Династія Нгуєн — Вікіпедія
Đại Việt quốc大越國 (1802–1804) (Đại) Việt Nam quốc(大)越南國 (1804–1839)Đại Nam quốc大南國 (1839–1883) | |||||||||||||
данник імперії Цин[1] | |||||||||||||
| |||||||||||||
Прапор | |||||||||||||
Гімн Đăng đàn cung (укр. "Імператор сходить на свій престол") | |||||||||||||
Межи В'єтнаму у розквіті в 1840 році (за часів імператора Мінь Манга), накладені на сучасну політичну мапу | |||||||||||||
Столиця | Хюе | ||||||||||||
Мови | в'єтнамськаписьмова класична китайська[2][3][a] | ||||||||||||
Релігії | неоконфуціанство, буддизм, католицизм | ||||||||||||
Форма правління | абсолютна монархія | ||||||||||||
Імператор | |||||||||||||
- 1802–1820 (першій) | Зя Лонг | ||||||||||||
- 1883 (останній незалежний) | Хієп Хоа | ||||||||||||
- 1926–1945 (останній) | Бао Дай | ||||||||||||
Історія | |||||||||||||
- Коронація Зя Лонга | 1 червня 1802 | ||||||||||||
- Французьке вторгнення | 1 вересня 1858 | ||||||||||||
- Сайгонський договір | 5 червня 1862 | ||||||||||||
- Кінець незалежності | 25 серпня 1883 | ||||||||||||
- Договір про протекторат | 6 червня 1884 | ||||||||||||
Площа | |||||||||||||
- 1830 | 557 000 км2 | ||||||||||||
Населення | |||||||||||||
- 1830 | 10 500 000[4] осіб | ||||||||||||
Густота | Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «» осіб/км² | ||||||||||||
- 1858 | 12 031 000[5] л. | ||||||||||||
- 1890 | 14 752 000[4] осіб | ||||||||||||
Валюта | Văn (Sapèque), Tiền, та Lạng | ||||||||||||
| |||||||||||||
Сьогодні є частиною | В'єтнам Лаос Камбоджа | ||||||||||||
|
Династія Нгуєн (ти-ном: 茹阮, в'єт. Nhà Nguyễn; хан ти: 阮朝, в'єт. Nguyễn triều; 1802-1945) — остання імператорська династія у В'єтнамі яка правила В'єтнамом практично незалежно з 1802 по 1883 рік. За час свого існування імперія розширилася до сучасного Південного В'єтнаму, Камбоджі і Лаосу завдяки продовженню багатовікових сіамсько-в'єтнамських воєн і експансії на південь. Після 1883 року імператори Нгуєн номінально правили як глави французьких протекторатів Аннам і Тонкін до останніх місяців Другої світової війни; пізніше вони номінально правили В'єтнамської імперією до капітуляції Японії.
13 імператорів династії Нгуєн сиділи на троні в Хюе протягом 143 років.
Імператори перераховані за їх іменами-девізами, так, як їх прийнято згадувати у В'єтнамі.
У 1802 році імператор Цзяцін з династії Цин відхилив пропозицію Зя Лонга назвати його країну "Намв'єт" (Nam Việt) на честь стародавньої держави і замість цього присвоїв назву "В'єтнам" (Việt Nam, 越南) своїм імператорським указом під час правління Зя Лонга[6][7][8].
Цей розділ статті ще не написано. |
- Зя Лонг (Нгуєн Фук Ань, Нгуєн Тхе Те)
- Мінь Манг (Нгуєн Фук Дам, Нгуєн Тхань Те)
- Тхієу Чі (Нгуєн Фук Миєн Тонг, Нгуєн Хіен Те)
- Ти Дик (Нгуєн Фук Хонг Ням, Нгуєн Зик Тонг)
- Зук Дик (Нгуєн Фук Инг Ай)
- Хієп Хоа (Нгуєн Фук Хонг Зат)
- Кієн Фук (Нгуєн Фук Инг Данг)
- Хам Нгі (народився під ім'ям Нгуєн Фук Инг Літь; 22 липня 1872 — 14 січня 1943). Він царював всього один рік (1884-1885).
- Донг Кхань (Нгуєн Фук Инг Кі; 19 лютого 1864 — 28 січня 1889).
- Тхань Тхай (14 березня 1879 — 24 березня 1954) мав при народженні ім'я Нгуєн Фук Биу Лан, син імператора Зук Дика. Правив протягом 18 років, у 1889-1907.
- Зуї Тан (ім'я при народженні Нгуєн Фук Вінь Шан; 14 серпня 1899 — 25 грудня 1945) — імператор-дитина, що правив В'єтнамом між 1907 і 1916. Був сином імператора Тхань Тхая.
- Кхай Дінь (в'єт. Khải Định) — передостанній імператор В'єтнаму (також відомий як Нгуєн Фук Биу Дао) був єдиним сином короля Донг Кханя та правив протягом 9 років (1916-1925).
- Бао Дай (в'єт. Bảo Đại) (22 жовтня 1913 — 30 липня 1997) — останній імператор В'єтнаму, правитель прояпонскої маріонеткової держави В'єтнамська імперія. Народився під ім'ям Нгуєн Фук Вінь Тхюї в Хюе, який в той час був столицею В'єтнаму. За віросповіданням — католик. Його батьком був імператор Кхай Дінь.
- ↑ Kang, David C. (2012). East Asia Before the West: Five Centuries of Trade and Tribute. Columbia University Press. с. 101—102.
In 1802 the Nguyen dynasty was recognized with an imperial pardon and tributary status. [...] there was no doubt in anyone’s mind that China was the superior and the tributary state the inferior. The Vietnamese kings clearly realized that they had to acknowledge China’s suzerainty and become tributaries [...]
- ↑ Holcombe, Charles (2017). A History of East Asia. Cambridge University Press. с. 207. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
- ↑ Kiernan, Ben (2017). Việt Nam: A History from Earliest Times to the Present. Oxford University Press. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 21 вересня 2020.
[Gia Long] also restored Chinese to its status as Việt Nam's official language of state [...] Until 1815 just as many Nguyễn court memorials were written in nôm as in classical Chinese.
- ↑ а б GDP of North and South Vietnam from 1800 to 1970, Davis, University of California, January 2000
- ↑ POPULATION OF VIETNAM FROM EARLY TO 1858
- ↑ Kang, David C. (2012). East Asia Before the West: Five Centuries of Trade and Tribute. Columbia University Press. с. 101—102.
- ↑ L. Shelton Woods (2002). Vietnam: a global studies handbook. ABC-CLIO. с. 38. ISBN 1576074161. The Vietnamese asked permission from the Qing dynasty to change the name of their country. At first, Gia Long requested the name Nam Việt, but the Jiaqing Emperor refused.
Moses, Dirk (2008). Empire, colony, genocide: conquest, occupation, and subaltern resistance in world history. Berghahn Books. с. 207. ISBN 9781845454524. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 23 вересня 2020. - ↑ Alexander Woodside (1971). Vietnam and the Chinese Model: A Comparative Study of Vietnamese and Chinese Government in the First Half of the Nineteenth Century. Harvard Univ Asia Center. с. 120–. ISBN 978-0-674-93721-5. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 23 вересня 2020.
- homepage of The Nguyễn Dynasty [Архівовано 31 травня 2017 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю). Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |