Удовенко Геннадій Йосипович — Вікіпедія

Удовенко Геннадій Йосипович
2-й Міністр закордонних справ України
16 вересня 1994 — 17 квітня 1998 (в. о. 25 серпня 1994 — 16 вересня 1994)
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Анатолій Зленко
Наступник	Борис Тарасюк
Заступник Міністра закордонних справ України
24 серпня 1991 — 17 березня 1992 (Заступник Міністра ЗС УРСР 22 лютого 1991 — 24 серпня 1991)
Президент	Леонід Кравчук
Народився	22 червня 1931(1931-06-22) Кривий Ріг, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР
Помер	12 лютого 2013(2013-02-12) (81 рік) Київ, Україна
Похований	Байкове кладовище
Відомий як	політик, дипломат
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Alma mater	Інститут міжнародних відносин Київського університету
Політична партія	НРУ
У шлюбі з	Діна Григорівна Бутенко
Діти	дочка Олена (1954)
Нагороди
Підпис
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
3-го скликання
безпартійний	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
НРУ	21 травня 2005	—	25 травня 2006
5-го скликання
НРУ	25 травня 2006	—	23 листопада 2007

Генна́дій Йо́сипович Удове́нко (22 червня 1931, Кривий Ріг, Українська Соціалістична Радянська Республіка, СРСР — 12 лютого 2013, Київ, Україна^[1]) — український дипломат і політик, народний депутат України 3-го і 4-го скликань. Був міністром закордонних справ України, головою Народного руху України (з 1999 до 2003 р.), 52-м президентом Генеральної Асамблеї ООН, членом Ради президентів Генеральної Асамблеї ООН.

Народився 22 червня 1931 (Кривий Ріг); українець; батько Йосип Петрович (1900—1978) — гірничий інженер; мати Марія Максимівна (1888—1973) — домогосподарка; дружина Діна Григорівна Бутенко — колишня завідувачка парникового комбінату ВДНГ УРСР; донька Олена (1954) — науковий працівник Києво-Печерського заповідника.

Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет міжнародних відносин (1954), історик-міжнародник; аспірантура Українського НДІ економіки і організації сільського господарства (1958—1959).

1952—1955 — секретар Міністра, секретар колегії, Міністерство промисловості будівельних матеріалів УРСР.

1955—1958 — голова («тридцятитисячник»), колгосп ім. Дзержинського, с. Домантівка Сквирського району Київської області.

1958—1959 — аспірант, Український НДІ економіки і організації сільського господарства, м. Київ.

1959—1965 — 1-й секретар, радник відділу міжнародних економічних організацій, МЗС УРСР.

1965—1971 — працівник секретаріату, Відділення ООН у Женеві.

1971—1977 — член колеґії, начальник відділу кадрів, начальник відділу міжнародних економічних організацій, МЗС УРСР.

1977—1980 — директор Управління (Д-2), Секретаріат ООН, м. Нью-Йорк.

1980—1985 — заступник Міністра, МЗС України.

З січня 1985 — Надзвичайний і Повноважний Посол.

Лютий 1985—1992 — Постійний представник України при ООН, м. Нью-Йорк.

1991—1992 — заступник Міністра закордонних справ України — Постійний Представник України при ООН, м. Нью-Йорк.

Вересень 1992 — серпень 1994 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі.

25 серпня 1994 — 17 квітня 1998 — Міністр закордонних справ України. Президент 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (вересень 1997 — вересень 1998). Представляв Україну на численних сесіях і конференціях ООН та інших міжнародних організацій. Головував на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки, Економічної і соціальної ради ООН. Обирався Головою економічного і спеціального політичного комітетів Генеральної Асамблеї ООН.

Був членом Ради національної безпеки при Президентові України, член Ради національної безпеки і оборони України (серпень 1996-квітень 1998).

Володів англійською, французькою, польською мовами.

Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол.

Почесний доктор Бриджпортського університету (1997, США), Українського вільного університету в Мюнхені (1997).

Березень — травень1999 — в.о. голови НРУ, Травень 1999-травень 2003 — голова НРУ.

Народний депутат України 3-го скликання березень 1998-квітень 2002 від НРУ, № 3 в списку. На час виборів: Міністр закордонних справ України. Член фракції НРУ (травень 1998-лютий 1999), керівник фракції НРУ (першої) (з березня 1999; з квітня 2000 — фракція НРУ); голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з липня 1998).

Народний депутат України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006 Блоку В.Ющенка «Наша Україна», № 3 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (травень 2002 — вересень 2005, уповноважений представник фракції з червня 2002), уповноважений представник фракції НРУ (з вересня 2005), голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з червня 2002).

Народний депутат України 5-го скликання квітень 2006 — листопад 2007 від Блоку «Наша Україна», № 31 в списку, член НРУ. Член фракції «Наша Україна» (з травня 2006), голова підкомітету з питань прав людини Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з липня 2006).

Кандидат у Президенти України на виборах 1999 року. В 1-му турі 319 778 голосів (1.22 %), 7-е місце серед 13 претендентів.

Помер 12 лютого 2013 року^[1]. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а)^[2].

16 листопада 1994 року на засіданні Верховної Ради України, на якому розглядалося питання ухвалення закону про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, що, таким чином, легалізувало відмову Української держави від третього у світі ядерного арсеналу після США та РФ, тодішній міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко у своєму виступі з парламентської трибуни заявив ^[3]:

У тому якраз і позитив Меморандуму, що Росія надає нам ці гарантії. Ось нота Міністерства закордонних справ Російської Федерації від 9 листопада 1994 р.: «Министерство иностранных дел Российской Федерации имеет честь информировать о том, что Российская Федерация намерена подписать Меморандум о гарантиях безопасности в связи с присоединением Украины к Договору о нераспространении ядерного оружия, как только Украина присоединится к Договору о нераспространении ядерного оружия в качестве государства, не обладающего ядерным оружием». Оце гарантія від Росії. Тому я закликаю всіх – і пана Вітовича, і всіх, хто його підтримує, зрозуміти: для нас сьогодні важливо, що Росія дає нам такі гарантії. Це означає політичну незалежність нашої держави. Вам цього мало, пане Вітовичу? Що ви хочете – потрясати ядерною картою? Це вже не той час! (…)

• дружина — Удовенко (Бутенко) Діна Григорівна, донька міністра сільського господарства УРСР Григорія Бутенка
• донька — Барановська (Удовенко) Олена Геннадіївна (1954)^[4]
• зять — Барановський Олег Миколайович (1956), український дипломат
• онук — Барановський Олексій Олегович

• Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (2007)^[5], IV ст. (2005)^[6], V ст. (1998)^[7]
• Орден «За заслуги» II ст. (22 червня 2011)^[8]
• Почесна відзнака Президента України (1995)^[9]

Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ

• Голова Генеральної Асамблеї ООН

• С. В. Віднянський. Удовенко Геннадій Йосипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 209. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Д. В. Табачник. Удовенко Геннадій Йосипович // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.

• Удовенко Геннадій Йосипович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.262-264
• Удовенко Г. Й. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Він і сьогодні з нами… (до 85-річчя з дня народження Г. Й. Удовенка)

Попередник Зленко Анатолій Максимович

2-й Міністр закордонних справ України (в.о. 25 серпня 1994 — 16 вересня 1994) 16 вересня 1994 — 17 квітня 1998

Наступник Тарасюк Борис Іванович