Бої за станцію Лозова (1917) — Вікіпедія

Бої за станцію Лозова (1917)
Перша радянсько-українська війна
Вокзал станції Лозова Південних залізниць.
48°53′22″ пн. ш. 36°18′41″ сх. д. / 48.88944444° пн. ш. 36.31138889° сх. д. / 48.88944444; 36.31138889
Дата: 13 (26) – 16 (29) грудня 1917 Місце: Лозова 48°53′22″ пн. ш. 36°18′41″ сх. д. / 48.88944° пн. ш. 36.31139° сх. д. / 48.88944; 36.31139{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку Результат: Перемога УНР
Сторони
РСФРР	Українська Народна Республіка
Командувачі
Руднєв Микола Олександрович
Військові формування
РСЧА 30-й піхотний запасний полк Харківського гарнізону (500 вояків) Червона гвардія заводів ВЕК-ХПЗ (нині Харківський електромеханічний завод) (280 вояків) бронепотяг з одною 75 мм гарматою.	Армія УНР Загін Вільного козацтва 3-й Катеринославський Гайдамацький курінь (з 14 грудня)[1] Частини колишньої 3-ї кавалерійської дивізії РІА Запасні частини Сімферопольського полку ім. П. Дорошенка (200 вояків, з 15 грудня) 623-й піхотний Козенецький полк[2]
Військові сили
близько 700 вояків	близько 1500 вояків
Втрати
1 убитий, 6 поранених, 7 полонених (включно з офіцером 30-го полку).	2 убиті, 4 поранені, 17 полонених (поміж ними 1 офіцер).

Бої за станцію Лозова (1917) — оборонні бої частин Вільного козацтва і Армії УНР 13 (26) — 16 (29) грудня 1917 року біля станції Лозова. В ході бою між військовиками УНР та більшовиками залізнична станція була захоплена і для більшовиків відкрилась дорога далі вглиб країни.

На початку Першої радянсько-української війни на станції Лозова знаходився нечисленний загін 3-го Катеринославського Гайдамацького куреня. Станція у цей час була забита ешелонами, що належали генералу Каледіну, який очолював на той час рух проти більшовиків на Дону, і перебував ніби союзником УНР у боротьбі з більшовиками.^[3]. Також в подальшому в боях за станцію Лозова брали бійці 623-го Козенецького полку^[2].

Зі становищем був обізнаний Антонов-Овсієнко, який доручив М. Руднєву на чолі об'єднаного загону з бійців 30-го піхотного запасного полку і червоноармійців харківських заводів загальною чисельністю 700 бійців зайняти станцію Лозова. У розпорядженні червоноармійців був бронепотяг з гарматою і двома кулеметами. Зведений загін більшовиків під проводом М. Руднєва просувався на південь і здобув Лихачове, Краснопавлівку, а вранці 14 (25) грудня — Панютине. Тут до більшовиків приєдналися місцеві «червоногвардійці», а до Лозової, яку з околиць Панютиного видно з бінокля, було вислано розвідку.

13 грудня Руднєв зі своїм загоном виїхав з Харкова в напрямку Лозової.^[1] Учасник цієї операції так згадує зустріч з гайдамаками:

Не доїжджаючи до Лихачового, нам повідомили що Лихачове зайнято. Взявши один кулемет, 15 чол. червоногвардійціві паротяг від товарного вагону, ми вирушили на Лихачове за умови, що за нами йтиме наш ешалон-підкріплення. Не встигли ми під'їхати на нашему паротязі до семафору разом з високо піднятим червоним прапором, як помітили неквапне повантаження до вагонів противника і, відкривши по ним кулеметний вогонь, при піднятих парах ми рушили з 30-верстною швидкістю вперед, але гайдамаки не дрімали, а схопилися швидше за нас, так що Лихачове зайняли без бою. Але невдовзі підійшов ешелон, виділивши 40 чол. до містечка Лихачове для знищення противника, який, як нам повідомили, знаходився там, а також дістати в економії продуктів, а через три години рушили на Краснопавлівку, де гайдамаків не виявилося.^[4]

Лише ушкодження залізниці змусило ешелон зупинитися для ремонту колії.

Бій розпочався з гарматного обстрілу станції. Під прикриттям артилерійського вогню більшовики підійшли до Лозової. Після короткого бою більшовики захопили станцію та селище. Українське військо відступило у напрямку Павлограду. Однак вночі бійці 623-го Козенецького полку раптово атакували більшовиків. Розпочався запеклий бій. Рушнично-кулеметним вогнем вояки Центральної ради вибили ворога з Лозової і той почав відступати до села Хлібного — околиці Панютиного. Очевидно після того, як Лозову зайняла сотня 623-го полку, відповідальність за оборону станції лягла на командувача КВО Шинкаря М. Л.^[5]

Вранці 16 грудня загін харківських червоногвардійців силою близько 280 багнетів без бою здобули Лихачове, Лозової. Ввечері вони отримали у підтримку ще 500 солдат зі збільшовиченого 30-го запасного полку, що був гарнізоном у Харкові також сюди підійшов і бронепотяг. Вночі більшість солдат пішли в погоню за ешелонами генерала Каледіна, залишивши на станції панцирний потяг та 18 солдат для охорони. Цим скористались бійці полку ім. Дорошенка — вони силою 200 чоловік зайняли станцію легко вибивши більшовиків, однак більшовики швидко схаменулись і значними силами вдарили по військах УНР, внаслідок чого ті були змушені відступити.

У ході бою з боку УНР були наступні втрати: 2 убиті, 4 поранених, 17 полонених. Більшовики в ході бою втратили 1 убитого, 6 поранених та 7 полонених. Після бою обидві сторони домовились і обміняли між собою полонених.

16 грудня 1917 року війська УНР без бою покинули Лозову і вирушили до Костянтинограду та Синельникового^[6].

• Бої за станцію Лозова (1918–1919)
• Список битв УНР
• Російсько-українські війни

• Ковальчук М. Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянської Росією. 1917‒1918 pp. / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. ‒ Т. 1. ‒ К.: Видавничий дім «Стилос», 2015. ‒ 608 с.
• Історія Українського війська: Книга в двох частинах. — Ч. 2. — (Репринт). — Львів: Видання І. Тиктора, 1936. — 568 с.
• Історія українського війська (1917—1995).Упорядник Я. Дашкевич. — Львів: Світ, 1996. — 840 с.
• Победа Советской власти на Украине. — М.: Наука, 1967. — 579 с.