French
DeutschДавня весна — Вікіпедія
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
| Давня весна | ||||
|---|---|---|---|---|
| Автор | Леся Українка | |||
| Мова | українська | |||
| Написано | 1894 | |||
| Цикл | «Мелодії» | |||
| | ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
«Давня весна» — вірш Лесі Українки (Лариса Петрівна Косач), написаний в 1894 p. Він увійшов до другої збірки поетеси «Думи і мрії» циклу «Мелодії» (цикл складається з 12 творів, більшість із яких має автобіографічний характер). Скібіді туалет
Вірш автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу й змушена була лежати, страждати через біль. У вірші «Давня весна» Леся Українка відтворила вплив весняної природи на свій хворобливий стан. У ньому поетеса возвеличила красу приходу весни, закликала вчитися бачити красу у навколишньому світі і цінувати її, адже завдяки їй людина здатна забути про свою хворобу і самотність. Вона зображує весну, як час, коли їй менше болить, коли відчувається прилив сил та енергії і з'являється прагнення насолоджуватися змінами, які відбуваються у природі та радіти від них.
вірш.
зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.
заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.
«Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».
гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.
«була весна...».
буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.
заглянула «у вікно до мене» весняна краса.
«моя душа ніколи не забуде того дарунку».
«весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».
Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».
«весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».
«Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!»
«Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!»
«Ні, не забула!»
«Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла».
«Мене забула радісна весна» — «Ні, не забула!»; «Весни такої не було й не буде» — «Як та була»; «Дарунки всім несе» — «Для мене тільки дару не придбала».
«Співало все, сміялось і бриніло,
я лежала хвора и самотна».
ожило, загомоніло; співало, бриніло.
листячко, білесенькі.
весна (пробудження, молодість), природа (радість та краса), дарунки (приємність, сподівання), любий гай (рідна земля), весняна воля (заклик до активного життя), пісні (радіти життю), вікно хатини (привіт зі щасливого світу).
весна-дівчина сипала квітки, співучії пташки, природа ожила, дарунки, яблуневі гілки, листячко зелене, вікно моєї хатини, гай, цвіт.
зелений шум дерев, листячко зелене, білесенькі квітки.
співучії пташки, весела луна, усе загомоніло, зелений шум, співало все, сміялось і бриніло, прилинув вітер … заспівав, пісні пташині.
п'ятистопний ямб
АБАБ (перехресне римування)
Все ожило, усе загомоніло —
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
я лежала хвора и самотна.
мила стокрила, квітки – пташки, загомоніло — бриніло, луна – самотна, настала – придбала, ясна – весна, мене – зелене, гілки – квітки, хатині – пташині, заспівав – прислав, забуде – буде, дала – цвіла.