимир Борисовський • Андрій Василишин • Анатолій Воронков • Віктор Гладуш • Микола Голушко • Георгій Готовчиць • Валерій Губенко • Аркадій Єршов • Анатолій Зленко • Іван Зязюн • Володимир Кампо • Михайло Каскевич • Орест Климпуш • Олександр Коваленко • Олексій Коваль • Валерій Кравченко • Євген Марчук • Анатолій Мінченко • Костянтин Морозов • Михайло Павловський • Володимир Пєхота • Олег Проживальський • Володимир Прядко • Григорій П'ятаченко • Віктор Сальников • Валерій Самоплавський • Віталій Скляров • Юрій Спіженко • Петро Таланчук • Володимир Тимофєєв • Олександр Ткаченко • Василь Ткачук • Лариса Хоролець • Роман Шпек • Олександр Штундель • Юрій Щербак | |
Прем'єр-міністр: Віктор Янукович Перший віце-прем'єр-міністр: Микола Азаров Віце-прем'єр-міністри: Віталій Гайдук, Дмитро Табачник, Іван Кириленко
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
 | Анатолій Зленко (1991–1994) · Геннадій Удовенко (1994–1998) · Борис Тарасюк (1998–2000) · Анатолій Зленко (2000–2003) · Костянтин Грищенко (2003–2005) · Борис Тарасюк (2005–2007) · Володимир Огризко (в. о.) (2007) · Арсеній Яценюк (2007) · Володимир Огризко (2007—2009) · Володимир Хандогій (в. о.) (2009) · Петро Порошенко (2009—2010) · Костянтин Грищенко (2010—2012) · Леонід Кожара (2012—2014) · Андрій Дещиця (в. о.) (2014) · Павло Клімкін (2014—2019) · Вадим Пристайко (2019—2020) · Дмитро Кулеба (2020–2024) · Андрій Сибіга (з 2024) | | |
| Населення |  | |
|---|---|---|
| Посли Франції в Україні | Табуї Жорж (1917—1918) • Юг Перне (1991—1993) • Мішель Песік (1993—1995) • Домінік Шасар (1995—1997) • Паскаль Фіескі (1997—2001) • Філіп де Сюремен (2002—2005) • Везіан Жан-Поль Клод (2005—2008) • Жак Фор (2008—2011) • Ален Ремі (2011—2015) • Ізабель Дюмон (2015—2019) • Етьєн де Понсен (2019-2023) • Гаель Вейсьєр (2023-) | |
| Посли України у Франції | Могилянський Микола Михайлович (1918) • Сидоренко Григорій Микитович (1919) • Тишкевич Михайло Станіславович (1920) • Шульгин Олександр Якович (1921) • Сліпченко Олександр Сергійович (1992) • Кочубей Юрій Миколайович (1992—1997) • Зленко Анатолій Максимович (1997—2000) • Йохна Віталій Антонович (2000—2003) т.п. • Сергєєв Юрій Анатолійович (2003—2007) • Тимошенко Костянтин Володимирович (2007—2010) • Купчишин Олександр Михайлович (2010—2014) • Кобзистий Олег Павлович (2014) т.п. • Шамшур Олег Владиславович (2014—2020) • Омельченко Вадим Володимирович (2020-) | |
Прем'єр-міністр: Анатолій Кінах Перший віце-прем'єр-міністр: Олег Дубина Віце-прем'єр-міністри: Василь Роговий, Володимир Семиноженко, Леонід Козаченко
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
Перший віце-прем'єр-міністр: Юрій Єхануров Віце-прем'єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу: Юлія Тимошенко Віце-прем'єр-міністр: Михайло Гладій Віце-прем'єр-міністр: Микола Жулинський
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| Уряд Леоніда Кучми (1992—1993) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Прем'єр-міністр: Леонід Кучма Перший віце-прем'єр-міністр: Ігор Юхновський (до 1993), Юхим Звягільський (з 1993) Віце-прем'єр-міністри: з питань агропромислового комплексу: Володимир Дем'янов Міністри:
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
 УРСР | Мануїльський Дмитро Захарович (1945—1952) • Барановський Анатолій Максимович (1952—1954) • Паламарчук Лука Хомич (1954—1958) • Удовиченко Петро Платонович (1958—1961) • Кизя Лука Єгорович (1961—1964) • Шевченко Сергій Тимофійович (1964—1968) • Поляничко Михайло Деонисович (1968—1973) • Мартиненко Володимир Никифорович (1973—1979) • Кравець Володимир Олексійович (1979—1984) • Удовенко Геннадій Йосипович (1984—1991) |
|---|---|
| Україна | Удовенко Геннадій Йосипович (1991—1992) • Батюк Віктор Гаврилович (1992—1993) • Хандогій Володимир Дмитрович (1993—1994) • Гудима Борис Миколайович (1994) • Зленко Анатолій Максимович (1994—1997) • Єльченко Володимир Юрійович (1997—2001) • Кучинський Валерій Павлович (2001—2006) • Крижанівський Віктор Володимирович (2006—2007) • Сергеєв Юрій Анатолійович (2007—2015) • Єльченко Володимир Юрійович (2015—2019) • Кислиця Сергій Олегович (2019-2024) |
| Постійні представники України в ЮНЕСКО | |
|---|---|
| УРСР | Кочубей Юрій Миколайович (1971—1977) • Решетняк Микола Тимофійович (1977—1983) • Зленко Анатолій Максимович (1983—1987) • Скофенко Володимир Федорович (1987—1991) |
| Україна | Сліпченко Олександр Сергійович (1991—1992) • Кочубей Юрій Миколайович (1992—1997) • Зленко Анатолій Максимович (1997—2000) • Дем'янюк Олександр Павлович (2000—2001) • Орел Анатолій Костянтинович (2001—2003) • Сергеєв Юрій Анатолійович (2003—2007) • Тимошенко Костянтин Володимирович (2007—2010) • Купчишин Олександр Михайлович (2010—2014) • Шамшур Олег Владиславович (2014—2020) • Омельченко Вадим Володимирович (з 2020) |
