Економіка Індонезії — Вікіпедія

Економіка Індонезії
Джакарта — столиця Індонезії та її фінансовий центр
Валютаіндонезійська рупія
Фінансовий ріккалендарний рік
ОрганізаціїВТО, АСЕАН
Статистика
ВВП $3,028 трлн. (ПКС) (2016)
Зростання ВВП 4,9 % (2016)
ВВП на душу населення$11,700 (2017)
ВВП за секторамисільське господарство: 13,7 %, промисловість: 40,3 %, послуги: 46 % (2016)
Інфляція (ІСЦ)3,8 % (2016)
Населення
поза межею бідності
11,3 % (2014)
Індекс Джіні36,8 (2009)
Робоча сила123,7 млн (2016)
Робоча сила
за секторами
сільське господарство (38,9 %), промисловість (13,2 %), сфера послуг (47,9 %) (2012)
Безробіття6,3 % (2016)
Галузі виробництванафта і природний газ, текстиль, автомотика, електроприлади, одяг, взуття, гірничодобувна промисловість, цемент, медичні інструменти та прилади, вироби ручної роботи, хімічні добрива, фанера, каучук, перероблені продукти харчування, ювелірні вироби, і туризм
Зовнішня діяльність
Експорт$136,7 млрд (2016)
Експортні товаримінеральне паливо, тваринні і рослинні жири (включаючи пальмову олію), електричні машини, гуми, обладнання
ПартнериЯпонія Японія 12 %
США США 10,8 %
КНР КНР 10 %
Сінгапур Сінгапур 8,4 %
Індія Індія 7,8 %
Південна Корея Південна Корея 5,1 %
Малайзія Малайзія 5,1 % (2015)
Імпорт$121,5 млрд (2016)
Імпортні товаримінеральне паливо, котли, обладнання та механічні частини, електричні машини, залізо і сталь, продукти харчування
ПартнериКНР КНР 20,6 %
Сінгапур Сінгапур 12,6 %
Японія Японія 9,3 %
Малайзія Малайзія 6 %
Південна Корея Південна Корея 5,9 %
Таїланд Таїланд 5,7 %
США США 5,3 % (2015)
Державні фінанси
Борг344,7 млрд (2016)
Доходи$128,7 млрд (2016)
Витрати$151,4 млрд (2016)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Індонезія — аграрно-індустріальна країна. Економіка є змішаною економікою з дирижистськими характеристиками[2][3]. Основні галузі промисловості: нафто- і газодобувна, текстильна, гірнича, цементна, хімічна, деревообробна, харчова та туризм. Основна роль в І. з урахуванням її острівного положення відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Танджунгпріок (аванпорт Джакарти), Сурабая, Палембанг, Балікпапан.

Історія

[ред. | ред. код]
Фінансовий центр Джакарти

Після 1969 індонезійський уряд приступив до планового розвитку економіки на основі 25-літньої програми, яка включала п'ять п'ятирічних планів. Політична і економічна криза 1997—1998 привела до зриву сьомого п'ятирічного плану. Після 30 років стійкого економічного зростання індонезійська економіка у 1998 мала сильний спад. Але більшість експертів-економістів вважають, що в довгостроковій перспективі Індонезію чекає сприятливе майбутнє, основане на використанні багатих природних ресурсів. Частка агровиробництва у валовому внутрішньому продукті (ВВП) поступово скоротилася приблизно з 33 % на початку 1970-х років до 22 % в середині 1980-х років і до 16 % в 1997. Навпаки, частка промисловості зросла приблизно з 7 % в 1970 до 16 % в 1985 і до 25 % в 1997.

Особливо знизилася роль нафтогазової галузі, в якій у 1970-х роках створювалося в середньому 30 % ВВП і лише 14 % в 1990 і 6 % в 1997. За останні 30 років отримали розвиток підприємства оптової і роздрібної торгівлі, транспорт, зв'язок, фінансові служби, різні професійні послуги, розширилася мережа готелів і ресторанів. Сфера послуг в середині 1990-х років забезпечувала від 35 до 41 % ВВП.

На межі ХХ-XXI ст. І. постачає на світовий ринок ряд важливих сировинних товарів, зокрема: нафту і природний газ (2/3 експортних прибутків), олово, нікелеві руди. Основа енергобалансу І. — нафта (бл. 80 %), а також природний газ (18,1 %). На кам. вугілля припадає всього 0,9 %, гідроенергію — 1,4 % ВВП.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 198 млрд. Темп зростання ВВП — (-13,2 %). ВВП на душу населення — $ 972. Прямі закордонні інвестиції — $ 189 млн. Імпорт (мінеральні добрива, рис, цукор, фармацевтичні препарати, залізняк, засоби автоматизації, пластмаси, продукція хім. промисловості) — $ 71 млрд (г.ч. Японія — 15,7 %, Сінгапур — 11,6 %, Південна Корея — 8,3 %, США — 8 %, Німеччина — 6,3 %). Експорт (нафта, зріджений природний газ, олово, нікелеві руди, вугілля, лісоматеріали, каучук, кава) — $ 69 млрд (г.ч. Японія — 18,0 %, США — 15,6 %, Сінгапур — 10,6 %, Південна Корея — 6,6 %, Китай — 4,1 %).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.
  2. Kim, Kyunghoon (2021). Indonesia's Restrained State Capitalism: Development and Policy Challenges. Journal of Contemporary Asia. 51 (3): 419—446. doi:10.1080/00472336.2019.1675084. S2CID 211395480.
  3. Kim, Kyunghoon (2023). Key Features of Indonesia's State Capitalism Under Jokowi. Jas (Journal of Asean Studies). 10 (2). doi:10.21512/jas.v10i2.9075.

Джерела

[ред. | ред. код]