Династія Тейшон — Вікіпедія

Tây Sơn triều 茹西山
↓ 1778—1802
Прапор
В'єтнам розділений між членами династії Тейшон
Столиця	Куїньон Пху Хуань
Мови	в'єтнамська
Релігії	неоконфуціанство, буддизм, католицизм
Форма правління	абсолютна монархія
Імператор
- 1778—1788 (першій)	Нгуєн Нхак
- 1788—1792	Нгуєн Хюе
- 1792—1802(останній)	Нгуєн Куанг Тоан
Історія
- Засновано	1778
- заснування династії
- падіння династії Ле	3 лютого 1789
- падіння Ханою	18 червня 1802
Населення
-	9 000 000 осіб
- 1791	7,219,000 л.
- 1800	1 осіб
Валюта	мідно-цинкові вони
Попередник Наступник Династія Ле Нгуєн (тюа) Династія Нгуен
Сьогодні є частиною	В'єтнам Лаос Камбоджа
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Тейшон

Історія В'єтнаму

Доісторичні часи від 500 тис. років до н. е. Стародавні В'єтські племена, древні В'єтські царства від 1 тис. років до н. е. Аув'єти, лакв'єти, династія Хонг-банг, Королівство Ванланг до 257 до н. е. Держава Аулак 257–207 до н. е. Династія Чьєу, держава Намв'єт 207–111 до н. е. Перше китайське завоювання держави в'єтів 111 до н. е.–39 н. е. Повстання сестер Чинг 40–43 Друге китайське завоювання держави в'єтів 43–544 Династія ранніх Лі 544–602 Третє китайське завоювання держави в'єтів 602–905 Династія Кхук 905–938 Династія Нго 939–967 Епоха дванадцяти шикуанів 966–968 Династія Дінь 968–980 Династія ранніх Ле 980–1009 Династія пізніх Лі 1009–1225 Династія Чан 1225–1400 • Монгольські війни з Дайв'єтом та Чампа 1257–1288 Династія Хо 1400–1407 Четверте китайське завоювання держави в'єтів 1407–1427 • династія пізніх Чан 1407–1413 Династія Ле 1428–1527 Династія Мак 1527–1592 Відроджена династія Ле 1533–1788 • князі Чинь 1545–1787 • князі Нгуен 1558–1777 Династія Тейшон 1778–1802 Династія Нгуєн 1802–1945 • французьке колоніальне правління у В'єтнамі 1887–1954 • В'єтнамська імперія 1945 Серпнева революція, зречення Бао Дая 1945 • Демократична Республіка В'єтнам 1945–1946 Перша Індокитайська війна 1946–1954 • Держава В'єтнам 1949–1955 Поділ В'єтнаму 1954 • Північний В'єтнам 1954–1976 • Південний В'єтнам 1954–1976 Друга Індокитайська війна 1957–1975 • Війна у В'єтнамі 1957–1975 Третя Індокитайська війна 1975–1988 Об'єднання В'єтнаму 1976 • Соціалістична Республіка В'єтнам з 1976 • «Оновлення» В'єтнаму[en] з 1986 Пов'язані поняття Фунам, Ченла, Камбуджадеша I – XV вв. Ліньї, Чампа 192–1832 Список правителів В'єтнаму Доісторичні правителі В'єтнаму п о р

Династія Тейшон (ти-ном: 茹西山, в'єт. Nhà Tây Sơn; хан ти: 西山朝, в'єт. Tây Sơn triều; 1778-1802) — імператорська династія у Дайв'єті, що запанувала внаслідок кризи династії Ле. Повалена династією Нгуєн.

1545 року територія Дайв'єту фактично розпалася на володіння князів Чінь і Нгуєн, а імператори з правлячої династії Ле втратила вплив у державі. Спроби деяких імператорів повернути собі владу виявилися марними. У 1626 році (правління імператора Ле Тхан Тонга) почалася війна Чінь і Нгуєнів.^[1] Уся влада на півночі остаточно перейшла до роду Чінь. Падіння ваги Ле сталося остаточно у 1730-х роках, коли голова клану Чінь — Чінь Зянг отримав від Цінської імперії титул Верховного володаря Аннаму. У 1730—1770 роках по всій країні спалахували окремі селянські повстання.

У 1771 році південнов'єтнамський торговець бетелем Нгуєн Нхак, землевласник і багатий купець, староста гільдії торговців, не підкорився вимозі державного податкового чиновника здати в скабницю збільшену частку доходів своєї гільдії і втік до гірського району Тейшон (сучасна провінція Біньдінь), де став збирати під свої прапори незадоволених політикою Чионга Фук Лоана. Через територію, звідки почалося повстання, очолене Нгуєн Нхаком і двома його молодшими братами, повсталих стали називати тейшонами.

Наприкінці 1773 року практично не зустрічаючи опору, тейшони рушили в Куангнгай, де у приморського міста Бенда розгромили надіслані зі столиці урядові війська. На початку 1774 повстанці захопили всю провінцію Куангнам, а пізніше зайняли і низку інших провінцій. Втім в середині 1774 року урядові сили перейшли в контрнаступ і завдали тейшонам низки значних ударів. Але несподівано союзниками тейшонів стали тюа з роду Чінь.

Чінь Шам, вважаючи країну, нарешті, умиротвореною, вирішив реалізувати стару мрію своїх предків щодо захоплення південної частини В'єтнаму і возз'єднання країни. Почалася військова операція, яка призвела до краху всієї політичної, соціальної та економічної системи Дайв'єту. Полководець Чінів — Хоанг Нгу Фук — заявив, що воює не з Нгуєнами, а з тими, хто узурпував і зазіхнув на їхню владу: перш за все з ненависним для всього населення Півдня тимчасовим правителем Чионгом Фук Лоаном, а також з повсталими тейшонами. Тоді в Фусуані стався палацовий заколот. Родова знать і вище чиновництво заарештували Чионга Фук Лоана і видали його Хоангу Нгу Фуку, сподіваючись, що той задовольниться цієї «жертвою» і зупинить війська. Однак жителі півночі все одно продовжили марш на південь. До початку 1775 року жителі півночі розбили війська Нгуенів і зайняли їх столицю Фусуан.

На вимогу воєначальників, тюа Нгуенів, прибувши в провінцію Куангнам, оголосив свого небожа Нгуен Фук Зионга спадкомцем-принцом, головнокомандувачем військами і головнокомандуючим Куангнамом. Війська Нгуен Фук Зионга в провінції Куангнам виявилися в дуже складному становищі: з півночі в цю провінцію вторглась чінськая армія, а з півдня вели наступ тейшони. Наслідний принц виявив дипломатичний талант і, вступивши в переговори з тейшонами, переконали їх перейти на бік Нгуенів.

У середині 1775 року тейшонам вдалося захопити самого Нгуена Фук Зионга, однак при цьому Хоанг Нгу Фук зайняв Куангнам, а на півдні тейшони зазнали поразки в Фусуані. Усвідомивши неможливість поодинці воювати проти всіх, Нгуєн Нхак пішов з багатими дарами до Хоанга нгу Фуку і принижено попросив його взяти тейшонів під своє заступництво. Хоанг нгу Фук пішов на це і призначив Нгуена Ван Няка на посаду командувача тейшонським військом. Нгуен Нхак видав свою дочку за Нгуена Фук Зионга і зажадав від зятя, щоб той проголосив себе правителем Південного В'єтнаму, а коли той відмовився — Нгуен Ван Няк почав від його імені організовувати партизанський рух. Незабаром Нгуен Нхак взяв курс на формальне створення тейшонської держави і оголосив себе вионгом (князем-правителем). Формально держава тейшонів зі своєю територією, армією і правителем з'явилася в 1778 році, коли тейшони втратили свої позиції на Півдні, але зате зміцнилася в центральному В'єтнамі. Протягом 8 років, не порушуючи миру з Чінями, тейшони прагнули перемогти на півдні. До 1785 року вони захопили весь Південний Дайв'єт, незважаючи навіть на те, що їх противникам допомагали сіамські війська.

У 1786 році тейшони звернули свої погляди на північ, і штурмом взяли Фусуан. Вони використовували девіз, що вже вживався Нгуенами, «Знищити Чінів, відновити владу Ле!». Менш ніж за 10 днів армія Тейшонів, якою командував другий з братів Нгуєнів — Нгуєн Хюе, розгромила 30-тисячне військо Чігей і звільнила територію до річки Зіань. Не зупиняючись, вони пішли далі, і 21 липня 1786 року вступили в Пху Хуань. Влада чіньского правителя Чінь Кхая була повалена; тейшони формально відновили владу династії Ле. Незабаром почалася міжусобна боротьба в правлячій верхівці держави тейшонів.

Громадянською війною і міжусобицями у Дайв'єті скористалися маньчжурські правителі Цінь, коли до них за допомогою звернувся сам в'єтнамський імператор Ле Т'їєу Тхонг, який переховувався від переслідування тейшонів поблизу в'єтнамсько-китайського кордону і звідти звернувся до маньчжурської імператора з проханням про допомогу проти узурпаторів. 25 листопада 1788 року 200-тисячна цінська армія перетнула кордон, і 17 грудня захопила Тханглаунг, вручивши Ле Т'їєу Тхонгу від імені маньчжурського імператора інвеституру і образливий титул «Аннам Куок-вионга» («Правитель заспокоєного Півдня»).

Нгуєн Хюе 12 грудня 1788 року біля гори Нгибінь (на південь від Фусуана) оголосив себе імператором і прийняв новий девіз правління — «Куанг Чунг». У той же день на чолі флоту і піхоти він пішов на північ. Опівдні 30 січня 1789 року тейшони вступили в Тханглаунг, а китайський головнокомандувач кинув напризволяще Ле Тьїєу Тхонга. Останній в'єтнамський імператор намагався наздогнати китайські війська, але ті йшли з такою швидкістю, що йому вдалося це зробити тільки на в'єтнамсько-китайському кордоні.

Розгром китайців був нищівним. Маньчжурський імператор Хунлі зняв з посади командувача армією вторгнення, призначив нового військового губернатора намісництва Лянгуан і передав в його підпорядкування півмільйонну армію, готову до вторгнення до В'єтнаму. Для того, щоб запобігти повторну інтервенцію, Нгуєн Ван Хюе повинен був проявити неабиякий дипломатичний талант. Він визнав себе формальним васалом Китаю і повернув Хунлі всіх полонених. Представляючись правителем суверенної держави, що є сусідом з Північним В'єтнамом, Нгуєн Хюе вже восени 1789 року домігся визнання себе «ваном Аннаном». Зі свого боку, він обіцяв побудувати поминальний храм в честь загиблих у Дайв'єті китайців і особисто приїхати в Пекін на святкування 80-річчя Хунлі. Визнавши Хюе правителем В'єтнаму, маньчжурський уряд відмовився від підтримки династії Ле. У результаті загроза з півночі була усунена.

Тим часом, скориставшись конфліктом між братами-тейшонами і боротьбою з китайцями на півночі, на півдні висадився Нгуєн Фук Ань. Закріпившись в провінції Зядінь, він підписав з Францією угоду, яка увійшла в історію під назвою Версальський договір. Згідно з цим документом, Нгуен Фук Ань віддвав Франції острів Пуло-Кондор, гавань Хойан, дарував французам монополію на торгівлю на всій території країни, а також зобов'язався поставляти Франції солдатів і продовольство в разі, якщо вона буде вести війну з будь-якою державою на Сході. Франція ж повинна була передати Нгуен Фук Аню чотири військові кораблі і загін чисельністю в 1650 вояків. Втіленню цього договору в життя перешкодила Велика французька революція, але згодом французькі колонізатори часто зверталися до нього для виправдання своєї присутності у В'єтнамі.

У 1789 році тейшони втратили Зядінь. Використовуючи європейських інструкторів для навчання своєї армії, закуповуючи озброєння європейського виробництва, будуючи кораблі і фортеці за європейським зразком, Нгуен Фук Ань створив дуже сильні і передові для Південно-Східної Азії збройні сили. У 1792—1799 роках проти тейшонів було проведено 6 послідовних військових кампаній. У 1800—1802 роках відбувалися безперервні військові дії Тейшонів проти Нгуен Фук Ань, внаслідок чого було втрачено важливу фортецю Куїньон та втрачено північ країни. 20 червня 1802 року ворог вступив в Тханглонг, звідки втік останній тейшонский імператор Нгуєн Куанг Тоан.

Існувало декілько одночасно імператорів та вионгів (князів-правителів). Фактично управління було розділено на півден і північ.

Активно підтримувалося конфуціанство. Було реорганізовано система освіти та система іспитів. Разом з тим надавалася підтримка буддистам (за державний кошт відновлювалися та реставрувалися пагоди), католицькі місіонери отримали право на свої проповіді.

• Leonard, Jane Kate (1984). Wei Yuan and China's Rediscovery of the Maritime World. Harvard Univ Asia Center. ISBN 978-0-674-94855-6.
• Dutton, George (2006). The Tay Son Uprising: Society and Rebellion in Eighteenth-Century Vietnam (Southeast Asia: Politics, Meaning, and Memory). Honolulu: University of Hawaii Press. ISBN 978-0-8248-2984-1.

1. ↑ Dupuy, Trevor N.; HarperCollins (1993). The Harper encyclopedia of military history : from 3500 BC to the present (вид. 4th ed). New York, NY: HarperCollins. ISBN 0-06-270056-1. OCLC 26012613.