Гітерн — Вікіпедія

Гітерн
Класифікаціяструнний музичний інструмент
Класифікація Горнбостеля-Закса321.321-6
Подібні інструментилютня, мандоліна
CMNS: Гітерн у Вікісховищі

Гітерн, гітерна (фр. guiterne, лат. quitarra, quinterna, ghiterna, нім. Quintern, англ. gittern) — струнний щипковий інструмент, був поширений у Пізньому Середньовіччі в Західній Європі.

Опис

[ред. | ред. код]

Сучасні уявлення про будову гітерна у зв'язку з відсутністю його органологічних описів у стародавніх джерелах ґрунтуються насамперед на музичній іконографії. Перші зображення інструменту відомі в іллюмінованому іспанському рукопису з кантигами Діви Марії (бл. 1280), в значній кількості — на живописних полотнах, у книжкових мініатюрах і скульптурних рельєфах (різного походження) XIV–XV століття.

Як і у лютні, у гітерна грушоподібний корпус, однак, як такої чіткої межі між корпусом, шийкою і кілковою коробкою немає — як правило, інструмент вирізувався з єдиного шматка дерева. На відміну від лютні, резонатор і шийка гітерна меншого розміру. Кількість струн коливалося (як і у багатьох інших стародавніх струнних інструментах), але, як правило, їх було чотири-п'ять (звідси лат. quinterna і нім. Quintern, від лат. quinque — п'ять), організованих в подвійні хори. Налаштування гітерни невідоме.

Відомі три автентичних примірника гітерна, що походять з XV століття: перший зберігається в Метрополітен-музеї[1] (Мілан, бл. 1420), другій (5-струнний) — у музеї Вартбурзького замку (Німеччина, бл. 1450), третій (4-струнний) був виявлений у 2004 році в археологічному музеї в Ельблонзі, Польща).[2]

Ідентифікація гітерна — предмет наукових дискусій, головним чином, з тієї причини, що в старовинних документах для гітерна і цитолі використовувалися дуже схожі терміни — обидві назви безсумнівно походять від одного лексичного прототипу, лат. cithara. Деякі дослідники вважають гітерн попередником іспанської віуели[3] та італійської мандоліни (через посередництво інструменту, популярного в XVI столітті — мандори).

Історія

[ред. | ред. код]

Гітерн, ймовірно, був запозичений у ХІІІ столітті (разом з лютнею-удом) в арабів Середземномор'я. Специфічний для його позначення французький термін відомий з другої половини XIV століття, наприклад, у Гійома де Машо в поетичній хроніці «Взяття Олександрії» («Prise Alexandrie», 1364)[4] і в трактаті «Мистецтво поезії» («l'art de dictier», 1393) Есташа Дешана[5]. Латинська назва відома з XIII століття: вперше у Йоана де Грокейо (quitarra sarracenica), у XIV столітті у Філіппо Віллані в «Книзі про походження Флоренції та її знаменитих громадян» (1396; quintaria), нарешті, він широко представлений у музично-теоретичних трактатах XV століття в анонімних авторів, у Павла Празького (quinterna)[6] і у Йоана Тінкторіса (ghiterra, ghiterre, ghiterna)[7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Мавританська гітара

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Сімоне Мартіні. Фреска "Житіє св. Мартіна", 1322-26 (деталь) з церкви св. Франциска (Ассізі). Гитерн зображений в руках музиканта праворуч (музикант зліва грає на інструменті типу подвійного авлоса/тибії)
    Сімоне Мартіні. Фреска "Житіє св. Мартіна", 1322-26 (деталь) з церкви св. Франциска (Ассізі). Гитерн зображений в руках музиканта праворуч (музикант зліва грає на інструменті типу подвійного авлоса/тибії)
  • Ангел грає на гітерні. Катедральний собор Сент-Жюльєн дю Манс. Франція. бл. 1325 р.
    Ангел грає на гітерні. Катедральний собор Сент-Жюльєн дю Манс. Франція. бл. 1325 р.
  • Один з ангелів грає на гітерні. Елемент картини «Діва, що годує немовля». Художник — Лоренцо Сарагоса. Іспанія, кін. XIV століття.
    Один з ангелів грає на гітерні. Елемент картини «Діва, що годує немовля». Художник — Лоренцо Сарагоса. Іспанія, кін. XIV століття.
  • Гітерни у Кантігас-де-Санта-Марія, близько 1280 року нашої ери.
    Гітерни у Кантігас-де-Санта-Марія, близько 1280 року нашої ери.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11 червня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ [1].
  3. ↑ Rault Ch. The emergence of new approaches to plucked instruments [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
  4. ↑ Orgues, vielles, micanons, / rubebes et psalterions, // leüs, moraches et guiternes // dont on joue par ses tavernes.
  5. ↑ Et ainsi puet estre entendu des autres instrumens des voix comme rebebes, guiternes, vielles et psalterions, par la diversité des tailles, la nature des cordes et le touchement des doiz, et des fleutes et haulx instrumens semblables, avecques le vent de la bouche qui baillié leur est.
  6. ↑ Lexicon musicum Latinum. 15. Faszikel. München, 2015, Sp. 1030.
  7. ↑ Lexicon musicum Latinum. 9. Faszikel. München, 2007, Sp. 159.

Література

[ред. | ред. код]
  • Baines A. Fifteenth-century instruments in Tinctoris's De inventione et упп musicae // The Galpin Society Journal 3 (1950).
  • Wright L. The medieval gittern and citole: a case of mistaken identity // The Galpin Society Journal 30 (1977).
  • Remnant M., Marks R. A medieval gittern, the early history of the guitar // Music and civilization. British Museum Yearbook 4. London, 1980, pp.83-132.
  • Россиус А. Гитерн // Музичні інструменти. Енциклопедія. Москва, 2008, с. 159.

Посилання

[ред. | ред. код]
Це незавершена стаття про музичні інструменти.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гітерн&oldid=43690900